Органи судової влади України

У становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової Української держави важлива роль належить судовій владі На кінець минулого року в країні функціонувало 742 районних (міських) та 28 обласних і прирівнених до них судів. В цих судах працювали 4897 суддів.

Крім загальних судів, в Україні діяло 367 арбітражних судів Ними в 1995 р. було розглянуто 47350 справ, а в першому півріччі 1996 р.— 26760. Є тенденція до збільшення кількості розглядуваних як за­гальними, так і арбітражними судами справ. Це, зокрема, пов'язано з тим, що у березні 1996 р. суди почали розглядати справи по скаргах громадян на рішення чи дії державних органів і службових осіб у сфері державного управління.

Тривалий час наші суди були переважно карально-репресивними органами. Зараз вони покликані насамперед забезпечувати належне функціонування права, відновлювати справедливість І законність у суспільних відносинах.

У 1992 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію судово-правової реформи. Нею передбачалися заходи, спрямовані на демократичну розбудову судової системи, створення надійного правового фундаменту для діяльності судів, їх належне матеріально-технічне забезпечення. Частково ці заходи одержали практичну реалізацію. Але в цілому стан судової влади не є задовільним. Тут є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Як відзначалося на третьому з'їзді суддів (вересень 1996 р.), на 1996 р. обсяги фінансування на утримання судової влади задовольняли потреби загальних судів лише на 37, а арбітражних судів — на 47,7 відсотка. Суди не укомплектовані кваліфікованими кадрами, часто знаходяться у непристосованих для здійснення правосудця приміщеннях. Майже нічого не зроблено для виконання прийнятих ще у 1993 р. законів "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Все це негативно позначається на характері здійснення правосуддя, захисті судом прав громадян.

Потрібне, отже, подальше реформування судової системи. Важливо при цьому, щоб держава в особі законодавчих і виконавчих органів створила належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. Загальні правові підвалини для цього закріплені у новій Конституції України. Про їхній зміст та шляхи реалізацій й піде мова нижче.

1. Поняття судової влдди

Новий Основний Закон України уперше на конституційному рівні закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших гілок влади — законодавчої і виконавчої (ст. 6). Але щоб дійти до цього, потрібні були віки. З давніх-давен у суспільстві виникали суперечки з різних питань. Вже тоді виникла потреба у судових засобах вирішення таких суперечок, а також у справедливо­му покаранні злочинців. "Давні царі,— писав з цього приводу відомий державознавець М. М. Коркунов,— були насамперед суд­дями, а не законодавцями, і в первісному суспільстві була повністю відсутня уява про можливість довільно змінити встановлені зачатки права. Початковою точкою прояву державного володарювання було судове рішення, а не закон"¹.

Проте історично відносини в суспільстві визначалися навіть не судовим рішенням, а звичаєм. Звернення за вирішенням супере­чок було перш за все прерогативою старійшин роду, які виступали третейськими арбітрами. У більшості випадків виконання рішення забезпечувалося авторитетом старійшин роду. Якщо цього не виста­чало, люди нерідко вдавалися до сили. Але вже в Стародавній Греції зародилися сумніви щодо доцільності поєднання владних і судових функцій в одних руках. Арістотель, зокрема, розглядав суд як відносно самостійний елемент володарювання. Він класифікував тодішні грецькі суди за видами і підвидами діяльності, звернув увагу на порядок формування судів та можливості об'єктивного вирішення ними суперечок².

Проблема місця і ролі судової влади в суспільстві набула особ­ливою значення в Західній Європі періоду буржуазних революцій. Плідними тут були висловлювання Ш. Монтеск'є — загальновиз­наного теоретика концепції розподілу влад. На його думку, перша влада — законодавча — видає і скасовує закони, друга — виконавча — відає зовнішніми зносинами і забезпечує безпеку держави, третя — судова — карає злочинців та стримує зіткнення двох перших влад. Судова влада при цьому може виконати дане призначення тільки

А

за умови її самостійного існування. Якщо ж вона об'єднана із зако­нодавчою владою, життя і свобода суб'єкта піддаватимуться свавіль­ному контролю, суддя тоді перетворюється у законодавця. Якщо ж вона об'єднана з виконавчою владою, суддя може поступати з усією люттю гнобителя³.

В історії української державності перші спроби конституційного закріплення судової влади пов'язані з Конституцією щодо прав і вольностей Війська Запорізького Пилипа Орлика (1710 р.). Тут були закладені певні засади щодо розподілу влад. Судові функції, зокрема, надавалися гетьманському урядові, який одночасно здій­снював і виконавчу владу.

Ідея створення в Україні справедливого суду знайшла відобра­ження у 111 Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.), а потім у Конституції Української Народної Республіки (1918 р.). Вона фактично виходила з принципу розподілу влад, згідно з яким судова влада в рамках цивільного, кримінального та адміністра­тивного законодавства мала здійснюватися виключно судовими установами. Там же говорилося про повноту, законність та інші принципи провадження правосуддя в Україні.

У радянський період ні в Конституції Української Соціаліс­тичної Радянської Республіки 1919 р., ні в Конституції (Основному Законі) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р., ні в Конституції УРСР 1978 р. принципи розподілу влад не знайшли свого втілення. В них була закріплена судова система, але нічого не говорилося про судову владу як окрему гілку влади.

Істотний крок уперед було зроблено у зв'язку з підписанням 8 червня 1995 р. Конституційного договору "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самовря­дування в Україні на період до прийняття нової Конституції Украї­ни". За цим договором державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Останню здійсню­ють тільки суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди становлять судову систему України (ст. 36). Таким чином, поняття "судова влада" у сучасному його розумінні уперше з'явилося в нашому законодавстві саме у вказаному договорі. Це була преам­була до закріплення даного поняття в Конституції України 1996 р.

Більшість сучасних дослідників судової влади визначають її як сукупність судів, що здійснюють правосудця. Інші ототожнюють судову владу з методом її реалізації — правосуддям. Поняття "судовавлада" і "правосуддя" є близькими, але не тотожними. Основу судо­вої влади складає сукупність судових органів, наділених відповід­ними повноваженнями. Головним призначенням цих органів є розв'язання правових конфліктів: між людьми, людиною і дер­жавою, різними структурами держави. Отже, судовій владі належить особлива роль — бути арбітром у спорах про право. Суб'єктом судової влади є суд, наділений притаманними лише йому повнова­женнями впливати на поведінку людей і соціальні процеси.

Владні відносини як елемент судової влади, крім того, характе­ризуються: наявністю правових норм, які надають суду можливість виносити рішення, обов'язкові для виконання; вираженням до усіх учасників відносин волі суду, забезпеченої застосуванням правових санкцій у разі невиконання цієї волі. Роль судової влади полягає також у стримуванні двох інших гілок влади в рамках законності, у праві здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Таким чином, судова влада — це специфічна гілка державної влади, яка здійснюється уповноваженими на те державними органа­ми — судами — і призначенням якої є розв'язання правових конфліктів та здійснення судового контролю.