3. Кабінет міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади: організація і правовий статус*

За своїм конституційним статусом Кабінет Міністрів як уряд очолює систему органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи діяльність цих органів.

Основними завданнями Кабінету Міністрів України є: забезпе­чення державного суверенітету і економічної самостійності України, реалізація прав і свобод людини і громадянина, створення сприятли­вих умов для вільного й гармонійного розвитку особистості; вико­нання Конституції і законів України, актів Президента України щодо формування і проведення зовнішньої і внутрішньої політики держави; піклування про безпечне для життя і здоров'я людей дов­кілля, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів; вжиття заходів до гарантування національної безпеки і обороноздатності України, громадського порядку, боротьби зі зло­чинністю.

Діяльність Кабінету Міністрів грунтується на принципах:

а) розподілу державної влади, який означає, що Кабінет Міністрів здійснює виконавчу владу у встановлених Конституцією України межах незалежно від органів законодавчої і судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України, недопущення неправомірного втручання будь-яких органів, посадових осіб, об'єд­нань громадян у вирішення питань, що віднесені до відання уряду;

б) верховенства права — Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотри­мується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя; в) законності — Кабінет Міністрів здійснює свої повноваження на основі, у відповідності та на виконання Кон­ституції, законів України, указів і розпоряджень Президента Украї­ни; г) колегіальності — Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення

* Нижченаведена характеристика організації і правового статусу уряду грунтується на положеннях Закону України "Про Кабінет Міністрів України", що прийнятий Верховною Радою України.

питань на своїх засіданнях; д) науковості — Кабінет Міністрів у своїй діяльності спирається на наукове і соціологічне обгрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новіт­ні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології; е) гласності — Кабінет Міністрів регу­лярно інформує громадськість про свою діяльність. Прийняття таєм­них рішень можливе лише у випадках, визначених законом.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр, перший вще-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри та міністри. Зараз чисельність Кабінету Міністрів не регламентується. Але в проекті Закону про Кабінет Міністрів України пропонується законодавче обмежити цю чисельність і називаються орієнтовно такі межі — не більше 25 чоловік.

При цьому передбачається, що обов'язково мають існувати базо­ва Іруппа міністрів: закордонних справ, юстиції, оборони, внутріш­ніх справ, фінансів. Інші міністерства можуть створюватися чи лік­відовуватися за рішенням Президента України.

Прем'єр-міністр є главою Кабінету Міністрів України, який керує роботою Кабінету Міністрів і спрямовує її на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою. Прем'єр-міністр визначає і розподіляє обов'язки між першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами та міністрами, координує їхню діяльність, застосовує заходи дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) до членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади та їх заступників. У випадках і в межах, визначених Конституцією, він виконує обов'язки Прези­дента України у разі дострокового припинення його повноважень.

Перший віце-прем'єр та віце-прем'єр-міністри як заступники Прем'єр-міністра виробляють стратегію і тактику реалізації про­грами діяльності Кабінету Міністрів у закріплених за ними напрям­ках і сферах діяльності уряду, спрямовують, координують та контро­люють роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади для виконання завдань Кабінету Міністрів, а також попе­редньо розглядають і погоджують проекти рішень Кабінету Мініст­рів, вживають заходів щодо врегулювання розбіжностей щодо них серед членів Кабінету Міністрів. У разі відсутності Прем'єр-міністра вони його заміняють, діючи в межах, визначених Прем'єр-мініст­ром, який визначає також і черговість такого заміщення.

Міністри України очолюють міністерства або ж є призначеними на посаду міністра керівниками інших центральних органів виконав-

чої влади. Вони забезпечують формування і проведення державної політики у доручених їм сферах і несуть політичну відповідальність за виконання покладених на них завдань і повноважень.

Склад Кабінету Міністрів формується Президентом України за певної участі Верховної Ради в строк, що не перевищує шістдесят днів після припинення повноважень попереднього уряду.

Кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра на розгляд Верховної Ради вносить Президент України після можливого проведення консультацій з головами депутатських груп і фракцій. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра виступає з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів.

Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра біль­шістю від конституційного складу Верховної Ради.

У разі відхилення нею кандидатури, внесеної Президентом, він після можливих політичних консультацій вносить нову кандидатуру. Президент України має право запропонувати повторно ту саму кандидатуру.

Одержавши згоду Верховної Ради, Президент видає указ про призначення Прем'єр-міністра. Після свого призначення Прем'єр-міністр представляє пропозиції щодо структури та складу Кабінету Міністрів України на затвердження Президентові України, який на підставі цього подання видає указ про призначення до складу Кабінету Міністрів, бажано списком, з указанням посад усіх його членів.

Конституцією України встановлені певні обмеження щодо входження до складу уряду. Зокрема, члени Кабінету Міністрів не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяль­ність з іншою роботою, окрім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що мають на меті одержання прибутку.

Новоутворений Кабінет Міністрів не пізніше ЗО днів подає Верховній Раді України для схвалення програму своєї діяльності на весь термін повноважень. Цей документ містить концептуальне викладення стратегії діяльності та засобів виконання завдань Кабінету Міністрів. До програми додається схема структури Кабінету Міністрів України з інформацією про його персональний склад. Програма вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів утворюється на строк повноважень Президента України, тобто на 5 років. Однак кожен член Кабінету Міністрів може бути звільнений з посади у будь-який момент Президентом. У цьому і виражається так звана політична відповідальність членів уряду.

В той же час кожен член Кабінету Міністрів мас право з по­літичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява про відставку на ім'я Президента подається через Прем'єр-міністра, який зобов'язаний невідкладно доповісти про заяву Президенту України і повідомити свої міркування стосовно прийняття чи неприйняття відставки. Відставка Прем'єр-міністра "автоматично" веде до відставки всього складу Кабінету Міністрів. Такий самий наслідок наступає і в разі смерті Прем'єр-міністра.

Відповідальність в цілому Кабінету Міністрів перед Президен­том України має місце у випадку прийнятгя ним рішення про припинення повноважень (тобто про звільнення з посади) Прем'єр-міністра. Внаслідок цього Прем'єр-міністр зобов'язаний невідкладно подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Мініст­рів.

Вимушена, або обов'язкова відставка уряду має місце також у випадку прийняття більшістю від конституційного складу Верховної Ради України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів по резуль­татах розгляду за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів. Після цього Прем'єр-міністр невідкладно подає Прези­дентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів.

Щоправда, питання про відповідальність Кабінету Міністрів, як передбачено ст. 87 Конституції, не може розглядатися Верховною Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності уряду.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до по­чатку роботи новосформованого уряду, але не довше ніж шістдесят днів.

Продовжуючи характеристику організації та правового статусу Кабінету Міністрів, слід звернути увагу на головний елемент даного статусу: компетенцію уряду, яку складають його численні повнова­ження — права і обов'язки, на підставі яких виконуються усі основні завдання і функції Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Компетенція Кабінету Міністрів спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, актів Президента, власної програми діяльності, схваленої Верховною Радою, постійного конт­ролю за здійсненням виконавчої діяльності підвідомчими уряду органами, вжиття заходів щодо усунення недоліків у роботі цих органів.

Основною формою реалізації компетенції Кабінету Міністрів є його правові акти — постанови і розпорядження, які обов'язкові до виконання на території України.

У формі постанов Кабінету Міністрів видаються акти, які носять нормативний характер або з питань, що мають найбільш важливе чи загальне значення. У формі розпоряджень Кабінету Міністрів — акти, що мають індивідуальний характер або з питань внутришньо-організаційної та іншої поточної роботи Кабінету Міністрів України. Нормативні акти уряду підлягають реєстрації у встановленому зако­ном порядку.

Акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не встановлено законом або не передбачено в самих цих актах. Вони можуть бути скасовані Президентом Украї­ни. До того ж акти Кабінету Міністрів в повному обсязі або їх окремі положення, визнані Конституційним Судом України некон­ституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом такого рішення.

На відміну від Президента України, якому Конституція заборо­няє передавати свої повноваження для здійснення іншим особам або органам, Кабінет Міністрів у разі необхідності може делегувати (тобто передавати для тимчасового чи безстрокового виконання) окремі повноваження іншим органам виконавчої влади, а також органам місцевого самоврядування — за їх згодою, якщо це прямо не заборонено законом або актом Президента України.

Кабінет Міністрів України має дуже широкий обсяг функцій та повноважень по здійсненню виконавчої влади. Для їхньої харак­теристики можна використати різні підстави. Ключовими слід вважати окремі сфери і галузі суспільного життя, а також основні види органів і посадових осіб, у відносинах з якими Кабінет Міністрів реалізує переважний обсяг своїх завдань, функцій, прав і обов'язків.

Приймаючи за основу найбільш типовий перелік сфер і галузей суспільного життя, можна визначити такі основні функції та повноваження Кабінету Міністрів: а) у сферах економіки, фінансів, науки і технологій: здійснює прогнозування і антимонопольне регулювання економіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом всіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості еко­номіки, організовує управління об'єктами права державної власнос­ті, розробку і реалізацію загальнодержавних програм;

вживає заходів щодо підтримки національного товаровиробниц-тва, структурної перебудови економіки та прискореного розвитку її пріоритетних галузей, проведення земельної реформи, залучення інвестицій в економіку України, утворює і використовує державні резервні фонди, визначає порядок формування та розміщення за­мовлень на виробництво продукції для державних потреб;

організовує розробку і виконання Державного бюджету України, контролює обслуговування державного боргу України, дотримання порядку державного ціноутворення, організовує державне страху­вання, випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речових лотерей, сприяє забезпеченню стабільності грошової оди­ниці України;

вживає заходів щодо стимулювання інноваційної діяльності товаровиробників, обґрунтовує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, розробляє пропозиції щодо обсягів бюджетного фінан­сування науково-технічної сфери, створює, реорганізовує та ліквідує державні наукові установи, які повністю або частково фінансуються з коштів Державного бюджету України;

б) у сферах соціального розвитку, освіти і культури: вживає заходів до підвищення реального рівня життя населення, забезпечення його зайнятості, пріоритетності соціального розвитку села, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки працівників, соціального захисту непрацездатних і малозабезпечених верств населення, охорони сім'ї, материнства і дитинства, регулює міграційні процеси;

створює матеріально-технічну базу та інші умови, необхідні для розвитку галузей охорони здоров'я, освіти, культури, спорту і туризму, забезпечує доступність для громадян усіх форм державних медичних, освітніх, культурних, фізкультурно-спортивних і рекреаційних послуг;

забезпечує духовно-культурний розвиток української нації, всього • українського народу, збереження і охорону історико-культурних пам'яток, гармонійне функціонування міжнаціональних відносин, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;

в) у сферах гарантування прав і свобод людини, законності та громадського порядку, національної безпеки і обороноздатності: орга­нізовує і контролює дотримання органами виконавчої влади законо­давства, що визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та захисту;

забезпечує охорону приватної та інших форм власності, зміц­нення громадського порядку, активну боротьбу зі злочинністю, виконання судових рішень, вживає заходів щодо соціального захисту працівників (та членів їхніх сімей) правоохоронних і судових органів;

забезпечує дотримання вимог законності у діяльності органів виконавчої влади та їх апарату, посадових осіб, вживає заходів щодо подолання бюрократичних та інших зловживань при здійсненні їхніх повноважень;

вживає заходів для зміцнення національної безпеки та обороно­здатності України, охорони й захисту її державного кордону і тери­торії, керівництва Цивільною обороною України;

визначає в межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори, забезпечує реалізацію прав і гарантій військо­вослужбовців і осіб, звільнених з військової служби (та членів їхніх сімей);

г) у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природоко­ристування: організовує управління охороною і раціональним вико­ристанням природних ресурсів, розробляє і забезпечує виконання державних і міжурядових екологічних програм, вживає заходів для вдосконалення економічного механізму природокористування;

забезпечує виконання програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вживає заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків інших значних аварій і катастроф, стихійного лиха, ви­рішує питання про обмеження, тимчасову заборону або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища;

д) у сферах зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяль­ності: бере участь у забезпеченні виконання міжнародних договорів України, приймає рішення і проводить переговори та підписання міжнародних договорів України, які укладаються від імені Кабінету Міністрів України;

організовує управління зовнішньоекономічною діяльністю дер­жави, митною справою, складання платіжного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів, здійснює разом з Національним банком України валютне регулю­вання, виступає гарантом по кредитах, які надаються іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Зрозуміло, Кабінет Міністрів може здійснювати зазначені та деякі інші функції та повноваження і в інших сферах, що можуть визначатися Конституцією і законами України, а також указами і розпорядженнями Президента.

Наприклад, Кабінет Міністрів організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами і орга­нізаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів.

В цілому ж Кабінет Міністрів у здійсненні своєї широкої компетенції, за висловлюванням Президента України при поданні річного послання до Верховної Ради 21 березня 1997 р., має концентрувати зусилля на відновленні керованості соціально-економічними процесами, рішуче змішувати акценти у бік ініціативної, масштабної й осмислюваної роботи.

Стосовно повноважень Кабінету Міністрів у відносинах з іншими державними органами, насамперед слід виділити напрями впливу з його боку на очолювану ним систему органів виконавчої влади. Як зазначалося, крім власне уряду, її складають центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Щодо центральних органів Кабінет Міністрів спрямовує, коор­динує і контролює діяльність міністерств України, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, які є безпосередньо підвідомчими Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр вносить Президентові України подання щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цих керівників та їх заступників дисциплінарні стягнення. Кабінет Міністрів України має право скасовувати акти міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів затверджує положення про центральні органи виконавчої влади, чисельність працівників апарату і розмір асигну­вань на утримання зазначених органів із державного бюджету в межах виділених на це коштів; здійснює добір керівних кадрів підвідомчих йому органів, їх підготовку та перепідготовку, призначає та звільняє

з посади заступників керівників; затверджує та припиняє повно­важення членів колегій міністерств та інших органів, а також членів державних комітетів, заслуховує звіти керівників центральних органів виконавчої влади.

Стосовно відносин з місцевими органами, Кабінету Міністрів підзвітні та підконтрольні місцеві державні адміністрації, голови яких при здійсненні своїх повноважень також й відповідальні перед ним. Підзвітність і підконтрольність Кабінету Міністрів обласних і район­них державних адміністрацій не поширюється на ту частину повно­важень, що делегована їм відповідними обласними чи районними радами — органами місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів в особі Прем'єр-міністра вносить Президен­тові України подання щодо призначення на посаду і звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій.

Кабінет Міністрів постійно одержує від місцевих державних адміністрацій докладну інформацію про їхню діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з визначених Кабі­нетом Міністрів питань. У разі неналежного виконання головою державної адміністрації покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів має право притягнути його до дисциплінарної відпові­дальності або звернутися до Президента з поданням про звільнення з посади голови державної адміністрації.

Кабінет Міністрів розробляє примірний перелік управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміні­страцій, затверджує положення про ці підрозділи, кількісний склад заступників голів і чисельність працівників державних адміністрацій та витрати на їх утримання, розглядає пропозиції обласних, Київ­ської і Севастопольської міських державних адміністрацій з питань, що потребують рішення Кабінету Міністрів. В засіданнях Кабінету Міністрів можуть брати участь з правом дорадчого голосу голови обласних, Київської і Севастопольської міських державних адмі­ністрацій.

Проекти найважливіших актів Кабінету Міністрів, що стосу­ються питань розвитку конкретних регіонів і населених пунктів, надсилаються для попереднього розгляду відповідним державним адміністраціям.

Слід встановити, що Кабінет Міністрів має право зупиняти дію рішень голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, актам Президента, Кабінету Міністрів, іншим актам за­конодавства, а також скасовувати рішення структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Вирішуючи питання про зупинення дії рішення голови державної адміністрації, Кабінет Міністрів водночас звертається до Президента України з пропозицією про скасування цього рішення. Якщо Президент протягом 10 днів після цього звер­нення не скасовує зупинене рішення, акт Кабінету Міністрів про його зупинення втрачає чинність.

Певну специфіку мають відносини Кабінету Міністрів з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (АРК), яка не є безпосе­редньо підпорядкованим йому органом виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України спрямовує, координує і контролює діяльність Ради Міністрів АРК щодо виконання Конституції і законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів на території АРК як невід'ємної складової частини України. Кабінет Міністрів України має право одержувати від уряду АРК інформацію з питань здійснення цієї діяльності.

Кабінет Міністрів визначає порядок участі Ради Міністрів АРК та підвідомчих їй органів у виконанні загальнодержавних програм, інших заходів загальнодержавного значення щодо усунення наслід­ків екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій, боротьби зі злочин­ністю, та контролює дотримання відповідності програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціональ­ного природокористування, охорони навколишнього середовища загальнодержавним програмам. Кабінет Міністрів забезпечує необ­хідну — для ефективної реалізації загальнодержавних і республі­канських програм, інших заходів загальнодержавного і республі­канського значення — взаємодію Ради Міністрів АРК з міністерст­вами, державними комітетами, іншими центральними органами виконавчої влади України.

Кабінет Міністрів України забезпечує Раді Міністрів АРК участь у вирішенні порушених ним питань шляхом надання права ви­рішального голосу голові Ради Міністрів АРК на засіданнях Кабінету Міністрів, а також обов'язкового розгляду пропозицій уряду АРК з питань, що потребують рішення Кабінету Міністрів України.

З метою забезпечення єдності виконавчої влади на території України Кабінет Міністрів повинен мати право зупиняти дію актів Ради Міністрів АРК, а також скасовувати акти підвідомчих уряду АРК органів. Вирішуючи питання про зупинення дії акту Ради Міністрів АРК, Кабінет Міністрів водночас звертається до Президента

України з пропозицією про скасування цього акту. Якщо Президент України протягом 10 днів після цього звернення не скасовує зупинений акт, рішення Кабінету Міністрів про його зупинення втрачає чин­ність.

Кабінет Міністрів України може прийняти на себе — за ініціа­тивою АРК — виконання окремих повноважень Ради Міністрів АРК.

Кабінет Міністрів може подати безпосередньо Верховній Раді або Президентові України законопроект щодо делегування Автономній Республіці Крим окремих повноважень органів виконавчої влади з віднесенням цих повноважень до відання Ради Міністрів АРК та підвідомчих їй органів з обов'язковим наданням їм необхідних фінансових і матеріальних ресурсів.

Для здійснення постійних зв'язків Кабінету Міністрів України з Радою Міністрів АРК в столиці України — місті Києві діє постійне представництво уряду АРК.

На відміну від повноважень, які має Кабінет Міністрів щодо органів, які складають очолювану ним систему, по відношенню до місцевого самоврядування компетенція Кабінету Міністрів спрямо­вана на максимальне сприяння його функціоігуванню і розвитку без будь-якого втручання в безпосередню діяльність органів місцевого самоврядування.

Зокрема, Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність всієї системи органів виконавчої влади на додержання визначених законом прав органів місцевого самоврядування, забезпечує плідну взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення та реалізації завдань соціально-економічного і культурного розвитку регіонів і адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти актів Кабінету Міністрів, які безпосередньо стосуються функціонування і розвитку місцевого самоврядування, надсилаються для попереднього розгляду відповідним органам місцевого самовря­дування. Для участі в засіданнях Кабінету Міністрів з розгляду таких питань можуть бути запрошені представники окремих органів місце­вого самоврядування, яким надається право брати участь в обгово­ренні.

Кабінет Міністрів має компенсувати органам місцевого само­врядування витрати, що завдані їм рішеннями Президента України, створюваних ним органів, інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів може внести безпосередньо до Верховної Ради або до Президента України законопроект щодо делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади. Водночас Кабінет Міністрів подає пропозиції по фінансуванню здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків, а також передачі органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів права державної власності.

Разом з тим органи місцевого самоврядування в частині делего­ваних їм за законом повноважень органів виконавчої влади під­контрольні та підзвітні Кабінету Міністрів. Рішення органів місцевого самоврядування з питань цих повноважень, що суперечать Конституції та законам України, актам Президента, Кабінету Міністрів, іншим актам законодавства України, може скасувати Кабінет Міністрів або за його дорученням відповідний орган виконавчої влади.

Кабінет Міністрів повинен мати право зупинити дію рішень органів місцевого самоврядування, що не відповідають Конституції чи законам України, з одночасним зверненням до суду для визна­чення їх конституційності і законності.

Серед органів, що не входять до системи органів виконавчої влади, найбільш розгалужені й тісні зв'язки Кабінет Міністрів здій­снює у відносинах з Президентом і Верховною Радою.

У відносинах з Президентом України повноваження Кабінету Міністрів насамперед торкаються його участі, за дорученням Прези­дента, у виконанні його повноважень з питань забезпечення держав­ного суверенітету і економічної самостійності, національної безпеки і обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Прези­дента України, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також інших питань здійснення виконавчої влади.

У разі видання Президентом України актів в межах повнова­жень, передбачених частиною четвертою статті 106 Конституції, ці акти скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відпові­дального за акт та його виконання (тобто ці акти контрасигнуються). Кабінет Міністрів здійснює за дорученням Президента і за власною ініціативою підготовку і подає Президентові пропозиції з питань здійснення ним повноважень у сфері виконавчої влади та

підготовки законопроектів. Він здійснює підготовку законопроектів у тому самому порядку, що й при здійсненні законодавчої ініціативи Кабінету Міністрів, про що буде сказано нижче.

У разі підготовки Кабінетом Міністрів законопроекту за влас­ною ініціативою цей законопроект після схвалення на засіданні Кабінету Міністрів може бути переданий Президентові України із вмотивованим обгрунтуванням необхідності використання законо­проекту в порядку законодавчої ініціативи Президента. Порядок подальшого проходження даного законопроекту визначається Пре­зидентом.

Кабінет Міністрів взаємодіє з адміністрацією Президента Украї­ни, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органа­ми і службами, створюваними Президентом для здійснення своїх повноважень на засадах і в порядку, визначених актами Президента.

Згідно з Конституцією при Президентові функціонує такий орган, як Рада національної безпеки і оборони України. Кабінет Міністрів зобов'язаний виконувати рішення цієї Ради, що вводяться в дію указами Президента, забезпечувати здійснення її заходів з координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. До того ж Прем'єр-міністр за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Серед повноважень Кабінету Міністрів у відносинах з Верхов­ною Радою слід насамперед виділити його обов'язкове звітування про свою діяльність.

Зокрема, КабінетМіністрів розробляє і не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради проект Закону про Держав­ний бюджет на наступний рік. Разом із проектом Закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточно­го року.

Двічі на рік — у липні і грудні — Кабінет Міністрів вносить на розгляд Верховної Ради доповідь про виконання Державного бюджету. В разі незатвердження цієї доповіді Верховною Радою може бути розглянуто питання про відповідальність Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів не пізніше 31 березня подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету за минулий рік. У разі незатвердження звіту про виконання Державного бюджету Верховною Радою може бути розглянуте питання про відповідаль­ність Кабінету Міністрів, а також вирішені інші питання, пов'язані з порушенням Закону про Державний бюджет, якщо такі порушення були виявлені під час розгляду звіту.

Проекти загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку Украї­ни, а також звітів про їх виконання Кабінет Міністрів вносить у Верховну Раду не пізніше як за місяць до розгляду цих документів на засіданні Верховної Ради. Кабінет Міністрів подає Верховній Раді доповіді про виконання загальнодержавних програм також одночасно зі звітом про виконання Державного бюджету України.

Крім подання Верховній Раді доповідей про виконання загаль­нодержавних програм, Кабінет Міністрів має надавати інформацію з цих питань комітетам (комісіям) Верховної Ради відповідно до їх визначеної законом компетенції.

Кабінет Міністрів може звернутись до Рахункової палати, яка здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням коштів Державного бюджету, із запитом про надання висновку щодо фінансово-економічної обгрунтованості проектів Закону про Дер­жавний бюджет, інших законів, які вимагають додаткового фінансу­вання загальнодержавних програм, що фінансуються або на які передбачено додаткове фінансування з Державного бюджету; рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям; про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом, міжнародних дого­ворів, що стосуються бюджетних витрат, а також з інших питань відання Рахункової палати. На цей запит Рахункова палата може надати Кабінетові Міністрів обгрунтовану відповідь про неможливість виконання запиту.

Кабінет Міністрів одержує від Рахункової палати матеріали фі­нансових перевірок і ревізій, а також з клопотаннями про притяг­нення до відповідальності посадових осіб, винних у протиправному заподіянні матеріальної шкоди державі, розглядає ці матеріали і вживає в межах своєї компетенції необхідні заходи.

Важливі напрямки відносин Верховної Ради і Кабінету Міністрів реалізуються через його обов'язкові відповіді на депутатські запити, розгляд звернень комітетів, тимчасових комісій Верховної Ради, регулярне інформування народних депутатів про роботу уряду на "Днях уряду".

До того ж уся діяльність Кабінету Міністрів, пов'язана з додер­жанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, пере-бувас під постійним парламентським контролем з боку Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини.

Зі свого боку Кабінет Міністрів видіграє активну роль у зако­нодавчій діяльності Верховної Ради: за Конституцією він має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

Законодавча пропозиція чи законопроект Кабінету Міністрів вносяться у Верховну Раду з обов'язковим супроводженням поясню­вальною запискою, в якій має міститися необхідне фінансово-економічне обгрунтування та пропозиції щодо покриття передбаче­них матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Кабінет Міністрів має право вимагати термінового розгляду Верховною Радою внесеного ним законопроекту, або визначення його у встановленому порядку невідкладним. В той же час він має право відкликати власну законодавчу пропозицію чи законопроект за письмовою заявою, а на випадок включення їх до порядку денного сесії Верховної Ради — за її згодою. Якщо Кабінет Міністрів припинив свої повноваження чи пішов у відставку до прийняття законопроекту Верховною Радою в першому читанні, цей законо­проект оголошується відкликаним.

Окрім права власної законодавчої ініціативи Кабінет Міністрів повинен за дорученням Верховної Ради і може за власною ініціати­вою давати висновки щодо повноти фінансового обгрунтування і забезпечення законодавчих пропозицій і законопроектів, реалізація яких потребує матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Поряд з цим уряд має право давати висновки щодо інших проектів законодавчих актів, розроблених у Верховній Раді без його участі.

Нарешті, важливе значення у відносинах Кабінету Міністрів з Верховною Радою має право Прем'єр-міністра, інших членів уряду бути присутніми на засіданні Верховної Ради і бути вислуханими. У разі порушення народними депутатами України питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів або його членів, Прем'єр-міністр має право на одержання необхідних роз'яснень з цих питань.

Члени Кабінету Міністрів або за їх дорученням керівні праців­ники і спеціалісти апарату Кабінету Міністрів, а також центральних органів виконавчої влади можуть брати участь у засіданнях комітетів, тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради з питань, що торкаються компетенції Кабінету Міністрів.

. 4. ЦЕНТРАЛЬНІ ТА МІСЦЕВІ ОРГАНИ

ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ: < ОРГАНІЗАЦІЯ 1 ПРАВОВИЙ СТАТУС , ..

На структурному рівні "центральних органів" в системі органів виконавчої влади перебувають міністерства і державні комітети України, а також інші центральні органи (або так звані "центральні відомства") — головні управління, національні агентства, комісії тощо,— які безпосередньо підвідомчі Кабінету Міністрів*. За змістом своєї діяльності кожний центральний орган виконавчої влади (нада­лі — центральний орган) забезпечує втілення у життя державної політики у відповідній галузі державного управління на території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою відання і несе відповідальність за стан її розвитку перед Кабінетом Міністрів та Президентом України.

На нинішньому етапі адміністративної реформи вирішуються, як зазначалось у виступі Президента України при поданні річного послання Верховній Раді 21 березня 1997 р., завдання: по-перше, поступового переходу від галузевого до функціонального принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і відповідного скорочення їх чисельності; по-друге, пристосування організаційних структур центральних органів до нових функціональних особливостей та вимог.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквіду­ються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання органів виконавчої влади.

Центральні органи є, як правило, єдиноначальними органами виконавчої влади. Єдиноначальність центрального органу означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособове його керівником — міністром, головою державного комітету, керів­ником іншого центрального органу (надалі — міністром). Він персо­нально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом України і урядом.

* У зв'язку з передбаченою Конституцією підготовкою закону про центральні органи виконавчої влади нижченаведена характеристика їх організації" та правового статусу грунтується на положеннях відповідного законопроекту, що готується до внесення на розгляд Верховної Ради України.

Міністр призначається на посаду Президентом за поданням Прем'єр-міністра, а звільняється з посади безпосередньо за рішен­ням Президента України.

Міністр здійснює керівництво центральним органом, спираю­чись в цьому на своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади Кабінетом Міністрів за поданням відповідного міністра. Кількість заступників міністра в кожному центральному органі визначається Кабінетом Міністрів.

Заступники міністра виконують за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщають його у разі його відсутності.

Міністр проводить розподіл обов'язків між заступниками, а також визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів апарату центрального органу. Окрім того, він затверджує штатний розпис працівників апарату центрального органу та його місцевих органів в межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затвер­джує положення про структурні підрозділи апарату центрального органу та положення про створені ним місцеві органи, а також положення і статути підприємств, установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснює в установленому порядку призна­чення на посади та звільнення з посад керівників місцевих органів центрального органу, підприємств, установ і організацій, що нале­жать до його сфери відання; вносить на розгляд Кабінету Міністрів проекти законодавчих та інших нормативних актів з питань, що віднесені до компетенції центрального органу.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили, коли вони оформлені як правові акти, що видані ним в межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів.

Переважна більшість актів центрального органу видається у вигляді наказів міністра. Вони є обов'язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядко­вані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу є обов'язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та грома­дянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими цент­ральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають ре­єстрації в порядку, встановленому законом.

Нормативно-правові акти центральних органів, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення, є нечинними.

Акти центральних органів у разі їх невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції центрального органу, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку дорученої йому галузі чи сфери утворю­ється колегія центрального органу. До її складу входять міністр, його заступники за посадою, а також інші керівні працівники центрального органу. Членів колегії затверджує чи звільняє від обо­в'язків Кабінет Міністрів. До складу колегії можуть також входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ та організацій, що належать до сфери відання центрального органу. В засіданнях колегії можуть брати участь пред­ставники місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Рішення колегії втілюються в життя наказами міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у центральному органі може утворюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

У центральному органі виконавчої влади з урахуванням специ­фіки його діяльності також можуть утворюватися інші робочі та консультативні органи.

Найсуттєвіша організаційно-структурна особливість централь­них органів полягає в тому, що міністерства і державні комітети мають у своєму підпорядкуванні місцеві органи, які створюють разом з власне апаратом центрального органу так звану "виконав­ську вертикаль" галузевої чи функціональної спрямованості (поши­реною с така назва цієї вертикалі — система міністерства, державного комітету).

За загальним правилом на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні під­розділи місцевих державних адміністрацій як підзвітні і підконтрольні відповідним центральним органам.

Центральні органи виконавчої влади забезпечують в устано­вленому порядку координацію діяльності створених ними місцевих органів з місцевими державними адміністраціями.

Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Кон­ституції та законам України, іншим актам законодавства та актам центральних органів можуть бути скасовані відповідним централь­ним органом.

Призначення та звільнення з посад керівників управлінь, від­ділів та інших структурних підрозділів здійснюються головою державної адміністрації за погодженням з відповідним центральним органом.

Центральний орган заслуховує звіти керівників відповідних управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій з визначених ним питань діяльності цих підрозділів. У разі неналежного виконання керівником структурного підрозділу місцевої державної адміністрації покладених на них повноважень центральний орган має право притягнути його до дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) або звернутися до голови місцевої державної адміністрації з поданням про його звільнення з посади.

Центральні органи у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого самоврядування — радам та їх виконавчим органам у здійсненні ними повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад з питань здійснення делегованих радам повноважень підконтрольні та підзвітні відповідним центральним органам.

Центральні органи в межах своїх повноважень мають право скасовувати рішення виконавчих органів рад, прийняті в межах делегованих ним повноважень, що суперечать Конституції, законо­давству України та актам центральних органів виконавчої влади України.

Основний обсяг компетенції центральних органш тісно пов'я­заний з тим, що кожний такий орган відповідно до його профілю бере безпосередню участь у формуванні та реалізації державної політики по конкретних її напрямах або щодо конкретних об'єктів державного управління і регулювання.

Переважна частина центральних органів бере участь у реалізації економічної і соціальної політики держави. Кожний з цих органів в межах дорученої йому сфери відання: прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічні цілі та завдання розвитку; бере участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-куль­турного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; проводить політику у сфері вико­нання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів, виступає державним замовником зазначених робіт (послуг); вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулювання економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки; розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти; формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для прискореного їх розвитку; бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки; виробляє пропозиції про зміну умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях; сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури економіки; бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики; вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку; бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру.

Значне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах форму­вання ринкової економіки. Зокрема, відповідні центральні органи: видають у передбачених законодавством випадках спеціальні доз­воли (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах повноважень, визначених законо­давством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у реалізації програм прива­тизації.

Значну увагу приділяють центральні органи виконанню відпо­відних загальнодержавних функцій. Наприклад, вони: забезпечують

виконання завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілі­заційної готовності держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення обороноздатності держави.

Кожний центральний орган організовує виконання актів зако­нодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, уза­гальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його відання, розробляє пропозиції про вдосконалення законо­давства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним органам надані досить широкі повноваження щодо внутрішньоорганізаційного забезпечення роботи. Зокрема, вони мають: одержувати від інших центральних та місцевих органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, доку­менти і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до їх відання; залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, за погодженням з їх керівниками, для розгляду питань, що належать до їх відання; притягати до дисциплінарної відповідальності керівни­ків утворених ними місцевих органів, а також підприємств, установ і організацій, що належать до їх сфери відання.

В процесі реалізації своєї компетенції центральні органи широ­ко взаємодіють з професійними спілками та громадськими організа­ціями з питань забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють виконанню статутних завдань цих об'єднань. Об'єднання громадян у необхідних випадках можуть вносити на розгляд відпо­відного центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності.

Структурний рівень "місцевих органів" в системі органів вико­навчої влади представлений переважно в особі місцевих органів загальної компетенції — обласних і районних державних адміністра­цій (надалі — місцевих державних адміністрацій). Організація та порядок діяльності місцевих органів виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим мають певні особливості, які зазначені в окремих законах.

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, владні повноваження яких реалізуються одноосо­бове їх керівниками — головами місцевих державних адміністрацій.

Вони призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів.

Голова місцевої державної адміністрації формує її склад, до якої входять заступники голови, керівники та посадові особи управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації. Керівники структурних підрозділів місцевої державної адміністрації призначаються головами відповідних адміністрацій.

Законом встановлені певні обмеження щодо зайняття посад в місцевих державних адміністраціях. Зокрема, їх голови, заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів ад­міністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, окрім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на строк повноважень Президента України, тобто на п'ять років. У випадку обрання нового Президента України голови державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до сформування Кабінету Міністрів та заявляють про свою відставку в день набуття повноважень новосформованим Кабінетом Міністрів.

Дострокове припинення повноважень голови місцевої держав­ної адміністрації за Конституцією (ст. 118) можливе, зокрема, у випадку, якщо орган місцевого самоврядування на відповідній території, тобто обласна чи районна рада висловить недовір'я голові, на підставі чого Президент України приймає і дає обгрунтовану відповідь. Якщо ж недовір'я голові місцевої державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Прези­дент має прийняти рішення про відставку голови.

Голови місцевих державних адміністрацій одноособове прийма­ють рішення шляхом видання розпоряджень і несуть за них відпо­відальність згідно із законодавством.

Проекти розпоряджень нормативного характеру мають підляга­ти обов'язковій юридичній експертизі у відповідних структурних підрозділах місцевих державних адміністрацій, а також обговоренню на засіданнях колегій місцевих державних адміністрацій.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому законом порядку і набувають чинності з моменту їх

^ ^

реєстрації. Акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набувають чинності не раніше, ніж з моменту їх оприлюднення.

Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного харак­теру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо законом чи самими актами не встановлено іншого строку введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також при потребі оприлюднюються.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції і законам України, іншим законодавчим актам, можуть бути скасовані Президентом або Кабінетом Міністрів чи головою державної адміністрації вищого рівня.

Для обговорення найважливіших питань діяльності місцевих державних адміністрацій з метою прийняття відповідних рішень головами цих адміністрацій та для координації діяльності всіх місцевих органів виконавчої влади створюються колегії місцевих державних адміністрацій.

До складу колегій місцевих державних адміністрацій окрім голів цих адміністрацій входять їх перші заступники та заступники, керівники найважливіших структурних підрозділів державних адмі­ністрацій та непідпорядкованих їм місцевих органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також голови великих міст, розташованих на відповідній територій.

Рекомендації і пропозиції колегій втілюються в життя рішенням голів адміністрацій.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій за обсягом наданих повноважень має відповідати основним завданням їх діяль­ності. Вони полягають в тому, що місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території виконання Конституції, законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додер­жання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони навколишнього середовища, а в місцях компактного прожи­вання національних меншин і корінних народів також програм їхнього національного та культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних та районних бюджетів; взаємодію з органами місцевого самоврядування.

Місцеві державні адміністрації в межах, встановлених Конститу­цією і законами України, актами Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади вищого рівня здійснюють управлін­ня дорученими галузями (сферами) суспільного розвитку і несуть відповідальність за стан справ у цих галузях. Серед конкретних об'єктів управління з боку місцевих державних адміністрацій слід виділити: технікуми, коледжі, школи, інтернати, професійно-технічні училища, дитячі будинки, позашкільні заклади освіти і виховання та інші заклади освіти; музеї, філармонії, театри, бібліотеки та інші заклади культури; лікарні, клініки, лікувальні санаторії та інші заклади охорони здоров'я; радіо, телебачення, друковані засоби інформації, засновниками яких є місцеві державні адміністрації; інвестиційні фонди, засновниками яких є обласні державні адміністрації; об'єкти, які забезпечують діяльність державних підприємств, установ і організацій і перебувають на місцевому бюджеті; а також деякі інші об'єкти управління відпо­відно до чинного законодавства.

Для здійснення своїх завдань і функцій місцеві державні ад­міністрації мають право: проводити перевірки стану додержання Конституції та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ, орга­нізацій незалежно від форм власності і підпорядкування, а у разі виявлення порушень входити з поданням до цих органів про усунення таких порушень; давати обов'язкові до виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій і громадянам з питань, пов'язаних з виконанням державного нагляду; одержувати необхідну статистичну інформацію та інші необхідні для здійснення своїх повноважень дані від державних органів, органів місцевого самовря­дування, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій; порушувати питання про дострокове припинення повноважень відповідних рад, сільських, селищних і міських голів згідно з чинним законодавством; залучати вчених, спеціалістів, пред­ставників громадськості до підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій; направляти Прези­денту, Кабінету Міністрів, іншим органам виконавчої влади вищого рівня пропозиції з питань вдосконалення чинного законодавства і практики його реалізації у сфері державного управління.

Поряд з цим Президент за поданням Кабінету Міністрів в межах, визначених Конституцією та законами України, може додатково передавати місцевим державним адміністраціям повноваження орга­нів виконавчої влади вищого рівня. Така передача має супроводжу-

ватись наданням їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Окрім того, органи місцевого самоврядування на відповідних територіях — обласні та районні ради — також мають право делегувати окремі свої повноваження місцевим державним адміністраціям. Ос­танні здійснюють делеговані їм повноваження з метою забезпечення місцевих інтересів населення району чи області і несуть відпові­дальність за їх реалізацію.

Місцеві державні адміністрації у частині здійснення ними деле­гованих повноважень підзвітні і підконтрольні відповідним радам.

Місцеві державні адміністрації на підвідомчій території мають плідно взаємодіяти з органами місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного роз­витку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядати та враховувати у своїй діяльності пропозиції органів місцевого самоврядування.

При цьому місцеві державні адміністрації не мають втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повнова­жень.

Для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні підприємства, органи та організації.

На розвиток правила, встановленого статтею 144 Конституції, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України можуть бути зупинені головою відповідної місцевої державної адміністрації з одночасним зверненням до суду.

Особливу увагу місцеві державні адміністрації мають приділяти стосункам з громадянами, що мешкають на відповідній території. Зокрема, місцеві державні адміністрації сприяють громадянам у реалізації ними своїх конституційних прав, свобод та виконанні конституційних обов'язків.

Громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні конкретних питань, що належать до відання місцевих державних адміністрацій, їхні посадові особи зобов'язані розглянути звернення громадян і не пізніше ніж у місячний термін дати об­грунтовану відповідь та вжити необхідних заходів.