2. Судова система україни

Відповідно до ст. 124 Конституції України судочинство здій­снюється Конституційним Судом України та судами загальної юрис­дикції. Під судами згідно зі ст. 20 Закону України "Про судоустрій" розуміються Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил та гарнізонів, які становлять судову систему загальних судів України.

У загальній юрисдикції судів треба виділяти їх спеціальну юрисдикцію, яка може здійснюватися спеціалізованими судами (наприклад, в майбутньому можуть бути створені господарські, адміністративні та інші суди). Стаття 125 Конституції встановлює, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Стаття 124 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегу-

вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. В майбутньому законі "Про судоустрій України" мають бути реалізовані положення ст. 125 Кон­ституції, яка передбачає створення апеляційних та місцевих судів. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.

Стаття 126 Конституції гарантує незалежність і недоторканність суддів. Це передусім забезпечується особливим порядком обрання суддів (Верховною Радою України), безстроковістю повноважень суддів (ст. 128). Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинуваль­ного вироку судом. Особливим є порядок фінансування органів судової влади через державний бюжет. Він окремо передбачає виді­лення коштів на утримання суддів.

Стаття 126 Конституції встановляє випадки, коли суддя звільня­ється з посади органом, що його обрав або призначив: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливість виконувати свої повноважен­ня за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку чи звільнення з посади за власним бажанням.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою (ст. 127). Тут є новація, що міститься в ч. 4 ст. 127 Конституції, згідно з якою суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдик­ції цих судів. Закон може встановлювати для окремих категорій суддів, наприклад Верховного Суду, галузевих судів додаткові ви­моги щодо стажу, віку та їх професійного рівня.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. В інших випадкахусі судці, крім Конституційного Суду України, обираються Верхоь ною Радою безстрокове в порядку, встановленому законом. Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з неї шляхом таємного голосування Пленумом цього суду.

Говорячи про порядок призначення (обрання) суддів, слід звернути увагу на те, що він істотно відрізняється від того, що існує у більшості країн Європи. Там усі судді, за винятком вищих судових інстанцій і конституційного суду, призначаються прези­дентом або прем'єр-міністром за поданням міністра юстиції. І хоча органи, подібні до Вищої ради юстиції, створення якої передбачено ст. 131 Конституції, діють у деяких країнах (Іспанія, Італія, Фран­ція), проте функції та склад цього інституту регулюються, як прави­ло, не конституціями, а окремими законами.

Відповідно до Конституції України суд с єдиним органом, упов­новаженим здійснювати правосуддя як особливу функцію держави. Як специфічний напрямок реалізації державної влади правосуддя відрізняється від інших правоохоронних органів низкою ознак: воно є основною формою здійснення судової влади і не збігається з судочинством.