Теми рефератів

1. Особливості відкриття представництв іноземних комерцій­них структур та характеристика їх фінансової діяльності.

2. Особливості організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності в інших країнах та необхідність їх урахування при організації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств.

3. Особливості фінансового забезпечення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

4. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств.

5. Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

6. Особливості фінансової діяльності фінансово-промислових груп (ФПГ) в Україні.

7. Проблемні питання заснування представництв вітчизняних підприємств в інших країнах.

8. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання з участю нерезидентів в Україні.

9. Проблематика участі держави у підприємницькій діяльності без створення юридичної особи (договори про спільну діяльність, про розподіл продукції).

10. Проблемні питання фінансування спільної діяльності суб'єктів господарювання.

11. Теорія агентських відносин у системі вибору організаційноправової форми бізнесу.

Рекомендована література Нормативно-правові акти

1. Цивільний кодекс України.

2. Господарський кодекс України.

3. Податковий кодекс України.

4. Закон України «Про господарські товариства»

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність».

6. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

7. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

8. Закон України «Про режим іноземного інвестування»

9. Закон України «Про банки та банківську діяльність».

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Фінансова звітність».

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №20 «Консолідована фінансова звітність».

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва.

Наукова та навчально-методична література

1. Воловець А.Я. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навч. посібник.–К.: Алерта, 2004. С.9-56.

2. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. - С.59-101.

3. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. – К.:КНЕУ, 2000. – С. – 259-283.

4. Фінанси підприємств: Підручник / За наук. ред. А.М.Поддєрьогіна. – 5-е вид. – К.: КНЕУ, 2004.

Тема 3. Формування власного капіталу

Вивчення даної теми необхідно розпочати з того, що власний капітал підприємства - це підсумок першого розділу паси­ву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів під­приємства над його зобов'язаннями. Основними складовими вла­сного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капі­тал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показ­ник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредито­спроможності підприємства. Він є основою для визначення фі­нансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фі­нансується за рахунок коштів власників і власних засобів підпри­ємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фі­нансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміні­стративно-командної економіки державні підприємства в централі­зованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бу­ти змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції.

Статутний капітал - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ре­сурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за під­приємством на правах власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Сучасні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітнос­ті визначають власний капітал як «частину в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань». Як бачимо, та­ке визначення стосується лише суто кількісних параметрів його ве­личини. Це підтверджується також і характеристикою елементів власного капіталу, яка міститься у стандартах П(С)БО 2 «Баланс» і П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал».

Згідно з цими стандартами, власний капітал знаходить відобра­ження у першому розділі пасиву бухгалтерського балансу (розділ має назву «Власний капітал») і складається з:

• статутного капіталу;

• пайового капіталу;

• додатково вкладеного капіталу;

• іншого додаткового капіталу;

• резервного капіталу;

• нерозподіленого прибутку;

• неоплаченого капіталу;

• вилученого капіталу.

Порядок і джерела формування статутних капіталів зале­жать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві. Розмір статутного капіталу підприєм­ства значною мірою визначає масштаби його виробниче госпо­дарської діяльності, хоча не існує прямого зв'язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей та обсягом виро­бництва товарів і послуг, бо цей обсяг визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари й послуги, роз­мір залучених банківських кредитів та інших позикових фінан­сових ресурсів. Певною мірою розмір статутного капіталу впли­ває на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію

підприємства. Величина статутного капіталу, яка визначає участь кожного з засновників, акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення суми прибутку, яку кожен із них одержує при його розподілі.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксу­ється в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому по­рядку подаються до органів влади під час Державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податко­ві), а також банки у взаємовідносинах із підприємствами постійно стежать за розміром статутного капіталу кожного підприємства й за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало ли­ше задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, тре­ба вжити заходів для того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками.

Як зазначалося вище, поряд із грошовими коштами, які надхо­дять у розпорядження підприємств із державних джерел, від акціо­нерів, пайовиків та інших засновників (власників), у статутні капіта­ли може надходити майно (будівлі, машини, устаткування, транспо­ртні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні ціннос­ті), цінні папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів належать: результати інтелектуальної праці у вигляді вина­ходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідниць­кі роботи й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Вартість об'єктів інтелектуальної власності та інших нематеріа­льних активів визначається на договірних засадах між власниками підприємств і суб'єктами права власності на ці об'єкти (громадяни, юридичні особи, держава).

Оцінка об'єктів основних засобів, що надходять як внесок у статутний капітал підприємства, здійснюється через визначення їх

первісної, переоціненої та залишкової вартості. Первісна вартість будівель, машин, устаткування, транспортних засобів визначається за даними бухгалтерського обліку, що характеризують витрати на їх придбання, будівництво, виготовлення, доставку, монтаж. Пере­оцінена вартість цих об'єктів розраховується на підставі їх первіс­ної вартості, але з урахуванням здійснених переоцінок, включаючи індексацію у зв'язку з інфляцією. Залишкова вартість кожною об'­єкта основних засобів (а саме вона приймається на баланс підпри­ємства як внесок до статутного капіталу) визначається як різниця між первісною (або переоціненою) вартістю і фактичною зношені­стю даного об'єкта.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, малоцінні та швидкозношувані предмети, паливо, тара тощо), при­ймаються на баланс як внесок до статутного капіталу за так званою справедливою вартістю цих активів, тобто фактично за цінами, які відповідають реальній ринковій ситуації.

Законодавство України передбачає мінімальні розміри статут­них капіталів, нижче від яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. У зв'язку з інфля­ційними явищами в економіці вони нерідко змінюються (збільшу­ються) в законодавчому порядку.

Розмір статутного капіталу підприємства в процесі його гос­подарської діяльності може змінюватись. При цьому всі зміни розмі­ру статутних капіталів на державних підприємствах у бухгалтерсь­кому обліку знаходять відображення безпосередньо на однойменно­му рахунку, тоді як на малих підприємствах, у господарських това­риствах, підприємствах з іноземними інвестиціями вони знаходять відображення лише після відповідної державної перереєстрації змі­ни розміру статутного капіталу.

Додаткові кошти державному підприємству на збільшення обсягу виробництва можуть бути виділені з державного бюджету або за раху­нок перерозподілу коштів інших підприємств даної галузі. Акціонерне

товариство може додатково випустити акції, товариство з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства - збільшити суми внесків усіх учасників до статутного капіталу підприємства.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статут­ний капітал може зрости за рахунок:

• реєстрації додаткових внесків до нього (через акції, паї тощо);

• безпосереднього приєднання до нього частини одержаного при­бутку на приріст власних фінансових ресурсів;

• коштів додаткового капіталу, зокрема від дооцінки (індексації) основних засобів у випадках, передбачених законодавством і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

• зарахування до статутного капіталу частини резервного капіталу.

Якщо підприємство збиткове, то збитки фактично за відсутнос­ті джерел їх покриття (кошти резервного капіталу та інші джерела власного капіталу) зменшують суму статутного капіталу підприєм­ства, хоча в бухгалтерському обліку вони обчислюються окремо як непокриті збитки (вони знаходять відображення у І розділі пасиву бухгалтерського балансу у від'ємному значенні) аж до появи джерел покриття, в тому числі прибутку.

Підприємства будь-якої форми власності мають право зменшу­вати свій статутний капітал, повернувши частину паїв або акцій за­сновникам (учасникам).

Нова система національних стандартів бухгалтерського обліку не пов'язує розмір статутних капіталів підприємств будь-якої форми власності (як, втім, і інших елементів власного капіталу, за винят­ком додаткового капіталу у разі проведення переоцінок основних за­собів та інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів) з нарахуванням зносу (амортизації). Амортизаційний фонд, як окре­мий елемент власного капіталу, не створюється, оскільки амортиза­ційні кошти після реалізації продукції підприємства надходять йому у складі виручки і вливаються в загальний дохід його фінансових ресурсів. Оскільки амортизація основних засобів, нематеріальних активів має цільове призначення - фінансування відтворення саме цих активів підприємства, його фінансова служба повинна постійно контролювати цільове використання цих коштів, тобто на фінансу­вання капітальних вкладень. Досягається це в основному засобами управлінського обліку.

Для більшості підприємств основним елементом власного капі­талу є статутний (номінальний) капітал - сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із за­сновницькими документами. У відповідній статті балансу наводить­ся зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житло­во-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у това­ристві відповідно до установчих документів для здійснення його го­сподарсько-фінансової діяльності.

Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух в акціонерних підприємствах так званого емісійного доходу, тобто різ­ниці між продажною і номінальною вартістю випущених акцій.

Інший додатковий капітал - це фінансові ресурси, які утво­рюються за рахунок:

• дооцінки та індексації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів (при цьому треба мати на увазі, що при проведенні до оцінки пропорційно збільшуєть­ся і сума зносу активів);

• одержання у безкоштовному порядку будь-яких активів від сто­ронніх юридичних і фізичних осіб;

• внесків засновників та учасників понад розмір статутного капі­талу і без рішення про його збільшення й перереєстрацію.

Використання коштів додаткового капіталу відбувається, якщо сума дооцінки (індексації) основних засобів, інших необоротних ма­теріальних активів і нематеріальних активів переноситься до статут­ного капіталу або якщо прийнято рішення про перереєстрацію ста­тутного капіталу і він збільшується за рахунок будь-яких активів, вартість яких відображена в додатковому капіталі.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які мо­жуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибут­ку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті в наступному підрозділі.

Резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в уста­новчих документах. Ці кошти використовуються в тому разі, коли необхідні витрати не покриваються наявним нерозподіленим при­бутком (наприклад, на виплату дивідендів за привілейованими акці­ями), а також на покриття різниці між номінальною і продажною ці­ною випущених акцій. За рахунок резервного капіталу підприємство може покрити збитки від своєї господарської діяльності, а також збільшити статутний капітал.

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньо­му непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резерв­ним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал»

Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпе­ченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений при­буток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відобража­ється або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або су­ма непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дуж­ках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Нерозподілений прибуток - це залишок одержаного підпри­ємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту.

Неоплачений капітал - це сума заборгованості власників (ак­ціонерів, учасників) господарських товариств будь-якого типу за внесками до статутного капіталу. Ця сума вираховується при визна­ченні підсумку власного капіталу; її динаміка характеризує покриття статутного капіталу підприємства реальними фінансовими ресур­сами, які надійшли від власників.

Вилучений капітал - це елемент власного капіталу, який має місце при зменшенні господарськими товариствами своїх статутних капіталів і являє собою собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Функції статутного капіталу, а також цілі його зменшення та збільшення у систематизованому вигляді згруповані в табл. 2.

Таблиця 2

Функції та цілі зміни статутного капіталу

Функції статутного капіталу	Цілі збільшення	Цілі зменшення
Заснування та введення підприємства в дію	Реалізація інвестиційного проекту	Згортання діяльності
Відповідальність і гарантії (забезпечення кредитоспроможності)	Виконання вимог щодо мінімального розміру статутного капіталу	Підвищення ринкового курсу корпоративних прав
Захисна функція	Проведення санації	Санація балансу (одержання санаційного прибутку)
Управління та контролю	Поглинання чи придбання контрольного пакета інших підприємств	Концентрація капіталу в руках активних власників
Фінансування та забезпечення ліквідності	Поліпшення ліквідності та платоспроможності	Приведення у відповідність обсягів власного капіталу та майна
Рекламна (репрезентативна)	Модернізація чи розширення виробництва	Вирішення конфліктів між власниками
База для нарахування дивідендів	Оптимізація дивідендної політики	Проведення певної дивідендної політики

Перш ніж перейти до висвітлення питання щодо залучення фі­нансових ресурсів на основі збільшення статутного капіталу підпри­ємства, розглянемо сутність номінального капіталу та корпоратив­них прав суб'єкта господарювання.

Корпоративні права - це права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а та­кож частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридич­на особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов'язу­ється виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Номінальна вартість акцій (часток) - це та вартість, яка ві­дображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статутний капітал.

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акція - це цін­ний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтвер­джує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Статутом акціонерного товариства може бути передбачено роз­міщення одного чи кількох типів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Привілейовані акції характеризуються тим, що вони мають переваги порівняно зі звичайними акціями, причому привілейовані акції одного типу надають їх власникам однакову су­купність прав (переваг).

Переваги, які надаються власникам привілейованих акцій, визначаються в статуті товариства та повідомленні про розміщення ак­цій і можуть полягати у наступному:

• одержання певних переваг при розподілі прибутку та виплаті дивідендів;

• додаткові права при розміщенні нових акцій;

• переваги при голосуванні на зборах акціонерів;

• переваги при розподілі ліквідаційної виручки.

Окрім вище охарактеризованого номінального курсу акцій, у теорії і практиці досить часто оперують показниками балансового та ринкового курсу акцій.

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоратив­них прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК).

Ринковий курс акцій. Ринковий курс - це вартість, за якою ак­ції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торгівельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого вста­новлюється на фондовій біржі. Фондова біржа - це організований інститут, який зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, спри­яє формуванню їх ринкового курсу. Правила фондової біржі, окрім ін­шого, повинні передбачати порядок торгівлі на біржі та механізм формування цін, біржового курсу та їх публікації.

Механізм визначення та/або фіксації ринкової ціни цінного папе­ру називається котируванням. Котирувальна ціна - середньозваже­на ціна, яка розраховується протягом біржового дня (торговельної се­сії) до моменту, визначеного правилами біржі. Курсова ціна - серед­ньозважена ціна за угодами, здійсненими з початку біржового дня (торговельної сесії) до моменту, визначеного правилами біржі.

Окрім балансового та ринкового курсу акцій, можна зустріти показник курсу акцій, визначений на основі розрахунку їх капіталізованої вартості. Зазначений курс розраховується як виражене в процентах відношення між капіталізованою вартістю (КВ) підприємства до його статутного капіталу (СК). Капіталізована вартість підприємства – це приведена до теперішньої вартості величина майбутніх доходів на основі їх дисконтування. За порівняно стабільних доходів підприємства та ставки дисконтування капіталізована вартість може визначатися як відношення чистого прибутку (ЧП) до ставки капіталізації (p).

До основних методів збільшення статутного капіталу акці­онерних товариств належать:

• збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

• збільшення номінальної вартості акцій.

На практиці також широко використовують спосіб збільшення статутного капіталу на основі обміну облігацій на акції. Взаємозв'яз­ки між основними методами збільшення статутного капіталу та дже­рела збільшення статутного капіталу підприємства характеризують­ся з допомогою рис. 3.

Емісія акцій або облігацій підприємств - це сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на акції або продажу облігацій. Успішна емісія корпоративних прав (акцій, часток), а отже, збіль­шення статутного капіталу залежить від багатьох факторів, зокрема від стану ринку капіталів, від тенденцій на біржі (для корпоратив­них прав, які котируються на біржі), очікувань на майбутні прибут­ки емітента та інвесторів, а також від параметрів емісії (обсяг, курс, співвідношення, з яким здійснюється емісія).

Емісійний дохід, або ажіо, - сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоратив­них прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід - це різниця між курсом емісії і номінальним курсом корпоративних прав. Суми одержаного підпри­ємством емісійного доходу не включаються до складу валового до­ходу з метою оподаткування.

Конверсія акцій - це об'єднання кількох акцій в одну (або об­мін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на ін­шу). Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4:3 означає, що на кожні чотири акції можна обміняти три акції нової емісії.

У більшості країн діє положення, згідно з яким зменшення ста­тутного капіталу має здійснюватися в першу чергу шляхом знижен­ня номінальної вартості, а не в результаті їх об'єднання.

Деномінація не допускається, якщо номінальна вартість акцій дорівнює мінімально встановленому розміру. В даному разі змен­шення статутного капіталу відбувається шляхом конверсії акцій або їх вилучення з обігу для анулювання.

Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), в ре­зультаті їх безкоштовної передачі до анулювання, зниження номі­нальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової до­помоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заін­тересованих у санації підприємства осіб.

Статутний капітал та інші елементи власного капіталу будь-якого підприємства - найважливіше джерело формування його ак­тивів. При цьому весь власний капітал розподіляється на кілька фон­дів грошових коштів, кожний з яких забезпечує створення і рух пев­них груп активів, без яких неможливе нормальне функціонування підприємства. Серед них доцільно виділити:

• фонд власних основних засобів та інших необоротних матері­альних активів (фонд власних основних коштів);

• фонд необоротних нематеріальних активів;

• фонд власних оборотних засобів і засобів обігу (фонд власних оборотних коштів);

• фонд фінансових інвестицій (довго- і короткотермінових).

Кошти фонду власних основних засобів вкладаються (авансу­ються) у створення засобів праці у вигляді будівель, споруд, ма­шин, устаткування, транспортних засобів. За рахунок коштів цьо­го фонду також створюються малоцінні необоротні матеріальні активи, термін корисного використання яких перевищує один рік (наприклад спеціальні інструменти і спеціальні пристрої), інвен­тарна тара, бібліотечні фонди та інші необоротні матеріальні ак­тиви. У новій системі бухгалтерського обліку (при складанні звіт­ного бухгалтерського балансу) основні засоби й інші необоротні матеріальні активи, враховуючи їхню схожість за економічним змістом і кореспонденцією рахунків при відображенні руху їх вартості, об'єднуються і відображаються в балансі за статтею «Основні засоби».

За рахунок коштів фонду необоротних нематеріальних активів підприємство купує (або одержує в готовому вигляді для зарахуван­ня як частки статутного капіталу) патенти, ліцензії, ноу-хау, права на користування землею, водою, іншими природними ресурсами, а також інші нематеріальні активи (про це йшлося раніше).

Фонд власних оборотних коштів потрібен підприємству для авансування грошей у створення запасів предметів праці (сировини, матеріалів, палива, тари, запасних частин для ремонту машин та устаткування, інструменту тощо), створення необхідних перехідних залишків незавершеного виробництва, перехідних запасів готової продукції, товарів. Частина фонду власних оборотних засобів і засо­бів обігу вкладається у сферу розрахунків з покупцями і постачаль­никами у вигляді відвантаженої (переданої) продукції до моменту надходження грошей на поточний рахунок у банку або готівкою до каси підприємства, а також у вигляді грошових коштів (на банків­ських рахунках або в касі підприємства).

У науковій літературі і в господарській практиці України (як і в інших країнах колишнього СРСР) традиційно говорять лише про власні й позикові оборотні кошти, маючи на увазі, що одна частина оборотних коштів формується зі статутного капіталу, інших влас­них джерел, а друга частина - з позичених джерел (кредити бан­ків, кредиторська заборгованість тощо). Що ж стосується основних коштів, то поділ їх на власні й позикові до уваги не береться. Але логіка, практика ринкових відносин виразно виявляють однобо­кість такого підходу. Адже на створення і основних засобів, і нема­теріальних активів підприємство авансує як власні фінансові ре­сурси (їхні джерела складають переважно) статутний капітал, прибуток, амортизаційні відрахування), так і (в меншій, звичайно, частці, ніж оборотні активи) позичені кошти. Наприклад, підпри­ємство купує і вводить в дію автоматичну лінію в одному зі своїх цехів, причому, не маючи грошей на своєму рахунку в банку, видає постачальникові устаткування вексель, що містить зобов'язання сплатити вартість одержаної поточної лінії через 60 днів з моменту надходження її на підприємство й монтажу. Це устаткування під­лягає обліку спочатку на бухгалтерському рахунку «Капітальні ін­вестиції» (до монтажу і введення в експлуатацію), а після введення в експлуатацію - на рахунку «Основні засоби». У пасиві балансу джерелом фінансування цих основних засобів до моменту сплати боргу буде кредиторська заборгованість. Ці кошти, оскільки вони вкладені в основні засоби, є позиковими основними коштами. Так само підприємство для здійснення будь-яких капітальних вкладень може залучити банківський кредит, який буде джерелом формуван­ня основних засобів. Вочевидь подібні міркування стосуються та­кож вкладення власних і позичених фінансових ресурсів у необо­ротні нематеріальні активи.

Тим часом ефективне управління фінансовими ресурсами по­требує наявності інформації про те, яка частина власного капіталу підприємства вкладена окремо в основні засоби, яка - у нематеріа­льні активи, в оборотні засоби й засоби обігу, а також у фінансові інвестиції. Лише щодо останнього фонду (фонд фінансових інвести­цій) справедливе твердження, що вартість відповідних активів від­повідає сумі вкладеного у них власного капіталу (маються на увазі довготермінові й короткотермінові фінансові інвестиції), бо позико­ві кошти на ці цілі не використовуються.