- •6.030508«Фінанси і кредит» всіх форм навчання Луганський національний
- •Луганськ 2012
- •Тема 1. Основи фінансової діяльності суб'єктів підприємництва
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Тема 2. Особливості фінансування підприємництва різних форм організації бізнесу
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми.
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання.
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література Нормативно-правові акти
- •Наукова та навчально-методична література
- •Тема 3. Формування власного капіталу
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Тема 4. Внутрішня джерела фінансування
- •Є два способи формування прихованих резервів у балансі:
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Тема 5. Дивідендна політика
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література Нормативно-правові акти
- •Наукова та навчально-методична література
- •Тема 6. Фінансування за рахунок запозичених ресурсів
- •Класифікація облігацій
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література Нормативно-правові акти
- •Наукова та навчально-методична література
- •Тема 7. Фінансова діяльність на етапі реорганізації
- •5. Зменшення кількості конкурентів.
- •План семінарського заняття
- •Програмні питанні для самостійного вивчення теми
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Наукова та навчально-методична література
- •Тема 8. Фінансове інвестування
- •1. Основні (боргові та права власності):
- •2. Похідні цінні папери (деривативи)
- •План семінарського заняття
- •Перелік програмних питань для самостійного вивчення
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Тема 9. Оцінка вартості підприємства
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література Нормативно-правові акти
- •Наукова та навчально-методична література
- •Тема 10. Фінансова діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література
- •Тема 11. Фінансовий контролінг
- •Каталог функцій і завдань фінансового контролера
- •План семінарського заняття
- •Програмні питання для самостійного вивчення теми
- •Задачі та фінансові ситуації
- •Тестові завдання
- •Теми рефератів
- •Рекомендована література Нормативно-правові акти
- •Наукова та навчально-методична література
- •Нормативпо-правові акти
- •Наукова та навчальпо-методичиа література
1. Основні (боргові та права власності):
• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання республіки;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі.
2. Похідні цінні папери (деривативи)
• форвардні (ф'ючерсні) контракти;
• опціони (варанти);
• депозитарні розписки (свідоцтва)
Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.
Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення. Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відповідно до порядку проведення відкритої підписки на цінні папери, встановленого законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством України. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, встановленому компанією з управління активами.
Інвестиційні сертифікати надають кожному його власникові однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.
Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів встановлюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року N 2299-ІІІ.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя); по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.
В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
Комерційні векселя з'являються в обігу на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, що містить передаточний напис. Комерційний вексель забезпечений тими сумами, які надійдуть від продажу куплених товарів. Такі векселя є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів в кредит. Позичкові угоди в грошовій формі оформляються фінансовими векселями Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасного та точного його виконання з метою захисту прав кредиторів.
Векселя, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей називають фіктивними. До таких векселів відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселя. Дружній вексель виникає тоді, коли одне підприємство є кредитоспроможнім і «по дружбі» виписує вексель іншому, який має фінансові проблеми з метою одержання останнім грошової суми в банку шляхом врахування або застави даного векселя. Якщо партнер у свою чергу виписує дружній вексель із метою гарантії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселя, видані фіктивними або некредитоспроможними фірмами є бронзовими або дутими.
Векселя бувають також переказні (тратти), видані в формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж та прості, видані в формі безумовного зобов'язання здійснити платіж видані у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.
Особливість векселя як цінного паперу та боргового зобов'язання полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, як правило, абстрактним, тобто не залежить від причин, які спонукали його видачу, зобов'язанням. Він може також виконувати функції платіжного засобу. Передача прав векселедержателя іншій особі здійснюється шляхом передаточного надпису на звороті векселя, який називається індосаментом.. У випадку не оплати векселя в строк або відмови трасата (платник за векселем) від акцепту, власник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за надписом, про несплату та трасата - про відмову від акцепту.
Усі особи, які є трасантами, акцептантами, або вексельними поручителями, несуть солідарну відповідальність перед пред'явником векселя. Пред'явник може звертати свою вимогу до цих осіб окремо до кожного або до усіх разом та не зобов'язаний дотримуватися послідовності, із якою вказані особи, видали своє зобов'язання.
Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.
Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» визначено, що: дериватив - це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів:
Ф'ючерсний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань сторонами контракту.
Опціон - це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, контракти поділяють на опціон PUT (на продаж) та опціон CALL (на купівлю). Опціони, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому носять назву «європейських». Існують також опціони американського типу, що можуть бути виконані в будь-який момент протягом часу до дати закінчення угоди.
Варант - це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.
Депозитарна розписка (свідоцтво) - це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом їх можуть бути юридичні особи - резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права власності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок.
Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».
Зокрема, емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств із моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів. Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за ЗО днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України.
Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду.
Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов'язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. Акції, облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через ЗО днів після опублікування оголошення про їх випуск.
У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації. Орган, що реєструє має право у разі виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій, облігацій підприємств зупинити їх розміщення до того часу, поки емітент цих цінних паперів не внесе до неї відповідних змін.
Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов'язуються виконувати, передбачені в інформації про випуск похідних цінних паперів. Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов'язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.
Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рішенні Кабінету Міністрів України повинні визначатися основні умови випуску та обігу таких похідних цінних паперів. Випуск та інформація про випуск таких цінних паперів не підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:
• Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку - якщо базовим активом є цінні папери (крім державних), фондові індекси чи ставки прибутковості за цінними паперами;
• Міністерством економіки України - якщо базовим активом є товарні ресурси;
• Національним банком України - якщо базовим активом є кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;
• Міністерством фінансів України - якщо базовим активом є державні цінні папери.
• Міністерство економіки України та Національний банк України і можуть встановлювати квоти на обсяги використання відповідного базового активу.
Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об'єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:
1) цілі інвестування;
2) сума коштів, яку вони можуть інвестувати;
3) строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;
4) собівартість окремого об'єкта інвестицій;
5) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об'єкт інвестицій;
6) можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;
7) ризики, пов'язані з інвестуванням;
8) ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти.
Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями:
• дохід від участі в капіталі - дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, спільні або дочірні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі;
• інші фінансові доходи - дивіденди, проценти, сума збільшення балансової вартості інвестицій та інші доходи, отримані від
фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі);
• інші доходи - дохід від реалізації фінансових інвестицій.
Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями:
• втрати від участі в капіталі - збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні та(або) спільні підприємства (зменшення балансової вартості інвестицій);
• інші витрати - собівартість реалізації фінансових інвестицій;
втрати від уцінки інвестицій, сума зменшення балансової вартості інвестицій; втрати від зменшення корисності (вартості) вкладень відображаються з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.
Успішна реалізація підприємствами інвестиційних програм та окремих проектів передбачає впровадження інвестиційного контролінгу, складовими якого є планування інвестицій, узгодження та затвердження інвестиційних проектів, супроводження проектів і поточне звітування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.
Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності повинні відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції»).
П(С)БО 12 повинні застосовувати ті підприємства, які володіють акціями та іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, облігаціями державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених як на території України, так і за кордоном тощо.
Під час придбання всі інвестиції оцінюються і відбиваються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які були передані в оплату. Згідно з П(С)БО 12, існує три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, повинні охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:
а) за кошти;
б) в обмін на інші активи, відмінні від коштів;
в) в обмін на цінні папери власної емісії.
У разі придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості включаються: ціна придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов'язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов'язані з її придбанням. Якщо відбувається придбання фінансової інвестиції шляхом обміну на активи, відмінні від коштів, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю цих активів. У разі придбання інвестиції шляхом обміну на цінні папери власної емісії собівартість визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість - здійснюється формування статутного капіталу за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції.
Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточна інвестиція чи довгострокова. Згідно з П(С)БО 12 всі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.
Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють з ринковою вартістю інвестицій.
Собівартість фінансової інвестиції може бути як вищою, так і нижчою від справедливої вартості. У цьому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінці. Якщо підприємство є власником акціонерних капіталів кількох інших товариств, то такі акції розглядаються як інвестиційний портфель короткострокових цінних паперів, а якщо володіє поточними борговими зобов'язаннями - портфель боргових зобов'язань. Зі зміною ринкової вартості переоцінці підлягає, як правило, портфель, а не окрема інвестиція.
Щодо довгострокових фінансових інвестицій, то їх оцінка залежить від виду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, так і від рівня впливу інвестора на операційну і фінансову діяльність підприємства, акції якого були придбані. Через здійснення фінансових інвестицій в акції підприємств можна отримати певні економічні вигоди для інвестора, такі, як дивіденди, встановлення контролю тощо. Розмір цих інвестицій визначає статус інвестора і є критерієм наявності контролю у нього щодо підприємства. Основна інформація про фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства визначається у П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Положення цього стандарту кореспондують з вимогами П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств» та 20 «Консолідована фінансова звітність».
Підприємство є дочірнім, якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяльність об'єкта інвестування. Відповідно до п. 4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», контроль визначається як право здійснення вирішального впливу на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. У цьому ж пункті визначається, що дочірнє підприємство - це підприємство, яке перебуває під контролем материнського підприємства. Наявність контролю в інвестора передбачає:
• переважну участь у статутному капіталі дочірнього підприємства;
• право керівництва фінансовою і виробничою політикою підприємства;
• право призначення або заміни більшості членів ради директорів;
• право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства. Асоційоване підприємство - це підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора (п. 4 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»).
Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяльність асоційованого підприємства, не маючи можливості його контролювати. Суттєвий вплив - це повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської і комерційної політики (п.З П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»). Суттєвий вплив на діяльність асоційованого підприємства передбачає:
• представництво головного підприємства в раді директорів асоційованого підприємства;
• участь головного підприємства у прийнятті рішень асоційованими підприємством;
• укладення значних фінансово-господарських угод між підприємствами;
• облік управлінського персоналу;
• забезпечення інформацією, необхідною для виробничої, комерційної і фінансової діяльності.
Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства здійснюється через використання методу участі в капіталі і методу собівартості.
Метод участі в капіталі - це метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість Інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Облік фінансових інвестицій у дочірнє підприємство здійснюється за методом участі в капіталі у своїй окремій фінансовій звітності. Материнське підприємство, крім своєї власної звітності, складає та подає ще й консолідовану фінансову звітність, до якої включає показники звітів дочірніх підприємств.
Метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість зменшується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.
Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, котрі є результатом операцій між інвестором і об'єктом інвестування.
Метод собівартості використовується тоді, коли:
• фінансові інвестиції придбані і утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати їх придбання;
• асоційоване чи дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, що обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, який перевищує дванадцять місяців. Цей метод полягає у тому, що інвестор відображає інвестиції в дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю і визнає прибуток лише в сумі дивідендів, одержаних від такого підприємства на акумульований чистий прибуток об'єкта інвестування, який виникає після дати придбання акцій інвестором. Дивіденди, одержані понад такий прибуток, зменшують балансову вартість інвестицій. Сума зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу відбивається у складі інших витрат.
Інвестиції в облігації розглядаються у П(С)БО окремо, тому що передбачають особливий підхід до їх оцінки на дату балансу.
Інвестор купує облігації, зазвичай, з метою одержання прибутку на тимчасово вкладені грошові кошти і забезпечення менш ризикове, порівняно з акціями, одержання доходу у вигляді відсотків.
Довгострокові облігації передбачають періодичне одержання відсотків відповідно до номінальної відсоткової ставки та відшкодування власникам номінальної вартості при погашенні. На момент купівлі суттєвою є ринкова вартість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вище або нижче), тобто облігація купується з премією або дисконтом.
Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачений метод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фінансових інвестицій).
Амортизована собівартість фінансових інвестицій - це собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового їх списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії):
АСФІ = первісна собівартість + (-) накопичена сума амортизації дисконту (премії)
Дисконт та премія амортизуються інвестором протягом періоду з дати придбання до дати погашення за ефективною ставкою відсотка, визначати яку можна за формулою:
ЕСВ= РСВ+(-) РСД (РПС) / (РВО+НВО)÷2 (1)
де ЕСВ - ефективна ставка відсотка;
РСВ - річна сума відсотка, що розраховується як номінал, помножений на відсоткову ставку;
РСД, РСП - річна сума дисконту, річна сума премії. Ці показники визначаються шляхом ділення загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики;
РВО - ринкова вартість облігацій;
НВО - номінальна вартість облігацій.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що потрібно одержати, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.
Таким чином, інвестор зобов'язаний щороку до моменту погашення облігації амортизувати одержану суму премії чи дисконту, що призведе до зменшення собівартості (у разі амортизації премії) чи її збільшення (у разі амортизації дисконту). Так собівартість облігації поступово доводиться до номінальної вартості, що на дату погашення досягне відповідної величини.
Міжнародна практика передбачає два методи амортизації - прямолінійний та метод ефективної ставки відсотків. В Україні перевага віддається останньому оскільки він вважається більш точним, виваженим і правильним у методологічному аспекті.
Фінансові інвестиції передбачають одержання прибутків від вкладення капіталу в цінні папери: облігації, акції, паї, внески тощо. При прийнятті рішення щодо доцільності здійснення інвестицій в певні фінансові інструменти підприємству потрібно перш за все проаналізувати співвідношення таких основних характеристик, як доходність і рівень ризику.
Доходність цінних паперів залежить від двох чинників:
1) від очікуваної норми доходності;
2) від норм і правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.
Стосовно ризику вкладення капіталу в цінні папери слід врахувати його неоднорідність, а тому його слід визначати як сукупність ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме:
• інфляційний ризик;
• ризик дострокового відкликання;
• ризик ліквідності цінних паперів;
• процентний, кредитний та діловий ризики;
• ризик, пов'язаний з тривалістю періоду обороту цінних паперів.
Рішення щодо купівлі або продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їх доходності, та і рівня ризикованості.
Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як ринкова ціна (Р), внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість (V), рівень доходності (норма прибутку) (R).
Ринкова ціна - це задекларований показник, що об'єктивно існує на ринку. Вартість цінного паперу відображається у відповідних котируваннях і називається курсовою цінного паперу, що постійно змінюється під впливом різних факторів. У будь-який момент часу на ринку існує тільки одна ціна для певного фінансового інструменту.
Внутрішня вартість фінансової інвестиції - це розрахунковий показник, а тому він залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Внаслідок цього в будь-який момент часу цінний папір може мати декілька значень внутрішньої вартості, а їх кількість теоретично дорівнює кількості учасників ринку, які користуються різними моделями. Отже, оцінка внутрішньої вартості є певним чином суб'єктивною.
Значення ринкової ціни та внутрішньої вартості часто не збігаються, оскільки кожний інвестор має власні міркування щодо внутрішньої вартості цінного паперу, покладаючись на свої суб'єктивні очікування та на результати проведеного ним аналізу.
У процесі аналізу співвідношення ринкової ціни та внутрішньої вартості визначається доцільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Якщо внутрішня вартість цінного паперу, що її розраховано потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну (Vt > Рt), то такий папір вигідно в даний момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо з погляду конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість (Vt < рt), то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ціну завищено. Водночас таке співвідношення ціни та вартості вказує на те, що його вигідно продати, коли він уже є в портфелі інвестора. Якщо ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються (Vt = Pt), то це означає, що операції спекулятивного характеру (з метою одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі. У сучасній економічній літературі існують різні підходи до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найбільш поширеною є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішня вартість цінних паперів розраховується за формулою, запропонованою Вільямсом ще у 1938 р.:
∞ t
V(t) = ∑ CFt / (1+r ) , (2)
t=1
де V(t) - внутрішня вартість цінного паперу у момент;
CFt,- очікуваний потік відсоткових виплат за цінним папером в t-й період (t = 1),
r - прийнята або очікувана доходність цінного паперу (норма прибутку).
Наведену модель можна використовувати для розв'язання різних задач, що постають під час прийняття інвестиційних рішень. Спираючись на модель, інвестор може розрахувати внутрішню вартість інвестиції за різних значень вихідних параметрів (грошових потоків та норми прибутку) у процесі імітаційного моделювання. Знаючи поточну ринкову ціну та узявши її за таку, що дорівнює внутрішній вартості, можна обчислити норму прибутку даного цінного паперу та порівняти одержане значення з альтернативними варіантами інвестування коштів.