3.1. Економічна сутність

ТА ВИДИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ

Основою економічної діяльності банків слугують сфор¬мовані ними ресурси. Виходячи з положення, що взагалі під ре¬сурсами розуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можуть бути використані в разі потреби, можна дати таке визна¬чення банківських ресурсів: це сукупність грошових коштів і ви-ражених, у грошовій формі матеріальних, нематеріальних і фінан¬сових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення активних операцій та на¬дання послуг.

За своїм економічним змістом банківські ресурси не однорід¬ні, їх можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширені¬шою є класифікація банківських ресурсів за титулом власності на джерело утворення. Розрізняють залучені, позичені та власні ре¬сурси банку. Залучені ресурси — це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов'язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення — депозитним. Позичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або через продаж власних боргових зобов'язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отримані у такий спосіб ресурси — позиченими. Спільним для залучених та позичених ресурсів є те, що це чужі для банку кош¬ти, його зобов'язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучені та позичені ресурси різняться між собою.

По-перше, у формуванні позичених ресурсів ініціатива нале¬жить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залучених ресурсів роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодились із цим, вони розроб¬ляють і впроваджують у практику різноманітні способи та при-йоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади.

По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостій¬но визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а в разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси.

По-третє, позичені ресурси мають неперсональний характер, тобто не асоціюються безпосередньо з конкретним клієнтом банку.

По-четверте, недепозитними позиками користуються переваж¬но великі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів.

І нарешті, по-п'яте, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змоги банку у разі необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.

Власні ресурси відіграють визначальну роль у процесі ство¬рення та майбутньої діяльності банку. Формуючи власні ресур¬си, власники банків завжди керуються головною метою своєї ді¬яльності — одержання прибутку. Виходячи з цього власні ресурси називаються власним капіталом. Отже, власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій фор¬мі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, викорис¬товуються для здійснення банківських операцій та надання по¬слуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюєть¬ся специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на гро¬шовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємниц¬тва. Це чітко простежується через функції, які виконує власний капітал банку.

Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кре¬диторів банку, для покриття можливих збитків від банківської ді¬яльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку в разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у випадку виникнення збитків від його поточної діяльності. Такі збитки, як правило, по¬криваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, то ви¬користовується частка власного капіталу. Тому, коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним та платоспроможним навіть за на¬явності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економіч¬ного погляду неприпустиме, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стій¬кості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може перебува¬ти в обороті банку. Однак надмірне «захоплення» ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банків¬ських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу — забезпечення опера¬тивної діячьності банку. Порівняно з іншими сферами підприєм¬ницької діяльності ця функція в банківській діяльності є другоря¬дною (порівняно із захисною функцією) для власного капіталу банку. Однак недооцінювати чи ігнорувати її не варто, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгорта¬ється банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу у процесі подальшого розширення та структурного роз¬витку банку, розроблення і впровадження нових банківських тех¬нологій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фік¬сацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регуля¬тивного капіталу (платоспроможності) має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна його частина, призна¬чена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постій¬ною і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основ¬них засобів, фондів розвитку банку і матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу використову¬ється для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина більш рухома й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій. Третя частина служить для регулювання роз¬міру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності і для страхових потреб банку. Тому розмір цієї частини власного капіталу найбільш рухомий, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних ці¬лей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних та на¬глядових органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть за¬лучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками (рис. 3.1).

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Ак¬ціонерний власний капітал формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій (інших корпоративних прав) за ціною вищою, ніж номінальна вартість, пайовики (акціо¬нери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою влас¬ного капіталу. Подальше зростання власного капіталу відбува¬ється як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій. Зауважимо, що іноді акціонерним називається власний капітал, який належить акціо¬нерному банку на правах власності, а значить, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні — як мобілізований через емісію акцій.

Рис. 3.1. Класифікація видів власного капіталу банку

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організовуються на засадах товариств з обмеженою відпо¬відальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність ко¬жного учасника обмежена розміром його внеску. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фі¬нансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для за¬сновників чи учасників нерезидентів України). Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна, тобто легко транс¬формується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків за рахунок фінансових активів та у ма-теріально-речовій формі не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний, заснований на власності фізичної чи юридичної особи; колективний — заснований на власності коле¬ктиву, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі; влас¬ний капітал банку, що діє на основі змішаної форми власності.

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юри¬дичним та фізичним особам-резидентам України, та іноземний, який сформований і належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання власниками розрізняють власний капітал, що нагромаджується, та власний капітал, що спожива¬ється. Перший використовується для виробничих потреб, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а дру¬гий— споживається, тобто використовується, зокрема, на матері-альне стимулювання та соціальний розвиток колективу банку.

Залежно від характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий. Ро¬бочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неро¬бочим — капітал, вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доходів, а іноді й спричинюють збитки.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал роз¬раховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобо¬в'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних но¬рмативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить склад¬ною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капі¬талу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різ¬номанітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: ста¬тутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

Формуючи власний капітал, банкам слід дотримуватися таких основних положень.

1. На стан та перспективи формування власного капіталу бан¬ку суттєво впливає зовнішнє середовище, у якому він функціо¬нує, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни. Збиткова діяльність суб'єктів господарювання, наприклад, зменшує мож¬ливості банків збільшувати розміри статутного капіталу за раху¬нок додаткової емісії акцій, змушує шукати інші джерела ресур¬сів, наприклад залучати кошти на умовах субординованого боргу.

2. Доцільно враховувати стратегію і тактику конкретного бан¬ку, яких він дотримується, здійснюючи банківські операції і на¬даючи послуги. Великим банкам, за інших рівних умов, легше у разі необхідності залучити додаткові ресурси, ніж середнім та малим банкам, що вимагає від останніх більш зваженого підходу до формування власного капіталу.

3. Необхідно враховувати вид банку, класифікованого за та¬кими ознаками: форма власності; коло виконуваних операцій; ор¬ганізаційно-правова форма діяльності; сектор ринку, де функціо¬нує банк; резидентність.

4. Слід враховувати вимоги чинного законодавства і керувати¬ся ними, зокрема нормами, що регулюють формування статутно¬го капіталу, резервного капіталу та інших фондів і резервів, а та¬кож ураховувати порядок оподаткування прибутку юридичних осіб та доходів фізичних осіб.

5. Необхідно враховувати економічні нормативи, які застосо¬вують при регулюванні діяльності банків органи банківського ре¬гулювання та нагляду. НБУ встановлює спеціальні значення еко¬номічних нормативів для певного виду діяльності банків.

6. Слід враховувати функціональне призначення власного ка¬піталу. Незначна питома вага власного капіталу у сукупному ка¬піталі пов'язана насамперед із тим, що банки у ринковій еконо¬міці є фінансовими посередниками. Це дає змогу їм залучати значні грошові кошти та вкладати їх в активи з метою одержання прибутку.

7. Важливо при формуванні власного капіталу враховувати вартість окремих його складових елементів, порівняти із вартістю залученого та позиченого капіталу.

8. У процесі формування власного капіталу банку виходячи з його цілей варто враховувати складові власного капіталу, порів¬няти їх із показником сукупного власного капіталу за їх питомою вагою. Важливо порівняти структуру власного капіталу конкрет¬ного банку з аналогічними показниками інших банків або із середньобанківськими.

9. Здійснюючи формування власного капіталу банку, потрібно чітко розуміти його суть, а також ураховувати класифікацію вла¬сного капіталу за різними ознаками.

10. Формуючи власний капітал, потрібно враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % регулятивного капіталу банку.

3.2. СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ БАНКУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал. Статутний капітал банку являє собою вартість вкладів учасників (засновників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої його діяль¬ності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний капітал банку і які притаманні й найважливішій його складовій — статутному капіталу, видається за доцільне розгля¬дати формування статутного капіталу при створенні банку, а та¬кож у процесі подальшої діяльності, коли відбувається збільшен¬ня або зменшення розміру статутного капіталу.

Актуальним є питання мінімального розміру статутного капі¬талу банку. В Україні вимоги щодо мінімального розміру статут¬ного капіталу встановлюються на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Основним же показником оцінки діяльності банку є його власний капітал та регулятивний капітал. Насамперед це пояснюється тим, що коли взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування всіх зароблених банком кош¬тів на його збільшення може позбавити банк можливості форму¬вати в достатньому розмірі резерви на покриття ризиків від здій¬снення активних операцій, створювати інші цільові фонди і резерви, необхідні для забезпечення його нормального функціо-нування. Невиплата дивідендів власникам банку негативно впли¬ває на його імідж, можливості банку залучати нових учасників і кредиторів.

Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установ¬люється законодавчо. Починаючи з жовтня 2006 р. мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим 10 млн євро. НБУ має право встановлювати для окремих банків, залежно від їх спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розміру, передбаченого законодавчо.

Процес формування статутного капіталу залежить від органі¬заційно-правової форми банку. Згідно з чинним законодавством до жовтня 2006 р. банки могли створюватись у формі акціонер¬ного товариства (закритого чи відкритого типу), товариства з об¬меженою відповідальністю, кооперативного банку. Після зазна-ченої вище дати банки в Україні можуть створюватись у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. Банки, створені у формі закритого акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, зобов'язані протягом трьох років (до жовтня 2009 р.) привести свою організаційно-пра¬вову форму у відповідність до вимог чинного законодавства.

Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства від¬критого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесто¬рів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Акціоне¬рні банки розміщують тільки іменні акції, а також прості та приві¬лейовані акції. Прості акції надають їх власникам право на отри¬мання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді диві¬дендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отри¬мання частини майна товариства у разі його ліквідації та інші пра¬ва, передбачені законодавством. Прості акції надають їх власникам однакові права, не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства. Привілейовані ак¬ції надають їх власникам переважні порівняно з власниками прос¬тих акцій права на отримання частини прибутку акціонерного то¬вариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, перед¬бачених статутом і законом, який регулює питання створення, дія¬льності та припинення акціонерних товариств. Залежно від умов розміщення привілейовані акції можуть бути конвертовані у прос¬ті акції. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціо¬нерного товариства не може перевищувати 25 %. Отже, статутний капітал акціонерного банку утворюється з вартості внесків акціо¬нерів через придбання ними акцій.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг. Емітент повинен закінчити відкрите розміщення акцій у строк, передбачений відповідним рішенням, але не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Якщо підпискою не вдалося покрити 60 % акцій, ак-ціонерний банк вважається не заснованим. Капітал банку, на ве¬личину якого отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайо¬виків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї), називають підписним капіталом.

До дня установчих зборів засновники, що підписалися на ак¬ції, повинні оплатити не менше 30 % номінальної вартості акцій (але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Акціонери у строки, вста¬новлені установчими зборами, але не пізніше року після держав¬ної реєстрації банку, повинні оплатити повну вартість акцій.

Кооперативні банки формують свій статутний капітал за ра¬хунок внесків пайовиків, при цьому за кожним із них зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації кооперативного банку кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 % паю (але не менше розміру, передбаченого ст. 31 За¬кону України «Про банки і банківську діяльність»). Повністю внески повинні бути зроблені не пізніше року після реєстрації кооперативного банку.

Оскільки банківська діяльність пов'язана переважно з опера¬ціями з високоліквідними активами, важливим є питання форми інвестування у статутний капітал. Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється виключно через грошо¬ві внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Джерелами формування статутного капіталу бан¬ку є власні кошти його учасників, тобто кошти, що перебувають у їхньому розпорядженні після сплати податків та інших обо¬в'язкових платежів, а також процентів за банківський кредит та за облігаціями. Забороняється використовувати для форму-вання статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу.

Характеризуючи статутний капітал банку, варто враховувати особливості алгоритму його обчислення, зокрема емісійний дохід та акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Учасники банку купують акції первинної емісії за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У підсумку банк одержує емі¬сійний дохід, тобто перевищення суми коштів, отриманих від пер¬винного випуску або продажу власних акцій (інших корпоратив¬них прав), над їх номіналом, або перевищення номіналу акцій (інших корпоративних прав) над вартістю їх викупу. Емісійний дохід є складовою власного капіталу банку, вигідною для нього, оскільки на неї не потрібно нараховувати дивіденди. Проте висо¬кий курс емісії акцій може призвести до ускладнення розміщення всієї емісії, знизити можливості використання дрібними акціоне¬рами своїх переважних прав і стимулювати їх до продажу таких прав. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій, оскільки в них є фінансові можливості збільшити свій пакет ак¬цій та мати вплив (чи посилити його) на діяльність банку. Отже, великі акціонери можуть схилятися до високого курсу акцій, ура¬ховуючи при цьому можливість ускладнення розміщення всієї емісії.

Банк може викуповувати власні акції та паї для їх подальшого перепродажу, поширення чи анулювання або отримувати власні акції чи паї в дар. Вони мають бути реалізовані або анульовані у термін, не більше одного року з моменту їх викупу. Протягом Цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визна-чення кворуму на загальних зборах учасників проводяться без Урахування придбаних банком акцій (паїв). Здійснювати при¬дбання власних акцій (паїв) до повної оплати всіх раніше випу¬щених акцій не дозволяється. Саме придбання може здійснюва¬тися тільки за кошти, що перевищують статутний капітал. Крім того, про намір придбати власні акції чи паї банки повинні пові¬домити НБУ. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу ниж¬че за мінімальний рівень.

Специфіка банківської діяльності проявляється в необхідності постійного збільшення розмірів статутного капіталу. Це збіль¬шення досягається через випуск нових акцій, підвищення номі¬нальної вартості акцій (паїв) або обмін облігацій на них. Збіль¬шення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Джерелами збільшення статутного ка¬піталу банку є внесення додаткових вкладів учасниками, а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийнят¬тя рішення вищим органом управління банком про капіталізацію дивідендів (реінвестиція дивідендів).

Невід'ємним правом власників господарського товариства є можливість установлення (під час створення), а також зміни (у процесі діяльності товариства) розміру статутного капіталу. Причому така зміна не обов'язково має бути в бік збільшення. Товариство має право зменшувати статутний капітал за рішен¬ням вищого органу товариства. Зменшення розміру статутного капіталу здійснюється зниженням номінальної вартості акцій (паїв) або скороченням кількості акцій (паїв) через викуп їх у власників з метою анулювання. За наявності заперечень креди¬торів товариства зменшення розміру статутного капіталу не до¬пускається. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір, установлений чин¬ним законодавством.