8.Структура управлінських відносин міжнародних корпорацій.

Управлінські відносини, які складаються в міжнародних корпораціях, формуються з двох частин:

Загальноуправлінські відносини, пов’язані з розподілом праці та її кооперацією і які породжують загальні функції управління: планування, організацію, мотивацію, керівництво і контроль.

Специфічні соціально-культурні відносини, що складаються всередині міжнародної корпорації між працівниками, які є носіями різних національних культур, і стають підставою використання специфічних інструментів реалізації загальних функцій менеджменту.

9.Суть міжнародного стратегічного планування.

Міжнародне стратегічне планування — комплекс дій, пов’язаних із створенням і посиленням життєздатності і конкурентних переваг міжнародних корпорацій.

Міжнародна стратегія фірми – це узагальнений опис скоординованих дій щодо визначення основного напрямку діяльності міжнародної організації, ї місця в міжнародному поділі праці та шляхів реалізації всього комплексу ї міжнародних цілей.

Необхідність і значення стратегічного планування в міжнародному менеджменті:

• визначення і утримання основного напрямку розвитку корпорації в умовах диверсифікації міжнародних операцій;

• потреба в координації та інтеграції різноманітних операцій у масштабах усієї корпорації;

• підготовка до виникнення нових міжнародних викликів і проривів;

• посилення позицій в конкурентній боротьбі.

Переваги стратегічного планування полягають у:

• координації і моніторингу тривалих міжнародних операцій;

• детальному опрацюванні проблем, пов'язаних з політичними ризиками, конкурентами, стабільністю валютних курсів та ін.

Конфлікт міжнародного стратегічного планування:

• З однієї сторони, прагнення уніфікувати бізнес по всьому світу

• З іншої сторони, прагнення врахувати різницю національних смаків споживачів різних країн

Принципова особливість стратегічного планування в міжнародних корпораціях: постійний вибір між глобалізацією та національною відданістю.

10. Економічні, політичні та адміністративні імперативи м/н стратегій.

Основні підходи до формулювання і реалізації міжнародних стратегій:

• економічний імператив;

• політичний імператив;

• якісний імператив;

• адміністративний імператив.

Економічний імператив стратегічного планування ґрунтується на виборі міжнародними корпораціями належних продуктів для просування в інші країни шляхом використання брендів цінової конкуренції, обслуговування і т. ін. (автомобілі, побутова електроніка і хімія, сталь тощо).

Політичний імператив означає насамперед відбір міжнародними корпораціями певних країн для ведення бізнесу, забезпечення захисту своїх позицій на зарубіжних ринках за допомогою урядів своїх країн (АвтоЗАЗ-Деу).

Якісний імператив означає використання нових систем управління якістю для докорінного поліпшення позицій міжнародної компанії як на внутрішніх, так і зарубіжних ринках (використання корпорацією «Тойота» амортизаторів компанії «Монро Ауто Еквіпмент» (США), що мають нульовий рівень деферентності).

Адміністративний імператив базується на врахуванні особливостей кожної ситуації та обґрунтуванні рішень в умовах високого рівня невизначеності, використанні гнучких систем координації.

Зазначені імперативи застосовуються у комбінації.

Ще в лекції до цього питання вона давала це, але я не знаю до чого тут імперативи. Коротше, якщо хочете, можете писати:

Варіанти стратегічної поведінки фірми:

1. Страт. ліцензування – передача прав власності на використання власних технологій фірми, на вир-во або збут продукції іноз. фірм.

2. Стратегія нац. вир-ва – експорт.

3. Багатонац. стратегія – врахування конкурентних умов і смаків кожної країни.

4. Срат. низьких витрат.

5. Стратегія диференціації.

6. Стратегія фокусування.