Астенії
Астенія (від грец. άσθένεια – слабкість, безсилля) – це межовий стан, „третій стан”, який часто передує, супроводжує чи розвивається після хвороби, але може існувати й незалежно у вигляді самостійного процесу.
Ознаки: слабкість в руках і ногах, відчуття „розбитості”, фізичної спустошеності. Період первинної дратівливої слабкості, запальності змінюється розумовою лінню і повною байдужістю до всього, що торкається самого індивіда. Факт початку нового дня астенік розцінює як сумну необхідність. Одразу після пробудження виникає усвідомлення ”огидної необхідності рухатися”. Це відчуття дещо зменшується до вечора. Будь-яка активність через короткий проміжок часу викликає відчуття втоми і спустошеності. Сон і відпочинок не дають відчуття відновлення сили і не призводять до покращення настрою. Поведінка астеніка, його рухи і вираз обличчя свідчать про знесилення і виснаження.
Існує особлива група людей, яких можна назвати „вродженими астеніками”. Для них саме життя є травмою. Все, що вони сприймають, забарвлене в темні сіро-чорні тони. Таке психологічне налаштування значно знижує ефективність функціонування нервової системи.
Внутрішній стан: всеохоплююча втома, важкість власного тіла, зниження фізичної і розумової працездатності; страх і тривога, які особливо виражені у тих для кого астенія незвичайний стан.
Основні причини: емоційне перенапруження, пов’язане з відповідальною і важкою діяльністю чи з перебуванням в умовах загрози здоров’ю і життю; часте чи тривале перебування людини у стані mах змобілізованості, енергетичні затрати, хронічне виснаження ЦНС, втрата стабілізуючих функцій у зв’язку із цим.
Психогенна природа: знижена здатність психіки визначати головне і другорядне для сприйняття, тому і значима інформація, і другорядні „шуми” проникають і свідомість людини і розсіюють увагу людини, що сприяє формуванню метафори „життя як хаосу”, в якому безліч важко виконуваних завдань.
Механізм подолання: стимуляція позитивних емоцій, налагодження аутокомунікації, утримання влади над собою, організація для себе „маленьких радощів” в побуті й на роботі (прийоми самопідтримки і саморозваги), невиснажлива фізична праця, виконання нескладних творчих завдань, нормалізація сну (дотримання чіткого режиму, 30-хв. прогулянка ввечері в один і той же час), ранкова гімнастика, водні тонізуючі процедури.
Безсоння
Сон, його глибина, тривалість, зміст сновидінь відображають загальний душевний стан людини. Сон – це не пауза, не тимчасове припинення психічної активності. Під час сну продовжується впорядкування інформації, переживань, мрій, всього, що наповнює внутрішній світ людини. Якість сну відповідає якістю душевного стану.
Причини безсоння: може бути зумовлене підвищеною тривогою, переживанням серйозної конфліктної ситуації чи отриманої неприємної звістки, перевтомою, життєвими труднощами, стресовим станом.
Профілактика: необхідно уникати перевтоми, напруженої роботи ввечері; шляхом самоспостереження потрібно визначити свою норму сну і намагатися її "проспати"; перед сном краще читати приємні не хвилюючі книги чи дивитися спокійні фільми; не міняти звичний час для засинання та пробудження; найкращий час для засинання до 22 год; корисні прогулянки на свіжому повітрі перед сном; спати варто у повній темряві й при свіжому повітрі; якість сну знижує шум, на ніч краще слухати медитативну спокійну музику чи записані на компакт-диск звуки природи; сну заважають роздуми про важливе рішення чи плани на майбутнє – їх краще залишити на ранок; якщо сон не наступає, варто спробувати виконати довільні вправи для розслаблення м’язів усього тіла, провести сеанс релаксації чи аутогенного тренування; на ніч корисно пити чай з медом чи з м’ятою; не варто вживати снодійні – це інколи більш небезпечно, ніж саме безсоння.
Основну
небезпеку гострі кризові стани
представляють через нерідкісного
виникнення суїцидальних намірів та
розвитку суїцидальної поведінки.
Криза з грец. χρίσις –"вихід", "закінчення". Поняття кризи прийшло в психологію з медичної науки і „медичного способу мислення”. У медицині під кризою розуміють певну стадію гострого захворювання, під час якої власні сили організму, спрямовані на зцілення, використовуються найбільшою мірою, але при цьому вихід залишається невизначеним – може настати як зцілення, так і смерть пацієнта. Тобто, стан людини у момент кризи характери-зується драматизмом, нестерпністю і невизначеністю. А сама криза призводить до значних, інколи докорінних змін в організмі.
У психології криза – стан, котрий виникає тоді, коли вирішення життєво важливих проблем за допомогою звичних методів виявляється неможливим. При сприятливому виході з кризи суб’єкт набуває нового досвіду, просувається вперед в особистісному зростанні. При несприятливому виході відбувається фіксація на неадекватних способах вирішення ситуації чи виникає захворювання, особистість регресує у своєму розвитку.
Т.М.Титаренко використовує поняття життєвої кризи, яка може стати результатом трансформації нерозв’язаного наростаючого конфлікту, пов’язаного з неможливістю задоволення значущих потреб. Авторка виділяє стадії наростання життєвої кризи:
Наростання немотивованої тривожності, напруження, дратівливість, апатія, зникнення почуття гумору – породжені невдоволенням людини ситуацією і своєю активністю.
Поява страхів у зв’язку із песимістичними прогнозами на майбутнє, почуттям безсилля. Суб’єкт відмовляється від раніше поставлених цілей. У нього з’являються психосоматичні порушення, хронічна втома. Тлом переживань стає почуття відчуженості.
Стабілізація переживання безнадії й відсутності сенсу існування. Втрачається здатність планувати майбутнє, катастрофічно звужуються життєві перспективи, руйнуються найважливіші цінності, виникають суїцидальні думки і наміри.
Протягом життєвої кризи змінюються спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху. Це тривалий глибинний конфлікт з приводу життя в цілому, його сенсу, головних цілей та шляхів їх досягнення.
Каплан запропонував фазову модель для демонстрації динаміки "кризи зміни", що викликається не травматичними подіями, а змінами в житті, з якими людина знаходиться у конфронтації в новій ситуації. Тут автор описує такі фази (рис. 1):
1
.конфронтація
2
.відмова
подолання (вирішення)
3
.мобілізація
відмова-примирення
4. повна картина кризи хронічність
Рис. 1. Процес і наслідки "кризи зміни" (модель Каплана)
Після конфронтації (зіткнення) з новою ситуацією може настати відмова, коли завчені стратегії для розв’язання завдань недостатні. Тут відбувається мобілізація всіх зусиль і ресурсів особистості. Наслідком мобілізації може бути вирішення завдання в проходження складної ситуації без настання кризи. Але, якщо подолання не вдається, розвивається повна картина кризи: після фази реагування з’являється травматична криза, яка проходить за своїми законами (див. нижче на рис. 2. модель Куллберга).
1
.шок
хроніфікація
2
.реакція
хвороба
3.обробка залежність (напр., від алкоголю)
4.нова орієнтація суїцидальна поведінка
Рис. Процес і наслідки "травматичної кризи" (модель Куллберга)
Ознаки переживання гострих кризових станів: відчуття безнадії, беззмістовності існування, тупика, безпорадності, власної неповноцінності, почуття самотності, швидка зміна почуттів, настрою, надії швидко спалахують і гаснуть.
Допомога у кризових станах: головний ворог людини, яка переживає кризу – мовчання. Використати можливість поділитися своїми переживаннями – важливий крок до подолання кризи. Для слухача важливо дотримуватися таких порад:
Проявіть терплячість і викличте довіру до себе.
Показуйте свій інтерес та увагу. Будьте щирим, співчуваючим та дружньо налаштованим.
Дайте можливість людині висловитися настільки, наскільки вона цього потребує: не перебивайте, слухайте паузи, активно підтримуйте розмову використовуючи міміку і жести, а також нечасті уточнюючі питання.
Важливо схилити людину до конкретних дій: допоможіть намітити реалістичний план подолання проблеми і зважитися почати його виконання. Якщо людина щось робитиме, її стан покращиться.
Важливо слідкувати за своїм власним диханням: воно має бути рівним і спокійним, видих має бути повним і вільним – це зніме напруження і з Вас, і з Вашого співрозмовника.
Якщо в людини є думки про самогубство, намагайтеся повернути розмову так, щоб дати зрозуміти, що суїцид не вирішує нічого – він назавжди перекриває шляхи до будь-яких рішень.
Спонукайте людину до прийняття власної відповідальності за своє життя і долю.
Додаткові механізми подолання кризи: добре продумана програма оздоровчих заходів (фізичні навантаження, дієта тощо); перегляд стилю життя з метою знайти можливість жити за рахунок свого розуму (а не зовнішності), вміння працювати і спілкуватися; корекція життєвих цілей з ураху-ванням тих життєвих обставин, які реально складаються, і обмеженої кількості часу, що відведений для кожної людини.
Сенс життя – в самому житті.
Л.Толстой
Ключові слова: психічний стан, стрес, апатія, астенія, депресія, ейфорія, тривога, страх, паніка, госпіталізм, пост-травматичний стресовий розлад, психоемоційне напруження, нудьга, кризові стани, криза середини життя, криза мотивації, тонус, stress, apathy, asthenia, depression, suicide, crisis, spleen, fear, panic, gospitalizm, post-travmatichniy stress disorder.