Нічна психіка

Нічна психіка – комплекс психічних явищ, які характерні для функціонування психіки людини у нічний час. Вночі людина більш безпосередньо переживає буття як таке, отримує можливість відчути свої інтимні зв’язки з природою, усвідомити неприборканість плину часу. Вночі підсилюється відчуття самотності, занепокоєння, тривожні асоціації.

„Денна” сторона нашої психіки – це породження культури, цивілізації, вона включає психічні явища, які включають логіку, прагматизм.

„Нічна психіка” – несе сліди еволюційного минулого, тому вона яскравіше і гостріше сприймає потенційні й реальні загрози організмові й більшою мірою, ніж „денна”, володіє прогностичними властивостями. Один з проявів „нічної психіки” – нічні страхи у дітей, також страх перед безсонням (невроз очікування, пов’язаний із конфліктом між бажанням заснути і переконанням, що заснути не вдасться). У хворих на захворювання ССС і депресивних хворих є страх заснути „безпробудно”, тому вони часто змушують себе не спати.

Серед емоційних станів ризику Л.В.Куліков описує стани ейфорії, тривоги, страху й паніки.

Ейфорія

Ейфорія (εύ – добре і φορέω - переношу) характеризується переживанням сильного душевного підйому, блаженства, безтурботності, що супроводжується високим рівнем оптимізму. Є.П.Ільїн відзначає, що ейфоричний стан володіє наркотичними властивостями – він активізує психіку, і до нього людина звикає. Щоб його викликати, на певному етапі стають потрібними алкоголь, наркотики; актору чи спортсмену – глядачі; ведучому телешоу – телекамера тощо.

Ейфорія породжує некритичне, безпечне ставлення до свого становища. Вона також небезпечна зниженням адекватності сприйняття та інтерпретації подій, а також де мотивацією з наступним зниженням соціальної адаптації.

Варто лише зазначити, що у клініко-психологічній практиці при оцінці домінуючого у конкретної жінки стилю переживання вагітності, ейфоричний визнається як один з найбільш небезпечних і такий, що погано піддається корекції.

Тривога та її похідні

Тривога – почуття дифузного побоювання і тривожного очікування, невизначеного занепокоєння, відчуття невизначеної загрози; внутрішні переживання побоювання і порушення спокою, викликані, можливими і ймовірними неприємностями чи затримкою приємного і бажаного. Тривога – це первинний психологічний прояв стресу. З виникненням тривоги підсилюється поведінкова активність, змінюється характер поведінки, включаються додаткові механізми адаптації. На думку Ф.Б.Березіна, тривогу викликає недостатність психічних чи фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб, порушення узгодженості самої системи потреб.

Психологічна роль тривоги – оберігаюча і мотиваційна. Філогенетично тривога закріпилася як сигнал можливого болю, небезпеки, які ще не наступили. Рівень тривожності більшою мірою визначається індивідуальними властивостями людини, ніж реальною ситуацією. Надмірна тривога заважає формуванню нормальної адаптивної поведінки, викликає надмірні функціональні зсуви у фізіологічних системах організму.

Рівні тривожних реакцій: нейрофізіологічні досліди на мавпах показали, що існує три типи реакцій, які відповідають трьом порогам тривожності: 1)настороженість без страху, 2)реакція страху з прагненням до втечі, 3)паніка, при якій виключається можливість раціональної поведінки.

Різновиди тривожних станів: Ф.Б.Березін виділив ціле „сімейство” адаптивних станів „тривожного ряду”, які змінюють один одного з наростанням тривоги:

1. Внутрішня напруженість – відповідає найменшій мірі тривоги – напруженість, настороженість, душевний дискомфорт як сигнали ймовірної загрози. На цьому етапі корисно зайнятися пошуком джерела тривоги.

2. Гіперестезивні реакції – певний вид раніше нейтральних подразників набуває особливих впливаючих властивостей, викликаючи наростання тривоги. Навколо значимого стимулу починають концентруватися цілі групи раніше нейтральних стимулів. Для відновлення душевної рівноваги важливо виявити серед маси нейтральних факторів істинну причину тривоги й знешкодити саме її.

3. Власне тривога – переживання невизначеної загрози, неусвідомлюваної небезпеки. Пов’язана із недостатністю інформації про потенційно небезпечну ситуацію чи результат того, що інформація про причини тривоги конфліктує з установками особистості („зі мною цього статися не може”). Зростання інтенсивності тривоги само по собі знижує можливість логічної оцінки інформації, її правильної переробки.

4. Страх – неусвідомлюваність причин тривоги часто спонукає людину шукати їх в конкретних зовнішніх обставинах і речах, через що формується страх перед цими конкретними ситуаціями. Складаються різні види обмежу-ючої поведінки, яка тимчасово може зменшувати інтенсив-ність тривоги. Спостерігається різке погіршення чи загострення чутливості, нерозуміння, погане усвідомлення сприйняття, підвищується чи різко знижується кмітливість, часто знижується вольова регуляція. А Кемпінські поділяє ситуації, які викликають страх на 4 групи: пов’язані з безпосередньої загрозою для життя (біологічний страх), із соціальною загрозою (соціальний страх), з неможливістю здійснення власного вибору активності (моральний страх) і з порушенням існуючої структури взаємодії з оточуючим світом (дезінтеграційний страх).

5. Відчуття незворотності – враження про неможливість уникнення катастрофи, незворотною видається навіть невизначена загроза.

6. Відчуття безвиходу, незворотності загрози – проявляється у тривожно-боязливому збудженні, дезоргані-зації поведінки, коли можливість цілеспрямованої поведінки практично зникає.

Паніка

В.М.Бехтерєв вважав, що паніка – це "психічна епідемія короткочасного розладу", яка виникає у вигляді "переважного афекту" частіше всього при великому скупчені людей, котрим начеб то "прищеплюється ідея про неминучу смертельну небезпеку", яка зумовлюється наявними обставинами. Паніка нерозривно пов’язані з інстинктом самозбереження.

В.А.Моляко відзначає, що цей стан може мати різну глибину: легка паніка (переживають, тоді, коли, наприклад, затриму-ється транспорт, при різкому сильному сигналі; людина практично повністю зберігає здатність володіти собою, критичність, однак дуже стурбована, здивована, напружена); середня паніка супроводжується значною деформацією свідомих оцінок реальності, наростанням страху (при невеликих транспортних аваріях, пожежі, стихійних лихах, воєнних діях, які не загрожують безпосередньо даній людині); повна паніка супроводжується відключенням свідомості (захисна реакція психіки), втратою здатності до вольової регуляції поведінки (при переживанні відчуття смертельної небезпеки).

Тонус (від грец. τόνος – напруження) – одна зі стрижневих характеристик психічних станів. У фізіології термін "тонус" позначає постійну активність нервових центрів, деяких тканин та органів, яка забезпечує готовність до дії. На психологічному рівні стану тонус відчувається як наявність чи відчутність енергії, великий чи малий ресурс сил, можливість просуватися до поставленої сети, активно реагувати на труднощі та долати їх. Тонус залежить від актуального рівня здоров’я суб’єкта, біологічних ритмів, характеру діяльності, її тривалості, від деяких умов середовища.

Для підвищеного тонусі властиві підвищена готовність до роботи, суб’єктивне відчуття внутрішньої зібраності, ініціативність. Зниженому тонусу властива низька працездатність, втома, незібраність, в’ялість, інертність, астенічні реакції на труднощі.

Серед тонічних станів ризику Л.В.Куліков розглядає перевтому (про цей стан детальніше – у лекції 7, НЕ 2.5.), астенію і безсоння та ін.