Бездіяльність

Цей стан призводить до деяких негативних наслідків: людина позбавляє себе можливості переживати радість досягнення, благополуччя може виявитися нафантазованим, деформується розвиток особистості, знижується адаптивність і психологічна стійкість.

„Хвороблива бездіяльність”/„госпіталізм” - головні передумови для виникнення даного стану формують довготривала відносна ізоляція і гіпокінезія – відвикання від систематичної трудової діяльності і соціальних контактів, від спілкування з оточуючим світом. Це може бути пов’язано або з віком (хвороблива бездіяльність частіше розвивається в осіб похилого віку), або перебуванням людини у госпітальних умовах. Перебування у госпітальних умовах виробляє пасивне сприйняття життя, відбиває ініціативу, стримує спонтанність проявів, викликає відчуття залежності. З часом це спричиняє такий стан, при якому будь-яка цілеспрямована дія викликає труднощі, монотонія виявляється основною умовою існування.

Симптоми: апатія, зниження ініціативності, втрата інтересів, небажання будувати плани на майбутнє, нівелювання особистісних особливостей.

Причини: біологічні – старіння організму, що супроводжується зниженням енергетики обміну, несприятливими змінами судинних реакцій, зниженням рухливості нервових процесів;

соціально-психологічні – розумова пасивність, втрата соціальних зв’язків, самотність, зниження життєвого тонусу.

Профілактика: організація активного й доступного (за станом здоров’я) дозвілля для хворих чи людей похилого віку.

Активація – стрижнева для психіки характеристика. Для ряду психічних станів може бути вказаний деякий інтервал, в якому величина активації оптимальна. Те, наскільки сприятливий активаційний стан, визначається не лише близькістю рівня активації до оптимуму, але й умовами ситуації, цілями індивіда тощо.

Збудження

Психомоторне збудження як стан ризику, проявляється у прискоренні темпу різних сторін психічної активності – мови, мислення, емоційних процесів, рухів. У різних випадках акцент може бути на різних сторонах. Для виникнення стану збудження основою може бути домінуючий діяльний настрій. Для цього настрою властивий мотив старання. Люди з таким настроєм відчувають завантаженість справами, недостатність активності, енергії, недостатність відпочинку.

Перезбудження нервової системи може викликати стан

Апатії

Апатія (від грец. άπάθεια – нечутливість) може виникнути після тривалої напруженої, але неуспішної роботи, або у ситуації, коли людина переживає серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності. Прояви: домінуючим переживанням являється втома, інколи настільки сильна, що людна не хоче ні рухатися, ні говорити. У душі – пустка, байдужість, відсутність сил на прояв почуттів. Помітні байдуже ставлення до оточуючих, в’ялість, загальмованість, сповільнення мовлення.

Виражена апатія без психологічної допомоги може перерости у депресію; менш виражена – у нудьгу. Якщо апатія викликається частіше надмірною кількістю вражень, то нудьга – їх одноманітністю.

Для апатії характерний знижений емоційний тонус.

Причини: невдачі, життєві неприємності, велике горе.

Нудьга

Нудьга – наслідок машинального життя. Схожа до монотонії, однак набагато складнішої природи.

Моногонія характеризується зниженим рівнем життє-діяльності; наступає внаслідок впливу одноманітних подразників; вона може бути результатом індивідуального стилю життя чи наслідком життєвих обставин. Це біологізований стан, при якому внутрішня психічна діяльність може бути досить інтенсивною, життєві установки – активними.

Нудьга проявляється там, де втрачається сенс діяльності чи сенс життя (екзистенційний вакуум). Зі зростанням матеріального добробуту проблема нудьги стає все актуальнішою: скорочується час для праці, звужується спеціалізація, нікуди діти вільний час. Небезпечною нудьга виявляється як у молодому (з’являється прагнення до екстремальних відчуттів) і похилому віці (у зв’язку із втратою професійної зайнятості).

Позитивні наслідки нудьги: „приводить свідомість в рух” для рефлексивних процесів, через які відбувається оцінка обставин, що склалися, і дає поштовх для виходу з цього обтяжливого становища.

Для щастя необхідно, щоб за виконаним бажанням

завжди слідувало нове і чітке здійснюване бажання.

Гельвецій