40. Охарактеризувати традиційну економіку. Навести приклади її існування у сучасному світі

Традиційна економіка або натуральна організація суспільного виробництва - нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією. Це один з типів господарювання, що традиційно виділяється в західній економічній науці (два інших планова та ринкова економіки). Це макроекономічний поділ що грунтується на способі координації (регулювання) економічної діяльності. Термін вельми розпливчастий та суперечливий і відповідно дуже умовний. Насправді очевидно, що «традиційність» та «натуральність» це два асолютно різних критерія, однак оскільки вони часто співпадають то часом їх ототожнення є досить коректним.

Характерні риси:

• Економічна замкненість

• Універсальний характер робочої сили

• Низький рівень спеціалізації і продуктивності праці

• Консерватизм

• визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці

• безпосередній зв’язок виробництва і споживання

41. Формаційний підхід до визначення систем

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

42. Планова економіка (охарактеризувати командно-адміністративну)

Економічна система, за якої головні економічні питання розв'язують на підставі рішень центральних органів, називають командною.

За умов командної (планової) економіки головні економічні питання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються всі питання стосовно того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них.

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору.

Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів у такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.

Характерні риси:

• Надмірне одержавлення економіки

• Надмірна централізація виробництва (понад 90 % підприємств — державна власність)

• Диктат виробника

• Бюрократизація апарату управління

• Спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу

Командно-адміністративна економіка. Основними характерними її рисами є державна власність на всі майнові ресурси та централізоване економічне планування. Підприємствам доводиться план господарської діяльності з визначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначенням їх постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб’єктів. Що виробляти визначала держава, як виробляти (технології, оплату праці тощо) встановлювала держава, для кого виробляти визначала держава через план реалізації товарів за встановленими цінами. Звичайно, при такій моделі господарювання суб’єкти підприємницької діяльності не могли вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів.