30.Кревська унія.

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року.Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

Значення унії:

— допомогла об'єднаним силам розбити Тевтонські орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);

— спричинила роздавання українських земель пол ськими феодалам;

— сприяла поширенню католицизму в Литві та "& раїні зокрема.

Кревська унія зустріла опір частини литов> кої, української й білоруської шляхти. Провідн опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедимї домігся свого призначення довічним правителем ликого князівства Литовського.

31.Литовсько-московські війни та доля Чергігівщини. Включення Буковини до Млдавського князівства.

Литовсько — московська війна 1507—1508 років — військовий конфлікт між Великим князівством Литовським , (до складу якого входили руські князівства та Київ) і Московією.

Причини.

Причиною конфлікту було невдоволення правлячих кіл Литовської і Московської держав результатами попередньої війни. Приводом став конфлікт між литовською владою й княземМ.Глинським, який для боротьби за поновлення своїх посад, відібраних у нього новим королем польским і великим князем литовським Сигізмундом I, запросив на допомогу московські війська.

Війна/Наприкінці 1507 р. московські полки здійснили невдалу спробу захопити Кричев і Мстиславль. У січні 1508 князь М.Глинський зайняв Мозир і Бобруйськ, однак під Слуцьком зазнав невдачі. Не отримавши вчасно додаткової допомоги від великого князя московського Василія III Івановича, князь М.Глинський відступив до Московії. У травні—липні 1508 р. три московські армії здійснили похід до внутрішніх районів Великого князівства Литовського, загрожуючи навіть Вільно (нині м. Вільнюс).

Облоги Мінська і Орші закінчилися невдачею. Під натиском литовських військ, московські воєводи відступили до своїх кордонів. У серпні литовці здійснили похід на Сіверщину, а також захопили містаБілий, Торопець і Дорогобуж, однак утримати їх не змогли.

Результат

Після цього воєнні дії припинилися. 8 жовтня 1508 в Москві було підписано «Вічний мир». Згідно з його умовами, Москва повертала Литві шість волостей, що були в останньої відібрані, і відпускала полонених, захоплених у цій та попередній війнах. Литва, у свою чергу, визнавала завоювання покійного князя московського Івана III Васильовича. Крім того, було домовлено, що ні Вільно, ні Москва не будуть вступати у військові союзи з Кримським ханатом.

Угода була ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом I у Вільно в січні 1509 року. Видати Литві князя М.Глинського і його спільників Василій III Іванович відмовився.

БУКОВИНА У СКЛАДІ МОЛДАВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У 40-X РОКАХ XIV – ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XVI СТ. (ВОЄННО – ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ).

Проголошення незалежності України зумовило радикальні суспільні перетворення, вплинуло на життя усіх національностей і народностей, які її заселяють. Водночас політична стабільність і добробут держави багато в чому залежить від виваженої політики її керманичів. У зв’язку з цим великого значення і актуальності набувають дослідження історичного минулого різних частин українських земель, зокрема Буковини, яка у другій половині XIV – першій третині XVI ст. входила до складу Молдавської держави.

Розбудова соборної Української держави на принципах рівноправності та партнерства з іншими країнами світу передбачає врахування і використання історичного досвіду її відносин із народами, які віддавна мали з українцями тісні, тривалі політичні, військові, економічні та інші стосунки. Серед них і молдавани, які впродовж чотирьох століть перебували з українцями у межах однієї держави. Тому з’ясування та всебічне об’єктивне висвітлення змісту і характеру воєнно-політичних відносин в одній із історичних областей України – Буковині, яка після занепаду Галицько-Волинської держави ввійшла до складу Молдавії, набуває у наш час важливого науково-теоретичного і практичного значення.