§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок, що визначає виконання військовослужбовцями вимог міжнародних конвенцій.

Погане поводження з військовополоненими (ст. 434). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в поганому пово-

дженні з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також у недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених.

До військовополонених належать особистий склад збройних сил, що потрапив під владу України, а також ополченці та добровольці країни, що перебуває у військовому конфлікті з Україною.

Під поганим поводженням розуміють будь-яку дію або без­діяльність, що заподіює шкоду життю та здоров'ю військово­полонених, принижує їх честь та гідність: завдання тілесних уш­коджень і побоїв, катування, мучення, позбавлення їжі та медич­ної допомоги, обмеження в правах, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.

Погане поводження з військовополоненими, що містить оз­наки більш тяжкого злочину (вбивство, зґвалтування тощо) вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями.

Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умис­лу при поганому поводженні з військовополоненими або у формі необережності при недбалому виконанні обов'язків щодо військовополонених.

Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.

Покарання за злочин: за ст. 434 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в носінні в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловжи­вання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Черво­ного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, при­своєним санітарно-транспортним засобам.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ст. 435 — позбавлення волі на строк до двох років.

РОЗДІЛ XXІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

§ 1. Поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку

У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділено в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлено відповідальність за суспільне небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачено ті злочини, які світове співтова­риство визнає особливо небезпечними для всього людства, ос­кільки вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї ма­сового знищення, геноцид тощо).

Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок із міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються зло­чинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'яза­на з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особ­ливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчине­ний злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду тощо). Ос­новними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.), Римсь­кий Статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), чис­ленні конвенції та резолюції ООН. 3 1947 р. Комісія міжна-

родного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпе­ки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випад­ках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясу­вання змісту норм або окремих понять.

Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вва­жаються закінченими з моменту вчинення суспільне небезпеч­них дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представни­ка іноземної держави (ст. 443) настає з 14-ти років, а за інші злочини — з 16-ти років. Згідно з ч.5 ст. 49 давність не застосо­вується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки люд­ства, передбачених у статтях 437—439 і ч.1 ст. 442.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право­порядку можна поділити на три групи, виходячи з їх безпосередніх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436,437,438,447); 2) зло­чини проти безпеки людства (статті 439,440,441,442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443,444,445,446).