5. Економічні й соціальні права

Пов'язаний із попередніми міркуваннями аргумент, що лібералізм визнає (або може послідовно визнавати) тільки громадянські й політичні права, вочевидь безпідстав­ний: адже право приватної власності - безперечно економічне чи соціальне, а не громадянське чи політичне право. Можна, щоправда, заперечити, що згідно з тра­диційною концепцією суть аргументу полягає в тому, ніби лібералізм визнає тільки одне економічне й соціальне право - право власності. Принаймні саме такий висно­вок можна зробити на основі Локкового «Другого трактату» і поглядів більшості лібералів десь аж до початку XIX століття. Але це випадковий історичний факт, а не істотна прикмета лібералізму.

Фундаментальний природний закон захисту всього людства вочевидь дає змогу визнати додаткові економічні й соціальні права. По суті, право на їжу і право на охорону здоров'я краще служитимуть цій меті, ніж право приватної власності (над­то право необмеженого нагромадження). Крім того, якщо визнати, що свобода має значний позитивний компонент, - тобто що свобода - не просто брак примусу, а справжня можливість вибрати певний спосіб життя, - тоді соціально-економічні права, мабуть, будуть необхідні для утвердження матеріальних передумов справж­ньої свободи, надто для людей, позбавлених власності. Якщо вважати, що й рівність має значний позитивний компонент, то і з цієї інтерпретації так само випливати­муть економічні й соціальні права.

А загалом немає жодної теоретичної причини, чому лібералам слід - уже не ка­жучи, що вони повинні -V обмежувати своє розуміння чи то свободи, чи то рівності громадянськими і політичними відносинами й відкидати економічний і соціальний вимір, такий важливий як для індивідуального, так і для суспільного життя. Цього не робив навіть Локк, про що й свідчить його тріада «життя, свобода і майно». І, як ми бачили в критиці мінімалізму, викладеній у розділі 4, тільки-но людина отримує право власності, вже неможливо (послідовно) відмовляти їй у решті економічних і соціальних прав.

Прихильність до приватної власності, що була важливою складовою частиною ліберальної традиції, великою мірою спирається, напевне, на Локків аргумент пра­вомочності (entitlement): індивід - власник своєї праці, а отже, й законний власник її продуктів (тією мірою, якою дозволяє природний закон). Крім того, ця прихильність відображує визнання важливої сфери автономії, яку може створювати власність. Споріднену з нею прихильність до ринкових механізмів можна пояснити мінімаль­ним (прямим) зазіханням на особисту свободу, породженим ринковою системою виробництва Й розподілу, атакож міркуваннями ефективності (що після Адама Сміта стали центральною частиною ліберальної традиції).

Але ці ліберальні вподобання є саме цими - prima facie вподобаннями, що ма­ють поступитися таким основним правам і цінностям, як свобода і рівність. Якщо власність не врівноважена іншими правами людини, а ринок не відступає там, де

Э32 Джек Доннелі

він порушує права людини, ми маємо не ліберальну теорію людських прав, а суто партійний і досить примітивний захист класових привілеїв³⁰. Якщо уряд має захи­щати «власність» усіх, він неодмінно повинен гарантувати захист життя і свободи, а також законно утримуваного майна всім індивідам. Локк наголошує, що цього слід досягати, захищаючи громадян від сваволі політичної влади. Звичайно, це важ­ливе завдання, але тут немає теоретичних причин, які б не давали змоги вимагати від уряду захисту життя і свободи від інших загроз, зокрема економічного дефіциту та знедолення.

З погляду прав людини випливає принаймні визнання прав на їжу та охорону здоров'я. Фактично, життя і свобода можуть, напевне, мати найкращий захист від економічних загроз завдяки праву на працю. З позицій лібералізму право на працю має ще й ту перевагу, що забезпечує життя й матеріальну основу для свободи спосо­бом, що гарантує принаймні певний мінімум економічної незалежності та рівності.

Я добре усвідомлюю, що виводжу ліберальні принципи далеко за межі, в яких затишно почувався б Локк, але я просто хочу довести, що неспроможність Джона Локка розвинути свої принципи в цьому конкретному напрямі зобов'язує лібералів повторювати його другорядний теоретичний вибір або навіть помилки не більше, ніж скажімо, сучасні арістотеліанці зобов'язані вірити, ніби деякі люди - приро­джені раби, а всі жінки розумово неповноцінні, або сучасні утилітаристи зобов'я­зані визнавати Бентамів конкретний каталог насолод та страждань чи схвалювати невисоку думку Мілля про «варварські» раси. Лібералізм - це аж ніяк не усталена низка канонічних подробиць, що їх сформулював Локк або хтось інший; у лібе­ральній традиції нема ні Корану, ні шаріату. її сутність натомість полягає у фунда­ментальних принципах - тобто у відданості рівності та автономії і в захисті цих цінностей з допомогою прав людини.

Теоретичні традиції справді мають засновників та провідні постаті, але поки тра­диція живе, а не є просто ритуальною формальністю чи антикварним інтересом, вона розвиватиметься, реагуючи на нові виклики, нові ідеї та обставини, критику зсередини та ззовні, скоєні помилки, незумисні наслідки попередніх дій і т. ін. А статичні традиції - це традиції мертві, вмирущі, догматичні. Наполягати на обме­женні лібералізму тільки тим, про що писав Локк, нічого не додаючи (й не відніма­ючи) - це аж ніяк не захист лібералізму, вірність йому або навіть раціональне мис­лення, а складання епітафії ліберальній традиції або участь у необдуманому риту­альному утвердженні догматичної віри.

Про головні цінності та фундаментальні принципи традиції можна, звичайно, сперечатися; їхнє точне значення, зміст та висновки з них - усе це питання, з приводу яких розумні й розважливі люди не тільки можуть, а й повинні не доходити згоди³¹. Фактично, політична дискусія в межах самої традиції - це здебільшого суперечки про правильне розуміння головних цінностей, тобто, коли йдеться про лібералізм, -

Цс твердження в багатьох аспектах забезпечує ширшу теоретичну основу і куди глибше розуміння теорії власницького індивідуалізму: надати пріоритет праву приватної власності - цс звести людські взаємини до ринкових відносин і зруйнувати соціальні зв'язки в ім'я боротьби, конкурентного інди­відуалізму.

Пор.: Gallie W. В. Essentially Contested Concepts. - У кн.; Philosophy and the Historical Understanding. -New York: Schocken Books, 1968.

933

Права людини і західний лібералізм

рівності, автономії і прав людини. Як жива політична традиція, лібералізм, як І будь-які інші традиції, характеризується розвитком розуміння значення своїх визначаль­них теоретичних засад та висновків, які вони зумовлюють.