
- •Isbn 966-7332-74-8
- •81 Джеремі волдрон
- •105 Майкл Фргден
- •1. У чому принади лібералізму
- •2. Політичні програми
- •4. Деякі незгоди всередині лібералізму
- •145 Родні Баркер
- •III. Застосування розрахунку
- •VI. Традиція та два лібералізуй
- •275 Майкл Сёндел
- •293 Майкл Сендел
- •305 Майкл Сендел
- •309 Майкл Сендел
- •315 Майкл Сендел
- •337 Майкл Сендел
- •359 Томас а. Шпраґенс
- •393 Віл Кимліка
- •395 ВілКимліка
- •397 ВілКимліка
- •2. Які альтернативи ліберального культуралізму?
- •417 Бенжамен Констан
- •419 Бенжамен Констан
- •423 Бенжамен Консган
- •429 Джон с. Мілль
- •431 Джон с. Мілль
- •444 Томас г. Ґрщ
- •457 Томас г. Ґрш
- •Елементи лібералізму
- •1. Громадянська свобода
- •461 Леонард т. Гобгауз
- •2. Фіскальна свобода
- •3. Особиста свобода
- •4. Соціальна свобода
- •8. Міжнародна свобода
- •Суть лібералізму
- •473 Леонард т. Гобгауз
- •Свобода, розум і традиція
- •Відповідальність і свобода
- •529 Фрідріх а. Глек
- •533 Ісайя Берлін
- •539 Ісайя Берлін
- •559 Ісайя Берлін
- •577 Джералд к. Маккелем
- •581 Джерллд к. Маккелем
- •587 Джон ґрей
- •593 Джон Ґрей
- •599 Джон Ґрей
- •616 Чарлз Тейлор
- •649 648 Джон с. Мілль
- •651 Джон с. Мілль
- •661 Томас г. Ґин
- •673 Томас г. Ґрін
- •679 Леонард т. Гобгауз
- •1. Суперечки з приводу понять
- •691 Майкл Фріден
- •2. Виникнення ліберального уявлення про спільноту
- •703 Майкл Фріден
- •717 Майкл ФріДен
- •4. Втручання та індивідуальність -визначення рівноваги
- •735 Джон Кейнс IV
- •752 Фрідріх а. Глек
- •813 Рональд Дворкін
- •819 Рональд Дворкін
- •1. Роулзів проект
- •2. Аргумент інтуїтивної рівності можливостей
- •4. Дворкін про рівність ресурсів
- •Теорія правомочності
- •887 Роберт Нозік
- •2. Індивід і суспільство
- •4. «Позитивні» права
- •5. Економічні й соціальні права
- •6. Локк, лібералізм і буржуазна політична революція
- •1991.-Розд.7.
- •1. Аргумент Мілля на основі істини
- •2. Свобода слова як аспект самореалізації
- •81. Єдність і протистояння
- •§2. Демократичне поклоніння державі
- •T. Ліберальна демократія
- •I. Вступ
- •II. Сучасна мова легітимності
- •III. Визначення прав людини
- •IV. Визначення демократії
- •V. Демократія і права людини
- •VI. Визначення розвитку
- •VII. Розвиток і права людини
- •IX. Висновки
- •1095 1094 Коментар 39
- •1101 Про авторів
- •Видавництво «Смолоскип»
- •03118, Київ, пров. Балакирева, 1
- •Isbn 966-7332-74-8
105 Майкл Фргден
оцінює інтервенційні течії, що виникли в американському лібералізмі, не в останню чергу в його «новокурсівському» варіанті, який використовував державу з «великим урядом» для сприяння колективним цілям, а також для визволення пригноблених, проте відступивши трохи назад у питаннях підзвітності влади та її розподілу, обмеживши владу тільки надмірним покладанням на сам демократичний процес, тепер пристосований до потреб народжуваної політичної більшості. Наголос на спільних інтересах американського народу, на раціональній соціальній дії, здійснюваній через уряд, став прикметою американської ліберальної ідеології, спершу застосованої до економічної сфери, а згодом до так званої позитивної дискримінації 1960-х років.
З огляду на вищевикладене, може бути повчальним коротке дослідження проблеми на стику ідеологій. Чи легітимні претензії сучасного лібертаризму на членство в ліберальній родині? Як і будь-яка ідеологія, лібералізм змінюється, хоч і повільно. З плином часу навіть його серцевина може втратити певні концепти або набути їх. Лібертаризм можна розглядати як структурно збіднілий надмірний наголос на свободі коштом інших ліберальних ключових концептів або - з діахронічної вигідної точки кінця XX століття - як неспроможність прийняти нові, зростаючі культурні утвердження незаперечності, що їх засвоїв лібералізм. У своїх спрощених варіантах лібертаризм є продуктом характерного для певної доби взаємообміну між лібералізмом і економічною теорією. Навіть найвченіший Гаєк, займаючи середні позиції між лібертаризмом і консерватизмом, пов'язував свої погляди з «класичним британським лібералізмом» XVIII-XIX століть94. Гаєк утверджував те, що він назвав «найстарішим значенням свободи», і надавав незаперечності цьому значенню радше як становищу, «в якому людина не зазнає примусу внаслідок сваволі іншого чи інших», ніж як відсутності розумного вибору або браку перешкод для бажань індивіда'5. Гаєк надав цій особливій концепції свободи статус «найвищого принципу», незаперечність якого утверджена тільки як один з типів відсутності примусу, -примусу, що «позначає відсутність конкретної перешкоди - примусу з боку інших людей»%. Цю свободу підтримували в ліберальній серцевині приватна власність і закон з метою досягти самоутверджуваного спонтанного порядку, з якого можна виснувати пізнання - фрагментоване й розпорошене в суспільстві, проте необхідне для досягнення розмаїття людських цілей97. Визнання власності визначає приватну сферу, що захищена від примусу, тож цей «[лібералізм невіддільний від такого інституту, як приватна власність»98. Власність знову посіла ключову позицію, тоді як правова основа свободи просто забезпечувала «підтримку ... спонтанного порядку»99.
Гаєк сумнівався в ключовому ліберальному концепті прогресу і вважав «імпліцит-ну віру в благодійність прогресу ... за прикмету пустого розуму». Прогрес став мож-
Dewey J. Op. cit. - С. 25-26.
HayekEA. New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas. - London: Routlcdgc, 1978. - С 120; Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - London: Routlcdgc, 1967. -С 160.
Hayek F. A. The Constitution of Liberty. - London: Routlcdgc, 1960. - С 11-12.
Там само. - С. 68, 19 (курсив мій. - М. Ф.).
Там само. - С. 140-141.
Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - С. 165.
Hayek F. A. New Studies in Philosophy, Politics. Economics and the History of Ideas. - C. 135 (курсив
мій. - M. Ф.).
Родина лібералізмів: морфологічний аналіз
ливим суміжним додатком до свободи, хоч і далі існував як процес пристосування і навчання. Охарактеризовані вище ліберали не сперечалися б із Гаєковим описом прогресу як подорожі в невідоме, проте заперечили б проти того, що він відкидає відомі цілі, на які спрямовані організовані людські зусилля. Прикметно, що Гаєк майже мовою Берка характеризує прогрес як кумулятивне зростання, стверджуючи, що «прогрес за самою своєю природою не може бути спланованим»1110. Про раціональність з ЇЇ обіцянками контролю та доцільності Гаєк висловився прямо: «Людський розум не може ні передбачити, ні зумисне сформувати своє майбутнє. Поступ розуму полягає в тому, що він виявляє, де саме він помилився», - одним махом усунувши ЇЇ з традиції просвітництва, яку засвоїли ліберали. Якщо використання розуму, зазначив Гаєк, спрямоване на контроль і передбачуваність, то Його існування залежить від протилежних рис: свободи та непередбачуваностІ людських дій101. Розум був позбавлений свого провідного, «конструктивістського» характеру, ставши потенційно консервативним оцінюванням наявних практик; він уже не конституював індивідуальні обдаровання, а радше був результатом минулих соціальних процесів. Фрагментація пізнання відкинула раціональність як самовизначення на основі опанування фактів і розуміння, що таке добро.
Заперечивши провідне становище спільних людських цілей, Гаєк звів спільний добробут, або суспільне добро до підтримки правил, необхідних для гарантії спонтанного порядку102. Надто він заперечував проти загальної ієрархії цілей, припускаючи, що цілі мають бути радше універсальними, ніж теміюрально й культурно підлягати постійному переформулюванню. Мета була обмежена приватними і взаємними пристосуваннями, і за модель їм правив договір103. Оскільки Гаєк заявляв, що слово «соціальний» тепер означає централізоване й докладне планування, - гідний усілякого жалю відступ від «первісного» значення цього слова, - і покликався на невизначені спільні цілі суспільства, він стояв осторонь провідної ліберальної тенденції визначати соціальні сфери раціонального контролю, дії та відповідальності104.
Крім того, основні аргументи Гаєка, а надто його поняття спонтанного порядку, більш-менш незалежного від людської волі, теж відображують консервативні припущення, незважаючи на те, що він стверджував протилежне. Зрештою, лібертаризм слід вивести за межі ліберальної родини не тому, що він чужий справжньому лібералізмові, хоч яким цей лібералізм може бути, а тому, що можна довести: їхня морфологічна близькість надто мала і утвердження незаперечності лібертаризму відходить від еволюційного шляху, на який ступив лібералізм. Кінець кінцем, «лібералізм» - це термін, наділений соціальним значенням і наснажений ідеями та практиками цілком певних соціальних традицій. Це аж ніяк не консервативне покликання на минуле значення задля нього самого, бо ці «традиції» - це лише категорії структурної близькості, які можна наповнити як радикальним, так і консервативним змістом і які зазнають значних, тривалих змін. У боротьбі за легітимність слів лібертаризм поки що не спромігся стати серйозним претендентом на новочасну ліберальну мантію.
Hayek F. A. The Constitution of Liberty. - С- 39-40, 41-53.
Там само. - С. 38,41; Gray J. Hayek on Liberty. - Oxford: Blackwcll, 1984. - С. 113-П5, 130.
Kukathas С Hayek and Modern Liberalism. - Oxford: Oxford University Press, 1989. - С 168.
Hayek F. A. Studies in Philosophy, Politics, Economics. - С 162, 164, 168.
Там само. - С. 236-247.
106
Майкл Фріден
Катон
Старший закінчував
кожну промову словами «Delenda
est Carthago»*.
Хоча
така
нетерпимість до традиційної політичної
теорії була б глупотою, ця стаття
відображує й ширші питання. Намагаючись
звернутись -
спершу
беручи тільки скромні вибірки
- до
багатства ліберальної традиції і
вказати способи, за допомогою яких цю
традицію можна успішно ідентифікувати
й проаналізувати, я в цій статті мав
намір
і висунути альтернативу до звичайного
вивчення політичної думки, і дослідити
не тільки її історію в часі, а й властиві
їй вічні й минущі/шси, цікавився не
тільки рекомендацією
та винаходом практик, а й аналізом їх
як «вікон» у людський розум та
соціально-політичних інституцій,
сформованих на їхній основі. Вивчення
лібералізму
- це
вивчення складної низки наявних способів
мислення (thought-practices).
Політичний
теоретик може плідно дослідити ці
способи мислення, проаналізувавши
політичні концепти, якими вони
представлені. Отже, лібералізм -
це
конкретна низка
розв'язків концептуальної невизначеності,
і ці розв'язки можна виявити, емпірично
підтвердивши використання їх. У межах
вільної структури родинної схожості
лібералізм характеризується наявністю
семи проаналізованих вище ключових
концептів -
свободи,
індивідуалізму, прогресу, раціональності,
загального інтересу, соціальності
та обмеженої і відповідальної влади,
-
а
також низки суміжних та периферійних
концептів, які підтримують, інтерпретують
і запроваджують ключові концепти.
Досліження сукупностей політичних концептів через ідеології, які вони формують, - важливий спосіб оцінювання їхнього розмаїтого значення. Цей підхід використовує концептуальний аналіз, до якого принаймні почасти прихильні філософи, але він може стати інструментом радше політичної, ніж філософської та історичної оцінки. Він окреслює ідейні межі, що формують наше розуміння політичної сфери, і визначає вибори, відкриті для політичної дії. Він полягає в ретельному аналізі політичних концептів та їхніх відносин, і вирішальної ваги для нього набирають сукупності значень, що впливають на ці концепти, проте він набуває й самостійного значення як один з обгрунтованих підходів у межах царини політичних досліджень, що їх провадять тепер не тільки відповідно до цілей та методологій істориків і філософів. Цей третій кут трикутника мислення про політику має бути утвердженим так само міцно, як і перші два.
«Карфаген має бути зруйнований» {латин:).
ДЖОН КЕКЕС
ЗАСАДНИЧІ ЦІННОСТІ ЛІБЕРАЛІЗМУ
У сучасних політичних системах майже всі дискусії точаться ЛЯЖ консервативними лібералами, ліберальними лібералами і радикальними лібералами. У таких політичних систе,\шх мало уваги приділяють критиці самої системи, тобто обговоренню лібералізму.
Аласдер МАКІНТАЙР «Чия справедливість? Яка раціональність?»
Обговорення лібералізму мало б розпочинатися з визначення, яке встановлює набір необхідних та достатніх ознак, властивих будь-яким версіям лібералізму. Та оскільки такого набору ознак не існує, то поняття лібералізму стає невловним (elusive). Цю ваду визнають самі ліберали1. Відсутність задовільного визначення не дає підстави сподіватися, шо будь-яка критика чи виправдання може стосуватися усіх версій лібералізму. І в такому разі найперспективнішим, мабуть, буде такий підхід, який пропонує тлумачення, що охоплює якомога більше версій лібералізму, прямо визнаючи, що деякі версії все-таки будуть залишені осторонь І що можливі також якісь інші тлумачення. Принаймні саме такий підхід обрано тут.
Отож предметом даного розділу є пояснення лібералізму. Воно розпочинається зі стислого опису принад лібералізму, вказує на деякі типові ліберальні політичні програми, далі йде початкове з'ясування засадничих цінностей, які надихають ці
«Багато різних філософів міркувало про втілення свободи, запропонувавши навдивовижу велике розмиття політичних структур, і тому означення "ліберальний" поділяло вкрай строкате товариство теоретиків. Намагаючись виділити головні напрями або школи ліберального мислення, слід пам'ятати про розбіжності, що існують навіть між тими напрямами, які для зручності класифікації можна об'єднати в одну групу» (Cranston М. Liberalism. - У кн.: The Encyclopedia of Philosophy / Ed. P. Edwards. - New York: Macmillan, 1967. - T. 4. - C. 461). «Слово "лібералізм" використовують з кінця XVI11 століття для характеристики різних сукупностей політичних позицій, проте немає цілком важливої принципової схожості між різними сукупностями, що їх називали "ліберальними" в різні часи» (це «скептична теза»; Dworkin R. A Mailer of Principle. - Cambridge: Harvard University Press, !985. - С 183). «Лібералізм ніколи не був тісно Інтегрованою або твердо визначеною доктриною; його прихильники дотримувалися значного і часто змінюваного розмаїття поглядів, а історики та критики лібералізму майже ніколи не могли дійти згоди, визначаючи його головні ідеї та тенденції» (Flathman R. Е. Toward a Liberalism. - Ithaca: Cornell University Press, 1989. - С. 2). «Мабуть, буде правдою сказати, шо жодне політичне питання, жодне бачення суспільства, жоден політичний принцип не мали підтримки з боку всіх лібералів якогось одного покоління, не кажучи вже про підтримку протягом кількох століть існування лібералізму» {Raz J. The Morality of Freedom. - Oxford: Clarendon, 1986. - C. 1). «Кожен, хто намагається коротко розповісти про лібералізм, одразу постає перед важким питанням: ідеться про лібералізм чи лібералізми? Дуже легко назвати відомих лібералів, набагато важче сказати, що в них спільного» (Ryan A. Liberalism. - У кн.: A Companion to Contemporary Poliiical Philosophy / Eds. R. E. Goodin and Ph. Pcttil. - Oxford; Blackwcll, 1993. -C. 291). «Якщо ми проаналізуємо низку поглядів [як ліберальні]... навряд чи нам вдасться знайти певний клас доктрин чи принципів, що був би притаманний усім цим поглядам, якусь єдину низку теоретичних і практичних тверджень, шо могли б розглядатись як ядро чи сутність даної ідеології» (Waldron J. Theoretical Foundations of Liberalism // Philosophical Quarterly. - 1987. - T. 37. -№147.-C. 127).
1UÖ
Джон Кекес
Засадничі цінності лібералізму
109
програми, а потім обговорюється серцевина лібералізму, яка якраз і є джерелом засадничих цінностей та політичних програм. <...> Слід наголосити, що тут пропонується одне з можливих тлумачень. Щоб запобіїти повторенню і педантизму, «лібералізм» розумітиметься у світлі такої інтерпретації. Читачеві, отже, залишаємо право мати на увазі також інші можливі інтерпретації. Відтак задум полягає в тому, щоб запропонована інтерпретація була досить широкою, аби охопити більшість версій сучасного лібералізму.