39.Теоретичні основи ціноутворення на світовому ринку

Категорія ціни є одним з найбільш складних економічних понять, що викликають спори серед економістів, і до теперішнього часу серед них немає єдності з цього питання. У економічній теорії виділяються два основні напрями пізнання економічної природи ціни: марксистське, визнаюче, що в основі ціни лежить вартість, і австрійське (маржинальне), вважаюче, що базою ціни є корисність товару.

 У основі першої лежить теорія вартості, основоположниками якої є В. Петті, А. Смітт и Д. Рікардо. Теорія вартості була розвинена і отримала якнайповніше втілення в працях К. Маркса і Ф. Енгельса. Відповідно до неї в основі ціни лежить вартість товару, визначувана трудовими витратами на його виробництво. Оскільки неможливо кількісно виміряти вартість в її трудовому сприйнятті, то вводяться такі поняття, як абстрактна і конкретна праця, суспільно необхідні витрати праці. По Марксу необхідно розрізняти дві сторони праці – вартість як вираження закладеної в товарі абстрактної праці і споживна вартість, як речове вираження результатів праці. Тут виникає протиріччя: з одного боку, товар – це вираження праці, а з іншої – корисна річ, «цінність». Але на ринку покупець платить одну ціну, а не дві – за витратами і по результатах. Ринкова ціна як би об'єднує ці два чинники, не дивлячись на їх протиріччя. Як саме воно вирішується, К. Маркс і Ф. Енгельс не пояснили. Радянська політекономія беззастережно ухвалила закон вартості як закон витрат і використовувала його як основу практики ціноутворення в Радянському Союзі. Виходячи з цієї концепції у всій економічній літературі давалося наступне визначення: ціна є грошове вираження вартості товару. Практичний зв'язок між ціною і вартістю здійснювався на основі витратного принципу, в рамках якого величина ціни визначалася шляхом підсумовування витрат всіх чинників виробництва в грошовому вираженні (витрат) на одиницю товару, до якої додавалася певна величина прибутку. Вартісною підхід до визначення ціни має ряд недоліків:

всі витрати визнаються необхідними вже на стадії виробництва товарів;

не враховується цінність товару для споживачів;

неможливо визначити ціну товарів, продукції, що не є предметами праці;

категорії вартості і праці носять абстрактний характер і непридатні для оцінки конкретного товару.

Маржінальная теорія ціни протистоїть марксистському підходу, в рамках її ціна – це форма вираження цінності благ, що виявляється в процесі обміну на ринку. У маржинальної теорії розрізняють два напрями: суб'єктивне маржинальне і неокласичний синтез. 

Родоначальники суб'єктивної маржинальної теорії (В. Джевонс, До. Менчер, Л. Вальрас) виділили як основу ціни категорію «корисність», визначувану як міру переваги, що віддається споживачем конкретному товару з пропонованого асортименту на ринку. Базою ціни тут виступає гранична корисність, що означає приріст одиниці продукції і визначувана по формулі (1.1):

 Пп = ∆П / В 

де Пп– гранична корисність;

∆П– приріст величини корисності;

В– приріст обсягу виробництва. 

Проте виявилося зовсім не просто кількісно виміряти розміри корисності, і економісти пропонували різні варіанти її визначення:

 Перший – кардиналистична концепція, представниками якої є У. Джевонс, До. Менгер, Л. Вальрас, що запропонували вимірювати корисність шляхом підрахунку суб'єктивних оцінок контрагентів на товарному ринку, заснованих на аналізі власних психологічних відчуттів.

Другий – ординалистичесна концепція (Ф. Еджуорт, Ст Парето, Е. Слуцкий), заснована на вимірі корисності шляхом графічного зображення споживчого вибору пропонованого товару найбільшої корисності з врахуванням залежності від величини доходу споживача (побудова кривих байдужостей).

Третій – концепція споживчих переваг, висунута П. Самуельсоном. Він запропонував індексну функцію корисності всієї маси товарних наборів і визначення кількісної величини корисності одних товарних наборів в порівнянні з іншими шляхом спостереження за процесом продажів. Як показала практика, запропоновані варіанти відрізняються високою мірою абстракції і неможливістю вживання для визначення ціни конкретного товару.

Основні положення маржинальної теорії були розвинені і доповнені А. Маршаллом, представником неокласичного напряму. А. Маршалл синтезував ті, що розглядаються до нього відособлено пропозиція і попит і створив маржинальну теорію ціни, що об'єднала в єдину систему найважливіші поняття з різних учень. Основні принципи маржинальної теорії цін:

1. Розгляд попиту і пропозиції як рівнозначних ціноутворюючих чинників. При цьому для пояснення закономірностей формування пропозиції були узяті категорії з трудової теорії чинників виробництва, а ідеї теорії граничної корисності використані для пояснення формування споживчого попиту.

2. Досягнення рівноваги на ринку, внаслідок чого ринкова ціна є ціною рівноваги.

3. Облік і аналіз співвідношення попиту і пропозиції, їх взаємозв'язок з ціною в умовах чистої конкуренції: зростання попиту і падіння пропозиції при зменшенні ціни і зниження попиту і зростання пропозиції при її збільшенні.

Новим в ученні А. Маршалла є включення чинника часу в аналіз цін: взаємозв'язок між витратами і цінами залежить від того, за який період (довгостроковий або короткостроковий) здійснюється аналіз. Якщо різко зростає попит на який-небудь товар, то в короткостроковому періоді виробники цього товару отримують додаткові прибутки (надприбуток), поки не введені в дію нові потужності. Звідси витікає необхідність адаптації цінових рішень до поточного і перспективного попиту, а також необхідність оптимізації цінових рішень шляхом оцінки альтернативних витрат (граничних, змінних, маржинальних). Крім того, характер ринкової рівноваги набуває динаміки. Попит і пропозиція – категорії динамічні, а закони попиту і пропозиції діють в тенденції. Запропонований підхід А. Маршаллом до формування ціни став основою тієї частини сучасної західної економічної науки, яка називається мікроекономікою і присвячена аналізу ринкових закономірностей на рівні суб'єктів ринку – підприємств, підприємців і ін. агентів. 

Для розуміння суті ціни доцільно об'єднати різні підходи і розглянути поняття «вартість» як категорію, що має дуалістичний (подвійний) характер і що виконує одночасна дві функції: функцію обліку витрат і функцію обліку суспільних потреб, що виявляється в корисності товарів. Розрізняють наступні види вартості. 

Індивідуальна – вартість товару на підприємстві. Суспільна – вартість, визначувана середніми умовами виробництва і суспільно необхідними витратами і що формується в результаті вирівнювання індивідуальних вартостей в процесі конкуренції. Суспільна вартість відхиляється від індивідуальної через різні умови виробництва, крім того, вона залежить від міри монополізації ринку.

Ринкова – вартість, визначувана на ринку при зіткненні інтересів виробників (продавців) і споживачів і що показує, наскільки виробництво відповідає суспільним потребам. Ринкова вартість вагається довкола суспільної вартості, оскільки залежить від співвідношення пропозиції і попиту. Якщо пропозиція перевищує попит, то ринкова вартість буде нижча суспільною, при недостатній пропозиції ринкова вартість вище суспільною, а при їх повному збігу (чого не буває на практиці) – ринкова і суспільна вартості рівні.