- •Тема 1. Суть і зміст ринку фінансових послуг як фінансового посередництва
- •1. Особливості послуг на фінансовому ринку:
- •2. Фінансовий ринок як сфера надання фінансових послуг.
- •3. Загальне поняття фінансового посередництва.
- •4. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
- •5. Небанківські фінансово-кредитні інститути.
- •6. Фінасове посередництво у вигляді контрактних фінансових інститутів.
- •Тема 2. Фінансові послуги на грошовому ринку
- •2. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків.
- •3. Операції з інструментами грошового ринку.
- •4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку.
- •Тема 3. Фінансові послуги на валютному ринку
- •2. Операції на форвардному ринку:
- •3. Міжнародні розрахунки.
- •Тема 4. Фінансові послуги на ринку капіталів та кредитів
- •2. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень банками.
- •3. Факторингові операції.
- •4. Лізингові операції на ринку фінансових послуг.
- •5. Посередницькі послуги банків на фінансовому ринку.
- •Тема 5. Фінансові послуги на ринку цінних паперів
- •2. Особливості формування ринку акцій.
- •3. Корпоративні облігації на ринку цінних паперів.
- •4. Емісійна діяльність держави на фондовому ринку.
- •5. Характеристика державних облігацій.
- •6. Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом.
- •7. Похідні та інші види цінних паперів як інструменти ринку цінних паперів.
- •8. Особливості становлення та функціонування ринку муніципальних цінних паперів.
- •9. Формування курсової вартості цінних паперів.
- •10. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів.
- •11. Біржові операції.
- •12. Біржові індекси.
- •Тема 6. Фінансові послуги з хеджування ризику
- •2. Особливості валютних ризиків та їх види.
- •3. Способи зниження впливу фінансового ризику.
- •4. Стратегія управління ризиком (страхування та хеджування).
- •Тема 7. Інфраструктура ринку фінансових послуг
- •2. Стан розвитку інфраструктури фінансового ринку.
- •3. Інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку.
- •4. Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів.
- •5. Реєстраторська діяльність на ринку цінних паперів.
- •6. Інфраструктурна база біржової та позабіржової діяльності на ринку цінних паперів України.
- •7. Інфраструктура ринку державних та муніципальних боргових зобов'язань.
- •8. Інфраструктура страхового ринку.
- •9. Інфраструктура валютного ринку.
- •Тема 8. Державне регулювання ринку фінансових послуг
- •2. Місце і роль Національного банку України в системі державного регулювання ринку фінансових послуг.
- •2. Державна політика на валютному ринку.
- •4. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.
- •5. Державне регулювання посередницької діяльності.
- •6. Завдання та напрямки діяльності Державної комісії по регулюванню ринку фінансових послуг.
- •7. Завдання та роль саморегулюючих організацій на ринку фінансових послуг.
8. Інфраструктура страхового ринку.
Особливу роль у перерозподілі грошових коштів на фінансовому ринку України відіграють страхові компанії та організації, що належать до найбільше значних інсти-туціональних інвесторів. У сукупності вони утворюють страховий ринок країни.
Процес становлення інфраструктури страхового ринку на сучасному етапі відбувається нерівномірно. Поряд зі становленням і зміцненням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство чи відкликання ліцензії у інших.
Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені об'єктивними та суб'єктивними факторами. До об'єктивних належать такі: наявна, хоч і керована, інфляція, економічний спад, що триває; жорстка конкуренція, яка іноді буває потворних форм; відносно високий рівень безробіття, що провокує пожвавлення кримінальних елементів; використання застарілих, які містять значний відсоток ризику, економічно „брудних” технологій; недосконалі законодавчі акти тощо. Суб'єктивні фактори - це „захоплення” страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої реальної платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм кадрів; відносно вузький діапазон ризиків, які страхуються (однорідний страховий портфель); відсутність реальної практики перестрахування.
Нинішній етап переходу до ринкової економіки вимагає жорсткого додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені та слабо функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як для рівнів страхування (страхування - перестрахування - ретроцесія), так і для ієрархії службових функцій (агент - брокер - андерайтер). Державна служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний фільтр, що не допускатиме на страховий ринок „кишенькові” і „тіньові” компанії.
Необхідно вирішити проблему збільшення місткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених страхових фондів компаній. Ця проблема може бути розв'язана завдяки розвитку такої його складової, як перестрахування. Перспективи розвитку перестрахування в Україні пов'язані з розвитком страхових посередників, створенням їх центральних та регіональних об'єднань. Аналізуючи ситуацію, яка склалася на страховому ринку, необхідно відзначити, що на ньому відсутня інфраструктура страхового посередницького ринку (СПР).
Проблемою на шляху становлення інститутів цього сегмента слід вважати відсутність державної концепції та програми створення інституту страхових посередників; ігнорування ролі страхового посередника в підвищенні якості страхових послуг; відсутність страхової культури як у населення, так і в керівників підприємств і фірм; негативне ставлення суспільства до посередництва в цілому і до страхування безпосередньо. В основі створення інфраструктури СПР повинні лежати наступні принципи: самофінансування, професіоналізм, демократичність, аполітичність, толерантність, порядність.
Сприяти розвиткові фінансового ринку можна і за допомогою реформування пенсійної системи, як елементу соціального страхування. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.
Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.