3. Міжнародні розрахунки.

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів орга­нізації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторгівельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми роз­рахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Волюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш стійких. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та пере­відні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснення валютних операцій тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки бан­ківськими переказами за відкритими рахунками.

Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п'яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки ім.портер платить негайно.

Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати від покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження до­кументів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внут­рішніх розрахунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

Акредитив є умовним грошовим зобов'язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежі при наявності документів, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. ІеПег оґсгесііі - акредитив). Акредитиви поділяться на грошові та документальні. Грошовий акредитив - це іменний документ, адресований банком-емітентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні: підтверджені, непідтверджені; переказні (трансферабельні); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив - це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емітентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути зміненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви - акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (транс-ферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб'єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви - це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий ба­лансовий рахунок на весь термін дії зобов'язання банку-емітента.

Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:

• документальний характер, тобто банки приймають на

інкасо доручення експортерів за наявності комерційних

документів;

• розрахункові документи акцептуються імпортером у

попередньому порядку;

• широко застосовується кредит: експортеру - у вигляді

дисконту векселя; імпортеру - у вигляді підтоварних

позик.

Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного зако­нодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів - за допомогою вільно конвер­тованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов'яз­ковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг.