2.7 Віра і знання

З пантеїзму Миколи Кузанського пов'язано і рішення їм найважливішого для середньовічної та ренесансної філософської думки питання про співвідношення віри і знання.

В основі вчення Миколи Кузанського про співвідношення віри і знання лежить уявлення про космос, природу як "божественної книзі", в якій бог "розкриває" себе людського знання, і про бога як "згорнутому" початку Всесвіту [3, с. 66]. Тому тут не можна обмежитися простим наведенням висловлювань філософа про пріоритет віри.

Віра є шлях осягнення бога в ньому самому в "згорнутому" вигляді. Але пізнання "розгорнутого" світу, більш того, пізнання бога, в результаті чого людський розум досягає об'єкта, переходячи від кінцевих речей до нескінченної сутності, - є справа розуму, і вірою воно замінено бути не може.

Микола Кузанський ще сформулював вчення про "двох книгах" (Писання і Природи) як відповідно об'єктах віри і знання. І саме через пізнання "книги природи", за Кузанця, йде шлях справжнього розумного знання, не змішувальний за допомогою віри.

2.8 Інтуїція і нескінченність пізнання

Неповне та недостовірної чуттєвого і розумовому знанню Кузанец протиставляє не віру, а вище інтелектуальне спогляданніня, що дає розуміння збігу протилежностей в єдності, коли "у своїй простоті розум все споглядає, як би свою величину в одній точці, і все - поза всякою злагодженості з частин, і не так, що одне є це, а інше - інше, а так, що все є і одне є все "[4, с. 188]. Це знання визначається у Миколи Кузанського як інтелектуальне бачення або інтелектуальна інтуїція, протиставляється розсудливому формально-логічного знання як засобу, недостатнього для охоплення нескінченності і збігу протилежностей. Це "осягнення незбагненного", пізнання "невидимим чином" не ототожнюється з містичним екстазом: у ньому підкреслюється, перш за все, його інтелектуальний характер [3, с. 67].

Інтелектуальна інтуїція розглядається у філософії Миколи Кузанського як "вчене незнання", яка виступає в даному випадку не як передумова, а в Як підсумок процесу пізнання. Вчене незнання є саме "вчене". І воно є саме "знання", але знання того, що істина не дана в готовому вигляді, що осягнення істини є процес. Воно є "знання того, що існує абсолютно Непорівнянний" [2, с. 130]. І воно є саме знання, а не релігійний екстаз.

Процес осягнення істини є нескінченний рух до неї. Пізнання нескінченно через нескінченності об'єкта, і тому, що воно ніколи не може бути завершено. І сама істина розглядається у філософії Кузанця як об'єктивна, але недосяжна у своїй повноті мета зусиль розуму. Бо пізнання ніколи не зможе зупинитися: істина невичерпна. "Розум так само близький до істини, як багатокутник до кола, тому що, чим більше число кутів вписаного багатокутника, тим більше він наблизиться до кола, але ніколи не стане рівним колі" [4, с. 10].

У цьому геніальному образі міститься найглибша думка про нескінченність пізнання. Стверджуючи історичну обмеженість кожного даного етапу пізнання світу, Кузанец відкидає самовпевнене "всезнайства" схоластики, яка вважала за можливе досягнення повноти знання. Із цим пов'язаний і відмова Кузанця від принципу авторитету [3, с. 68] - не тільки людського, але, по суті, і від авторитету Писання, що розглядалася як "спосіб вираження" істини, але не сама істина, осягається власними зусиллями розуму.

Нескінченний процес пізнання, нескінченне наближення вписаного багатокутника до кола завершується в філософії Миколи Кузанського повним збігом суб'єкта та об'єкта, саме в цьому своїй досконалості знаходить містичний характер. Кінцевим результатом інтуїтивного осягнення бога виявляється "обожнення" людини. Таким чином, Кузанец ставить основою процесу "обожнювання" не волю, а саме розум і інтелектуальну інтуїцію.

Характерно, що свою думку про відносність людських знань - "припущень" - Микола Кузанський поширював і на область релігійних знань. Кожна релігія, за вченням Кузанця, є, по суті, також - у тій же логіці вписаного багатокутника - лише наближення до повноти істини. Ця точка зору (при цьому Кузанський найбільш близьким до істини счит