1.5 Філософія в творчості Кузанського

Філософські ідеї розвинені Микола Кузанський у порівняно невеликій кількості творів. До головних філософським творам Кузанського відносять [3, с.53] трактат "Про вченого незнання" (1440), що примикає до нього одночасно написаний логіко-філософський трактат "Про припущення", теологічні трактати "про приховування бога", "Про пошуки Бога" , "Про синівської бога", "Про подавця світу", що відносяться до 1442-1445 років; "Про творінні" (1447) і містять подальший розвиток його філософської системи "Апологія вченого незнання" (1449), діалоги за участю "Простеца"; "Про мудрість", "Про розум", "Про досвід зі зважуванням", що відносяться до 1450 року, "Про бачення бога" (1453), "Про берил" (1458), "Про буття-можливості" (1460), " Про неїн "(1462)," Про полювання за мудрістю "(1463)," Про вершині споглядання "(1464).

Саме в цих творах укладені основні ідеї філософського творчості Миколи - про збіг протилежностей (coincidentia oppositorum), про взаємозв'язок (nexus) сущого, про нескінченність всесвіту, про людину як мікрокосмос, крім того, тут найбільш яскраво проявилася пантеїстичним традиція філософії Кузанського. Наприклад, у своєму трактаті "Про припущення" Кузанец розвиває вчення про людину, про пізнання людини, про зв'язок людини з абсолютом.

Разом з тим, у своїх проповідях і роботах богословського характеру ( "Про католицькому порозумінні", "Про світі віри", "Побудови" та ін) німецький кардинал виступає, скоріше, як теолог, у великій мірі віддає данину церковної традиції .

Таким чином, можна відзначити, що філософія Миколи Кузанського наочно демонструє шлях переходу від середньовічних традицій до Ренесансу. При цьому головне філософське відкриття Кузанця полягало в розвитку поняття межі, яку він використовував у тлумаченні природи Бога і геометричних фігур

2 ФІЛОСОФІЯ МИКОЛИ Кузанський

2.1 Проблема співвідношення Бога і світу

Центральною проблемою філософії Миколи Кузанського є проблема співвідношення Бога і світу. Але його теоцентризм являє собою явище нове і абсолютно чуже всій традиції середньовічного католицького богослов'я. Самовпевненому схоластичному "знання" про бога і в світі Микола Кузанський протиставляє концепцію "вченого незнання", який дав ім'я його першого і найважливішому філософського праці.

Вчене незнання не є відмова від пізнання світу і навіть бога, це не вихід на позиції скептицизму. Йдеться про не можливості висловити повноту знань в термінах формальної схоластичної логіки, про складність і суперечливість самого процесу пізнання. Філософ повинен виходити в постановці і вирішенні проблеми миру і бога саме зі свого "незнання", з неспівмірності об'єкта пізнання і доданих до нього понять і визначень.

"Вчене незнання" є відмова від панувала в богословської думки католицького середньовіччя "позитивної теології". Єдино можливим способом осягнення бога оголошується так зване апофатичного чи негативне богослов'я [3, с. 55].

Саме розуміння бога в філософії Миколи Кузанського свідчить не стільки про релігійне, скільки філософському підході до проблеми бога і світу. Бог трактується їм як нескінченне єдине начало і разом з тим як прихована сутність всього. В основу свого філософствування Кузанец кладе таке розуміння Бога, яке було вироблено філософією античного неоплатонізму і сприйнято від неї християнським богослов'ям у творах Псевдо-Діонісія Ареопагіта та його послідовників.

Перш за все, це означало відхід від релігійної персоніфікації бога і спрощено антропоморфних уявлень про нього. Характерно, що, захищаючись від звинувачень у єретичної пантеїзмі, висунутих проти нього томістскім богословом Іоганном Венком, Микола Кузанський вважав за необхідне розрізняти бога як предмет релігійного шанування, культу, що грунтується на "позитивних твердженнях" ортодоксальної теології, від бога як об'єкта філософського пізнання, можливого лише з позицій вченого незнання, що зберігає за собою "судження істини" [2, с. 47].

Отже, Микола Кузанський, ставить проблему бога не стільки як теологічну, скільки як власну філософську проблему. При цьому йдеться про співвідношення кінцевого світу, світу кінцевих речей з їх нескінченною сутністю, з нескінченним, безмірно великим першоосновою. Осягнення нескінченного буття в його співвідношенні з буттям кінцевим є глибоко філософська проблема.

Розглянута в такому плані, дана проблема не могла бути поставлена і вирішена в межах традиційного богослов'я з його формально-логічним апаратом і жорсткими дістінкціямі [3, с. 56]. Тут необхідний був інший, по суті своїй глибоко діалектичний підхід, і саме діалектика бога і світу склала головний зміст філософії Кузанця. Трактування бога як нескінченного єдності пов'язана у Миколи Кузанського з діалектичним вченням про бога як осередку єдності протилежностей і про перехід від бога до світу як процесі розкриття цього діалектичного єдності, як про перехід від єдності до множинності, від нескінченності до кінцевого.