Арабо-мусульманський тип культури

Мета: розкрити специфіку, чинники формування арабо-мусульманського типу культури, систему мусульманських цінностей і настанов, виявити наукові досягнення та художні традиції ісламу.

Провідна ідея: показати цілісність ісламської культури у всіх проявах соціального, політичного, релігійного і художнього життя

Питання:

1. Ісламське бачення світу

1. Особистість в ісламі. Система мусульманських цінностей.

2. Наука та художні традиції ісламської культури.

1. Ісламське бачення світу.

Іслам – одна з трьох світових релігій (поряд з іудаїзмом та християнством) – виник в Аравії на початку У11ст. В період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним з засновників цієї культури є Мухам мед (570-632рр.), який 610р. Оголосив себе посланцем єдиного Бога. З того часу і до сих пір іслам має значний вплив на суспільне та політичне життя людства. Іслам проявляє себе в різних сферах людського життя, визначаючи в тому або іншому ступені моральні та духовні цінності, впливаючи на культуру, освіту, міжнародні відносини, науку та мистецтво.

Великий вплив на арабо-мусульманський тип культури був здійснений епохою християнства. Християнська культура була важливою для ісламу. Християнство фактично зберігає всі свої інститути і продовжує впливати на ісламську цивілізацію. Визнання ісламом попередніх монотеїстичних релігій, конфесіональний плюралізм ісламського суспільства сприяли залученню до багатьох культурних традицій і досягнень, які входять у халіфат народів. Як відомо, до Х століття, арабською мовою був створений значний фонд перекладів найбільш відомих філософських і наукових творів античності. Була проведена велика робота по створенню нових термінів, перекладачі створювали кальки або вигадували нові поняття. Більшість перекладачів були представниками різних релігій, за етнічною належністю – це в основному сірійці, євреї і перси, які сповідували християнську віру, зороастрійці, сабії.

Елійська думка і культура прийшли до арабів через сирійську церкву, зороастрійців Персії, євреєв та язичників Харрана. На час падіння Омейядов ісламський світ мав у своєму розпорядженні переклади більшої частини робіт Аристотеля, неоплатоніків, деякі праці Платона, більшої частини праць Галена, ряд інших грецьких праць, різних персидських та індійських творів. Відмічається особливий інтерес до філософської та наукової літератури.

Більше двадцяти століть тому араби, об’єднані ісламом, вийшли за межі Аравійського півострова на арену світової історії. Навернення до ісламу створило передумови етносоціальної єдності на релігійній основі й породило єдину космоміфологію. Міфи ґрунтувався на ідеї ієрархії космосу у формі піраміди, вершина якої — розум як першооснова. Цивілізація східного типу — тип цивілізації, світогляд якої характеризується синкретизмом за формулою «усе в одному» й «одне у всьому», в духовному житті якого домінують канонізовані стилі мислення, а також орієнтація на спадщину минулого й предків. Світ для мусульманина не більш аніж механізм, якому Аллах надає рух. Вчення про розум як основу світобудови, якому підлягає все від небесних сфер до людської діяльності (аль-Фарабі, Ібн Сина, Ібн Рушд) пояснювало шанобливе ставлення до науки, знань, книг, слова як головних способів вираження божественності. Світоглядна концепція ісламу завершила поляризацію духовного й матеріального, небесного й земного. Аллах розумівся в ісламі як дух, не наділений земними елементами, антропоморфними рисами. Його заборонялося зображувати. Він являв собою абсолютну цінність у житті людини, залишаючись постійно чимось зовнішнім, існуючим неособистісно. До людей звертався він через свого посланника. Протилежність вічного існування Аллаха й тимчасовості світу його створінь демонструвала абсолютне верховенство творця й мізерність земного життя. Заборона на зображення живих істот мала б повести правовірного від тлінного світу, направити його думки, почуття й бажання до єдиного центра всесвіту — Аллаха.

Зрозуміти арабо-мусульманський тип культури є можливим через проникнення у священу картину мусульманського універсуму, яка представлена через розуміння простору і часу. Просторова частина – це звичайно, Земля і Небо. Земля – нижня частина всесвіту. Її оточує безмежний простір, за яким знаходиться гора Каф.

На чому ж покоїться земля? Тут є два варіанти з цікавими побудовами. Перший варіант: Земля лежить на плечах ангела, який стоїть на рубіні, його підґрунтя – скеля, скелю підтримує бик, який знаходиться на рибі, яка пливе. Інший варіант: Земля нанизана на ріг бика, бик тримається на рибі, риба – в космічній воді, вода – на повітрі, а повітря – на вологості.

Небо – верхня частина універсаму, «Вищий світ». Це на півсфера у вигляді семи небес, які знаходяться одне під іншим. Його конструкція є традиційною: небеса Луни, Сонця і п’яти планет, які відомі з найдавніших часів. Але вище всього на світі, вище універсаму знаходиться Аллах. Трохи пізніше в працях арабських вчених крім семи небес згадується ще два: восьме – небо нерухомих зірок, дев’яте – «сфера сфер» і лище вище за дев’яте небо – Аллах.

В мусульманському універсумі існує рай – «джанна», існує і пекло – «джаханнам», а між пеклом і раєм є деякий невизначений простір – «араф» - «перепона» (щось типу чистилища). Місцезнаходження джанни, зрозуміло, небеса, а точніше – нижче того місця, де знаходиться Аллах, Але вище сьомого неба. Рай – це величезний сад, в якому течуть рычки з води, молочні ріки та медові річки. В раю тримається постійна погода, немає ні спеки, ні морозу.

Однак мусульманський «хронотоп», як і все інше, - це не лише простір, Але безсумніву, і час.

Час в ісламі є лінійним, він незворотній, рухається, як в християнстві, від створення світу до Страшного Суду. Але разом з Тим час в ісламі не має протяжності. Є лише митті, які необов’язково розташовані в незворотній послідовності, інакше кажучи час може бути і зворотнім. Більш того, послідовний ланцюг подій може бути розірваним, він навіть може бути поверненим по волі Аллаха.

А священна картина світобудови – це лише акти божого творіння, акти, які повторюються багато разів, як еманація божого світла в іудаїстській каббалістичній моделі універсуму. І кожний з актів божого творіння – новий доказ могутності, всесилля бога. Відсутні форми, фігури, природа являє собою сукупність атомів, з яких як з кубиків, Аллах створює всесвіт-універсум. Життєвий процес – це ланцюг подій, який визначає Аллах.

А воля людини? Для зміни і вдосконалення світу воля людини – ніщо. Там же, де людині уявляється, що вона діє за своєю власною ініціативою, це вірним є лишеt на рівні видимості, бо Аллах дозволяє людині привласнювати завдяки божій згоді відповідальність за дій, які визначені Аллахом. Добрі вчинки і справи – лише для спасіння самого індивідуума , які зарахуються йому по закінченню «випробування» (його земного життя), зарахуються для отримання вічного життя в раю.

Свідомість мусульманина ніколи не стурбована думками про циклічність часу, в його знаннях про минулі часи немає місця уявленням про повторення минулого. Його мовби «переслідує» почуття усвідомлення свого святого обов’язку зберігати і розповсюджувати світло ісламу далі і далі.

Чи мають місце матеріальні святині в ісламі? Чи можуть вони існувати, якщо універсум і все в ньому, включаючи і людство, окрему людину і тим більше творіння людини, творіння його розуму і рук є такими, що приходять і уходять. Бо постійне буття – це привілея одного Аллаха. Іслам – це одна з небагатьох культур, яка моделює суспільство. В ньому прослідковується тоталітаризм, котрий торкає всі моменти особистого, й суспільного життя. З цієї точки зору іслам можна порівняти з християнством того періоду, коли закони і мораль орієнтувалися виключно на віровчення церкви. Сьогодні всі мусульманські країни орієнтуються на іслам, навіть якщо між ними існують значні розбіжності в поясненні того, що вони беруть за взірець. Мусульманє живуть по меншій мірі у двох культурних сферах. Одна з них – природжена та впитана з молоком матері місцева культура рідної країни, етнічного оточення; інша – та, яка є набутою і усвідомленою належністю до ісламу, всієї мусульманської культури.

Географічно іслам виглядає зконцентрованим: в 36 країнах більшість населення складають мусульманє, причому у 32 з них мусульман понад 80%. Сьогодні мусульманські спільноти існують в Африці, Середньому Сході, в Центральній, Південній та Південно-Східній Азії. Найбільш великі групування знаходяться в Азії, бо майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш та Індії. Іслам надає цим різним народам почуття належності до однієї спільноти – Умми, яка об`єднає віруючих не дивлячись на відмінності їх культур. Мусульманська Умма – це сукупність мусульман, які живуть сьогодні у цілому світі, а також почуття належності до історії ісламу, яку вони успадкували з минулого.

Умма не є будь-якою приватною ісламською культурою. Скоріш за все, Умма – це сім`я взаємно сумісних культур, які володіють загальною спадковістю і доповнюють одна одну, належать мусульманським народам, які населяють багато країн. Ця транснаціональна ісламська “культура” забезпечує єдність і збереження Умми саме тому, що вона бере сили і специфічні якості з багатьох окремих культур, які являються її складовими.

Мусульмане утворюють багатоманіття різнобічних культур, які тим або іншим чином узгоджені з ідеалами та практичними вимогами Шаріату, особливо з двома його самими авторитетними джерелами – Кораном і Сунною. Основні положення ісламу викладено у “святій” книзі мусульман – Корані. Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сунна (араб: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності. Положення Корану і Гунни покладено в основу феодального мусульманського права – шаріату, в якому чітко виявлена суть ісламу:

• віра в одного бога Аллаха і його посланців – Мухаммеда і Алі. Аллах – один, невіддільний і єдиний.

• Шанування “священного письма”(Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбицькі заклинання, міфи, стародавньо-арабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні та сімейні стосунки.

• Шанування “священного письма” (Сунни)- зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха – мусульманського правознавства – і шаріату – зведення мусульман.

Коран знаходиться в центрі арабо-ісламської, а потім тюрко-ісламської культури, де зосереджено світоглядне ядро ісламського світу.

Коран являється вищою нормою в будь-якій сфері: духовному житті, праві, політиці, економіці, науці, індивідуальній та колективній моралі. Іслам визнає культ Аллаха, що включає визнання його як всемогутнього, безсмертного, милостивого бога. Від Аллаха залежить життя та смерть всіх живих істот. Саме таке визнання вимагалося від того, хто бажав сповідувати іслам. Треба було при свідках сказати: “Немає божества, крім Аллаха, і Мухам мед – посланець божий”. Цей акт сприймався як заключення договору з Аллахом, в силу чого віровідступництво виключалося. В підтвердження всесилля єдиного Бога – Аллаха віровідступників карали смертю. Таким чином, іслам проводить в життя принцип послідовного монотеїзму. Визнати всемогутність Бога – означає покоритися Його волі. Смисл слова “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того, хто прийняв іслам, називають відданим (з араб.: мусульманин). Покора Богу полягала в тому, щоб наслідувати приписи Корану. Найбільш фундаментальними з них є п`ять стовпів ісламу: символ віри (шахада), п`ятиразова молитва, піст, милостиня (закят) і паломництво (хадж). У зв`язку з цим визначається непохитна віра в єдиного Бога (Аллах вирішує долю кожного).

Неодноразово предметом дискусії в середовищі мусульман-богословів була ідея абсолютної визначеності людських вчинків. Ще в першій половині 1Хст.мутазилити за допомогою логіко-філософських засобів ставили під сумнів цінність визначення людських вчинків, посилаючись на свободу людської волі. Однак всі їх спроби були розгромлені. Ще раз було доведено, що Коран є незмінним.

З наукової точки зору культурний світ ісламу має свою обмеженість. І прикладом цього є твердження, що Земля – це нерухома площина, яка тримається на розі вола, а віл – на рибі, а риба – на воді, а вода – на повітрі, а повітря – на вологості, а на вологості обривається знання знаючих. Але поряд з тим, ісламська культура не викреслюється догматами Корану та наївними коментарями до нього. В космологію ісламу проникали і інші думки. В 1Хст. Ахмед Фергані схилявся до того, що Земля має форму кулі. Тоді ж математик аль-Баттані заявляв, що земля кругла. В Х1ст. Абу Біруні вчив, що “кульовидна форма для Землі є природною необхідністю”.

Поступово в ісламській культурі з`являється наукова точка зору на Всесвіт. Однак шлях цей був більш довгим та складним, ніж в західноєвропейських країнах. Це пояснюється тим, що сурове додержування Корану сьогодні неминуче вступає в протиріччя з сучасним розвитком моралі. Тому мусульманські фундаменталісти відхиляють західне суспільство, яке розбещує людство, оскільки віддаляє його від Корану. Політичний вплив духовенства, застійний характер суспільних відносин в країнах ісламського світу, відставання цих країн в галузі науки та техніки – все це було перепоною на шляху проникнення в ісламську культуру наукової картини світу. І на сьогодні для багатьох мусульман більш вагомим авторитетом є слово Аллаха, ніж наукові істини.