Тема 4. Розвиток, виховання і формування особистості План

1. Процеси розвитку, виховання особистості.

2. Формування особистості.

Література

1. Мартиненко с.М., Хоружа л.Л. Лекції із загальної педагогіки: Навчальний посібник. – к.: кмпу ім. Б.Д.Грінченка, 2003. – 136 с.

2. Фіцула м.М. Педагогіка: навч. Посіб. Для студ. Вищих пед. Закл. Освіти. – к., 2000.

Проблема особистості  одна з центральних у курсі філософії, соціології, педагогіки, психології та ряду інших наук. Але кожна наука вивчає особистість, керуючись із своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування і розвитку особистості.

Дійсно, формування, розвиток та діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямків виховного впливу на неї неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування.

Вітчизняна наука використовує три загальних поняття щодо характеристики людини: ”індивід”, ”особистість”, “індивідуальність”. “Індивід”  це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. “Індивід – 1) у вузькому смислі – окремий організм, людина як представник біологічного виду; 2) у широкому смислі – окрема людина, самостійний суб’єкт”. Отже, у понятті “індивід” зафіксовано факт належності до людського роду. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної діяльності, стає соціальною сутністю, тобто особистістю. “Особистість”  категорія соціальна. Таким чином, якщо поняття “індивід” вказує на зв’язок людини з природою, то поняття “особистість”  на зв’язок людини та суспільства. Особистість – це онтогенетичне набуття людини, результат складного процесу її соціального розвитку. Таке розуміння особистості визначає головний принцип її становлення – принцип розвитку.

На думку О.М.Леонтьєва, під провідною діяльністю розуміється “така діяльність, розвиток якої обумовлює найголовніші зміни у психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії”, діяльність, усередині якої розвиваються психічні процеси, що підготовляють дитину до переходу до нових вищих ступенів розвитку. Він виділяє три основних ознаки провідної діяльності.

По-перше, це така діяльність, у формі якої виникають і у середини якої диференціюються інші, нові види діяльності.

По-друге, провідна діяльність – це така діяльність у якій формуються і перебудовуються часткові психічні процеси.

По-третє, провідна діяльність – це така діяльність, від якої у безпосереднім чином залежать основні психологічні зміни у особистості дитини, які спостерігаються у даний момент її розвитку.

Знання провідного виду діяльності дає можливість оптимально побудувати періодизацію психічного розвитку людини як психологічну основу цілісного процесу її виховання. Основні види діяльності: для дитини  гра та учіння, а для дорослої людини  учіння й праця, тобто на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра; молодшому шкільному віці – навчальна діяльність, тобто учіння; у середньому і старшому шкільному віках, безперечно, домінує учіння (вона становиться різноманітною), але постає гра і з’являється праця, змінюється мотивація учіння (з’являється особистісний смисл учіння). Таким чином вимальовується така послідовність провідних видів діяльності людини: ігрова → навчально-пізнавальна → трудова.

Не даремно з глибини століть дійшли до нас мудрі спостереження:

Що людина робіть, такою вона і є (Г.Гегель).

Без явно посиленої працьовитості немає ні талантів, ні геніїв (Д.І.Менделєєв).

Діяльність – шлях до знань (Б.Шоу).

Ніщо так людину не вчить, як досвід (А.С.Макаренко).

Отже, висловлювання видатних особистостей свідчать про прямий зв’язок між інтенсивністю діяльності й результатами розвитку вихованця.

Тому психологічна і педагогічна науки розглядають формування та розвиток особистості вихованця як активного суб’єкта крізь призму її діяльності, як “систему”, що має свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток і самовдосконалення. Тому позитивно мотивована, високоорганізована і змістовна, емоційно забарвлена діяльність рішуче впливає на розвиток особистості вихованця. У зв’язку з цим, вихователь свою цілеспрямовану виховну роботу направляє на подальше формування та розвиток особистості вихованця шляхом психолого-педагогічно обґрунтованої організації життєдіяльності вихованців.

Кожній змістовній праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їхніх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії з товаришами, члени колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і пізнавальних процесів: сприйняття; уявлення; уваги; мови; пам’яті; мислення та передусім формування і визначення життєвих настанов, професійної спрямованості тощо.