Лекція 9. Адміністративне право та фінансове право (4 год.)

План.

1. Поняття адміністративного права.

2. Державна служба. Методи державного управління.

3.

4.

1. Поняття адміністративного права.

Поняття, предмет, метод і структура адміністративного права України Адміністративне право займає особливе місце в механізмі правого регулювання, оскільки виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами у суспільстві. Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом.

Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади всіх рівнів, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств,установ, організацій. їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди.

Адміністративне право України - це самостійна галузь права, система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права є:

1) виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності;

2) суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

3) їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності;

4) вони захищені правовими засобами, в тому числі й примусовими.

Метод адміністративного права - це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права.

Регулювання відносин у сфері державного управління проводиться за допомогою адміністративно-правового методу.

Адміністративно-правовий метод - це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.

Зміст адміністративно-правового методу регулювання складається з

трьох компонентів:

1) приписи - покладання прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених правовою нормою;

2) заборони - покладання прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою;

3) дозволи - юридичний дозвіл чинити ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням за умов, передбачених правовою нормою.

Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу відокремлювати адміністративне право від інших галузей права.

Структура адміністративного права - це внутрішня будова галузі. Існує щонайменше два варіанта визначення структурних складових адміністративного права.

У даному випадку в адміністративному праві виділяють:

1) загальну частину, яка розкриває поняття адміністративного права; зміст адміністративно-правових норм і відносини; адміністративно-правовий статус суб'єктів адміністративного права; сутність методів і норм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення; зміст адміністративного процесу;

2) особливу частину, яка розкриває сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально-культурну, адміністративно-політичну та міжгалузеві сфери;

3) спеціальну частину, яка регулює адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління.

Джерела адміністративного права України - це нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми.

Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою найдоцільнішою є така класифікація:

1) Конституція України (Основний Закон);

2) законодавчі акти України (органічні закони, кодекси, звичайні закони);

3) постанови Верховної Ради України;

4) укази і розпорядження Президента України;

5) нормативні акти органів виконавчої влади:

— постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

— накази і інструкції керівників центральних органів виконавчої влади;

— акти урядових органів управління;

— розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів);

6) нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів;

7) нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань,

органів і установ;

8) міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані та визнані державою;

9) акти судових органів.

До суб'єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

1) Президента України;

2) органи виконавчої влади;

3) державних службовців;

4) громадян України, які виступають як приватні особи;

5) іноземців та осіб без громадянства;

6) об'єднання громадян.

7) органи самоорганізації громадян.

Відповідно до чинних законодавчих нормативних актів іноземні громадяни й особи без громадянства, як правило, в Україні користуються правами і несуть обов’язок нарівні з громадянами нашої держави, крім випадків, установлених окремими законами і міжнародними договорами. При цьому вони зобов’язані дотримуватись чинного законодавства незалежно від того, проживають вони в державі постійно чи тимчасово.

Управління - це діяльність з керівництва чимось. Управління слід розглядати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів. Головною ланкою і носієм усіх складових і ознак управління є управлінська система.

Управлінська система - це єдине ціле, що існує і розвивається внаслідок взаємодії його компонентів.

До основних компонентів управлінської системи належать:

1) суб'єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об'єкт з метою переведення його у новий стан;

2) об'єкт управління, тобто те, на що спрямовано управлінський вплив суб'єкта, що функціонує під цим впливом;

3) управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт і досягаються реальні зміни у ньому;

4) зворотні зв'язки, тобто інформація для суб'єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об'єкті.

Управлінський процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві (соціальне управління). За змістом структурних елементів, управлінських взаємозв'язків та взаємозумовленостей найскладнішим визнається соціальне управління, тобто управління людьми та їх колективами.

Одним з видів соціального управління є державне управління.

У широкому значені державне управління розглядається як діяльність органів держави, що належать до усіх гілок влади та діяльність органів місцевого самоврядування по реалізації ними делегованих державою повноважень. Кожна з гілок державної влади (законодавча, виконавча, судова), зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління.

Звідси можна виділити наступні види державного управління:

1) законодавче (законотворче);

2) виконавче-розпорядче (власне управлінське);

3) судове (правосудне);

4) контрольно-наглядове.

Причому в кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня - спрямована на структурні елементи всього суспільства.

Структура адміністративно-нравової норми - це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норми. Дана структура складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим норми адміністративного права як третій компонент можуть містити заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою.

Диспозиція - це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки. Диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, що тягне за собою накладання стягнення.

Санкція вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою. Слід зазначити, що не всі норми містять санкції. Так, норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини між вище-стоячими і нижчими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади.

Санкції у цьому випадку містяться у нормах загального характеру, що належать інституту державної служби.

Заохочення - це публічне визначення заслуг юридичної або фізичної особи за виконання адміністративно-правових чи громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються, як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються державою.

У зв'язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за видами.

За спрямованістю змісту:

1. такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів;

2. такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності;

3. такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців;

4. такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

5. такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;