Лекція 5. Ранньофеодальна держава і право в країнах Європи

1. Основні етапи становлення феодальної держави і права:

1.1. Ранньофеодальна держава і право.

1.2. Стново-представницька монархія та право.

1.3. Абсолюта монархія.

2. Міські республіки.

3. Франкська держава та право

1. Основні етапи становлення феодальної держави

Форми встановлення феодальних відносин та державності в різних країнах були різноманітними, але їх аналіз дає змогу виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму. Перший був властивий тим народам, у яких виникнення феодального суспільства та феодаль­ної держави відбулося в процесі безпосереднього розпаду родо­племінного ладу (північно-германські, слов'янські, арабські племена, Японія). Другий був характерний для тих країн, у яких перехід до феодалізму та формування феодальної держави відбувалися у надрах рабовласницького суспільства та держави, через поступову їх еволюцію, визрівання феодальної державності й права, посилення політичної влади феодалів (Китай, Індія, Єгипет, Візантія).

Незважаючи на різні шляхи переходу до феодалізму, в усіх без винятку феодальних державах існували панівний прошарок феодалів, які були суб'єктами права приватної чи державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, котрі через си­стему позаекономічного примусу змушені були значну частину отриманого ними продукта віддавати представникам панівної верхівки. В усіх країнах значного розвитку набуває становий лад суспільства, що визначав правове становище населення.

Загальними закономірностями, які визначали розвиток і сутність феодального права, були такі:

- основне місце у феодальному праві відводилося нормам, що регулювали поземельні відносини;

- феодальне право було правом-привілеєм, закріплювало нерівність різних феодальних станів, ставило права людини в пряму залежність від іх місця у феодальній ієрархії;

- не існувало чіткого розподілу на галузі права (складалося з ленного (земельного), церковного (канонічного), міського (магдебурзького права));

- відзначалося партикуляризмом (відсутністю єдиного права на всій території держави та панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях);

- було правом сильного, "кулачного права", що грунтувалося на по­єднанні в руках феодалів земельної власності та політичної влади;

- перебувало під значним упливомрелігійних догматів, які часто перетворювалися на норми права;

- містило запозичені основні положення римського права (зокрема приватне право Стародавнього Риму).

В основі феодалізму лежать міжособистісні відносини:

між васалом і сеньйором;

підданим і сюзереном;

селянином й великим земельним власником.

Феодалізму притаманна станово-ієрархічна нерівність, закріплена правом та рицарська воєнна організація. Ідеологічною та моральною основою феодалізму стало християнство, яке визначало характер середньовічної культури. Формування феодалізму охопило V - ІХ ст.ст., після завоювання Римської імперії варварами. У період його розквіту (ХІІ-ХІІІ ст.ст.) економічно і політично укріплюються міста і міське населення, оформляються станово-представницькі установи (англійський парламент, французькі Генеральні штати тощо). Станова монархія вже вимушена рахуватися з інтересами не лише знаті, але й інших верств.

Протистояння папства та світської монархії створювало простір для утвердження особистої свободи, яка поступово підточувала станово-ієрархічний лад феодалізму. Розвиток міської економіки підірвав натурально-господарські основи панування аристократії, а ріст вільнодумства призвів до переростання єресів у Реформацію XVI ст.

Протестантизм з його новою етикою і системою цінностей сприяв розвитку підприємницької діяльності капіталістичного типу, а революції ХVІ - ХVІІІ ст.ст. ознаменували в основному завершення феодалізму. Головною галуззю феодальної економіки було сільське господарство, тому панівним класом суспільства був клас землевласників. Визначальними ознаками феодалізму були:

панування натурального господарства;

особиста залежність селянина від землевласника;

наділення безпосереднього виробника засобами виробництва та землею.

Феодальному способу виробництва властиві низький рівень техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, поєднання сільськогосподарського виробництва з домашніми ремеслами. Феодальний порядок характеризується злиттям двох понять - "власність" та "суверенітет": Власник землі мав усі або частину прав, сукупність яких складають суверенітет. Територія держав поділена на володіння, які називаються по різному: сеньйорії у Франції, менори у Англії. У кожному з володінь верховним був свій правитель, якому підкоряється населення його володіння та на користь якого відбуває різні повинності.

Основною формою повинності є феодальна рента, яка складається з трьох елементів:

відробітна рента (панщина);

продуктова рента (натуральний оброк);

грошова рента (грошовий оброк, податок).

Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежали не тільки від короля, але й один від одного. Отже, феодальний порядок характеризується ієрархічною структурою, яка зв'язувала у єдине ціле панівний клас, забезпечуючи йому можливість панувати над селянами та дрібними ремісниками.

Феодальна держава у своєму розвитку пройшла такі етапи:

1. Ранньофеодальна монархія, яка характеризувалася тим, що органами, які направляють діяльність феодального монарха є феодальна курія і з'їзди феодалів;

2. Станова-представницька монархія, за якої влада монарха обмежується станово-представницькою установою (парламентом);

3. Абсолютна монархія, тобто влада повністю належить лише феодальному монарху.

Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризувалися одночасним поєднанням у них у тих чи інших формах трьох типів суспільних відносин - первіснообщинних, рабовласницьких, феодальних.

Первісний уклад перебував вже у стані розкладу, хоча зберігав важливе значення. У деяких частинах дофеодальної держави продовжують існувати родоплемінні відносини, які вже перебувають у стані розкладу. У феодальній державі продовжують існувати рабовласники та раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класів феодалів та феодально-залежного населення. Проте основна маса населення спочатку складалася із вільних.

З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів, а раби і вільні селяни переходять у ряди залежного населення. У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з'єднання земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні та судові повноваження були обмежені.

Протягом тривалого часу у такій державі зберігалася виборна королівська влада. Діяльність глави держави скеровувалася Радою, яка складалася із представників родоплемінної знаті та дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах Народні збори, діяльність яких припинилася із остаточним становленням феодалізму.