1.3. Третій період – це період абсолютизму. Охоплює час з кінця ху по хуіі-хуііі ст.

Інтенсивно йде розклад феодальних продуктивних сил і виробничих відносин, формуються основні елементи капіталістичної системи. Формуються класи буржуазії і робітників. Починається процес пролетаризації дрібних власників, ремісників і селян.

Вслід за географічними відкриттями йде процес захоплення і пограбування колоній, експлуатації тубільного населення.

Проходять серйозні зміни у положенні феодалів і селян. Феодали втрачають свою економічну і політичну незалежність, утворюючи служиле дворянство і вищу дворянську придворну знать, що живе за рахунок прибутків з своїх маєтків і королівської казни.

Селянство, хоч і поступово звільняється від кріпосної залежності, але несе багато різних феодальних повинностей – особистих і грошово-натуральних, причому не тільки в користь сеньйорів-феодалів, а й держави і церкви. Тяжка експлуатація селян призводить до щораз численніших бунтів й повстань.

Буржуазію, яка економічно могутня, але політично майже безправна, не влаштовує ситуація, коли вищі державні посади – в управлінні, судочинстві, збройних силах і т.п. – перебувають в руках дворянства. Вона все активніше добивається ширшої участі в державно-політичному житті країн Європи. У її політичній боротьбі з феодалами за владу настає певний період рівноваги сил: жодна з сторін не має переваги над іншою. Ось в таких умовах, та ще перед постійною загрозою народних заворушень і повстань безправних, експлуатованих і феодалами, і буржуазією трудящих мас зміцнюється королівська влада – виникає абсолютизм. Міцна королівська влада могла у той час зміцнити і підтримати розхитану суспільно-політичну будівлю, забезпечити економічний розвиток, приборкати наростаючі суспільно-політичні антагонізми.

У сильній королівській владі була зацікавлена буржуазія, якій потрібен був захист перш за все її економічних інтересів, протекціоністська внутрішня і зовнішня політика держав, політика меркантилізму, розширення ринків збуту товарів, джерел сировини, ліквідація останніх залишків феодальної роздробленості країни.

Зацікавлені у ній були і феодали, що боялися народних рухів, наступу буржуазії, потребували захисту своїх прав і привілеїв.

Внаслідок цих процесів і факторів королівська влада дістала змогу зміцнитися, піднятися над суспільством, для чого зробила ставку на бюрократичний централізм, військово-поліцейську силу, на ліквідацію політичної опозиції.

Представницькі установи (парламент) не скликаються в період абсолютизму зовсім, або ж дуже рідко. Король править країною сам, формується постійна армія, росте роль поліції. Виникають нації, формуються однонаціональні і (рідше) багатонаціональні держави (наприклад, Австрія, Росія).

Абсолютна монархія – це останній період у розвитку феодальної державності. Далі настає епоха буржуазних революцій, епоха Нової історії.

Для наявності абсолютизму королів потрібні три основні передумови:

- в руках короля повинен бути відданий йому чиновницько-бюрократичний апарат в центрі і на місцях – апарат управління, судочинства і ін.;

- в руках короля повинні бути фінанси, бо без грошей не буде ні влади, ні можливостей щось зробити;

- в руках короля повинна бути достатньо сильна професійна армія, поліцейські сили та ін.

Джерела права. В період “чистої” абсолютної монархії основним і майже єдиним джерелом права стають королівські закони. Проходить процес систематизації і уніфікації нормативних актів. Продовжується рецепція римського права. Створюється система національного права. Хоч право ще носить класовий характер, захищає в основному інтереси феодалів, але є й у ньому прогресивні тенденції – впорядковується судочинство, з’являються “спеціалізовані” кодифікації і нормативні акти – морські, торговельні та інші, закріплюються перші, хоч і дуже обмежені, права і свободи вільних людей.