Лекція 7. Основні сучасні концепції держави

1. Причини багатоманіття концепцій держави.

2. Основні сучасні концепції держави.

1. Причини багатомапіття концепцій держави

Історія та сьогодення державно-правової і політичної думки характеризуються багатоманіттям концепцій держави, тобто систем наукових знань щодо властивостей і соціального призна­чення держави, спроб роз'яснити, що собою являє держава та які завдання вона покликана вирішувати в суспільстві. Значна кількість концепцій держави, несхожість і навіть принципова протилежність їх вихідних позицій, положень та висновків обумов­люються рядом причин об'єктивного і суб'єктивного характеру.

До основних об'єктивних причин багатоманіття концепцій держави відносять:

а) складність держави як соціального явища;

б) історичні особливості виникнення, функціонування й роз­витку держави в різних країнах;

в) рівень розвитку країни та завдання, що стоять перед дер­жавою в момент створення конкретних концепцій.

Слід врахувати, що конкретні наукові концепції створюються певними людьми, суб'єктивні властивості яких, безумовно, впливають не лише на зміст таких концепцій, а й обумовлюють виникнення їх значної кількості.

До основних суб'єктивних причин багатоманіття концепцій держави можна віднести:

а) рівень загальної і спеціальної підготовки дослідника;

б) соціальні, політичні та наукові орієнтації дослідника;

в) здатність дослідника піддаватись зовнішньому впливу. На відміну від більш ранніх концепцій держави, що виникали

у класово диференційованому суспільстві, а тому у тій чи іншій мірі розглядали державу з класових позицій, як ту чи іншу форму класового панування в суспільстві, сучасні концепції створю­ються в нових умовах. Формування в багатьох країнах основ гро­мадянського суспільства призводить до утвердження нових типів суспільних відносин, до принципових змін у соціальній структурі суспільства та формування на цих основах нового державного і правового мислення, що виходить з пріоритету загальнолюдських цінностей. Це зумовило те, що більшість сучасних концепцій вбачають у державі специфічний механізм забезпечення ціліс­ності суспільства та вирішення загальних справ, інструмент до­сягнення соціального компромісу.

2. Основні сучасні концепції держави

Одним з найбільш впливових сучасних поглядів на державу є концепція правової держави. Основні положення концепції викладені в главі 3 цієї роботи.

Концепція держави загального благоденства була створена в період між двома світовими війнами і ще й сьогодні має досить широке коло прихильників. За цією теорією сучасні буржуазні суспільство і держава вже позбулися або інтенсивно позбувають­ся класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про втрату державою класової сутності і, як наслідок цього, різке звуження сфери дер­жавного примусу. Репресивно-каральні функції держави відми­рають завдяки розширенню соціально-економічних функцій: державного регулювання економіки, здійснення соціальних по­слуг населенню (з охорони здоров'я, пенсійного забезпечення тощо), культурно-освітнього напряму та ін.

Концепція соціальної держави. Поняття "соціальна держава" було запроваджене до наукового обігу в середині XIX ст., але ак­тивна теоретична розробка даної проблеми розпочалася в першій половині XX ст. Ідеологічною основою концепції соціальної дер­жави стали погляди англійського економіста Дж. Кейнса, який обґрунтував необхідність державного втручання в соціально-еконо­мічну сферу з метою запобігання економічним кризам, безробіттю, для підвищення добробуту населення через перерозподіл доходів між різними соціальними групами.

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом: а) націоналізації найважливіших галузей промисловості; б) впливу на ринок не адміністративно-командними, а економічними мето­дами: політикою цін, інвестицій, державних замовлень, податко­вою політикою тощо; в) планування і прогнозування економічного й соціального розвитку країни; г) здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допо­моги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності; ґ) захисту працівників від надмірної експлуатації з боку робото­давців. Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що здійснює свій вплив на широке коло суспільних відносин.

Сучасні підходи до розуміння соціальної держави мають де­кілька напрямів:

• конфліктно-редукціоністський напрям, що ґрунтується на положенні про непотрібність постійної дії держави на соціальну сферу, яка в принципі повинна бути вільною від державного втру­чання, але допускається у надзвичайних соціальних обставинах;

• демократичний напрям, у межах якого соціальна держава розглядається як закономірний етап розвитку демократії у сфері соціальних відносин;

• політико-регулятивний напрям, відповідно до якого соціаль­на держава розуміється як результат масштабних структурних реорганізацій влади й суспільства, що призводять до широкого регулятивного втручання держави в соціально-економічний процес і перетворюють її в політичний інститут регулювання відносин у суспільстві на основі певних принципів і критеріїв.

Концепція елітарної держави. Теорія еліт створена італійсь­кими політологами Г. Моска та В. Паретто в 20—30-х роках XX ст. і ґрунтується на ідеї нездатності основної маси населення управляти державою. За цією теорією політика — це сфера бо­ротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй "сірої маси", що охо­плює решту населення держави. При цьому демократія розгля­дається як утопія, міраж, у гонитві за яким некомпетентні маси населення стають інструментом у руках демагогів і прокладають шляхи до диктатур, якими, зокрема, є соціалізм і фашизм. Саме тому Г. Моска пов'язував свободу людства не з демократією, а з компетентною правлячою елітою.

Другий засновник цієї теорії — В. Паретто вважав, що держа­вою, суспільством завжди править і повинна правити еліта. Правляча еліта утворюється в трьох головних сферах суспільних відносин — політичній, економічній та інтелектуальній — шля­хом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів. У цьому полягає основна приваблююча риса теорії, ключ до розкриття її певної популярності: місце в еліті не зале­жить від багатства або належності до певних соціальних груп тощо. Кожен, хто має належний рівень освіти і досяг успіхів у професійній діяльності, може увійти до складу еліти.

Кожна правляча еліта рано чи пізно заспокоюється на досягну­тому, втрачає свої найкращі якості, творчу енергію, починає від­ставати від потреб нового етапу розвитку держави та суспільства і в кінцевому підсумку вироджується. Паралельно з цими проце­сами в суспільстві потенційно формується нова еліта, що оволо­діла найновішими знаннями і тому прямує до влади. Проте пануюча еліта добровільно не віддає владу. Тому зміна, "циркуля­ція" еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, хоча можлива зміна еліт і мирним, еволюційним шляхом. Засновники цієї теорії вважали, що в цілому для сус­пільства кориснішою є насильницька зміна еліт, що забезпечує швидкий прихід до влади нової, прогресивної еліти, а отже, і швидке втілення в суспільне життя нових досягнень науки, техніки тощо.

У наш час теорія еліт існує з деякими "редакційними поправ­ками", що зводяться до такого: в сучасному суспільстві є кілька еліт; між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного та партійного плюралізму. Існуючі еліти намагаються у співробітництві між собою здійснювати керівництво дер­жавою та суспільством; еліти не відірвані від народу, а контролю­ються ним з допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації тощо.

Однією з течій теорії еліт є доктрина технократії, за якою із зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об'єктивно змушені зосеред­жувати в своїх руках не тільки виробничі та науково-дослід­ницькі функції, а й політичну владу. Тому з огляду на значення впливу науково-технічної революції на життя суспільства керів­ництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, що призводить до виникнення нової суспільно-політичної системи — технократії.

Фашистські ідеї державності. Ідеологія фашизму — це суміш різних положень, метою яких є не тільки виправдання, а й зао­хочення найнижчих, найтемніших людських інстинктів. Спираю­чись на такі положення, можна виправдати будь-які, навіть най-жорстокіші дії, що застосовуються для досягнення бажаної мети.

Однією з головних складових фашистської ідеології є расизм, що поділяє людей насамперед за біологічними ознаками на кілька груп (рас). При цьому одна раса проголошується культур­ною, а тому панівною і лише її представники визнаються дійсними представниками людського роду. Інші раси оцінюються як недолюд­ки, напівтварини, призначення яких полягає в забезпеченні про­цвітання панівної раси. Історія людства проголошується віковою боротьбою "культурної" раси з расами "дикими", неповноцінними.

Основне завдання держави, за фашистською ідеологією, — забез­печити процвітання панівної раси шляхом захоплення держав, що створені "дикими" расами, з метою розширення "життєвого простору" і забезпечення розвитку і поширення "культурної" раси. Фашизм проповідує тоталітарну державу. Термін "тоталіта­ризм" уперше застосований фашистським теоретиком К. ПІміттом для скасування різниці між суспільством і державою, що регламен­тує всі сфери життя суспільства, його членів. При цьому держава проголошується "живою організацією", якій усі громадяни по­винні повністю підкорятися. Парламентаризм проголошується таким, що віджив своє і вже не відповідає потребам розвитку пануючої раси. Обґрунтовується злиття фашистської партії і держави. При цьому вони не повинні бути пов'язані правом, а мають здійснювати свою діяльність, керуючись насамперед ідеологічними та політичними настановами фашистської партії.

Фашизм відстоює ідею вождізму: на чолі нації, партії і дер­жави стоїть вождь, який не пов'язаний ніякими законами, а його думки, слова, дії — це істина в останній інстанції. Обґрунтову­ється така схема: право — це те, чого хоче народ, а волю народу виражає вождь, який бере свою силу безпосередньо з містичної душі нації. Принцип вождізму тлумачиться не тільки як необ­хідність підкорення верховному вождю, а й як основна форма побудови всієї державної ієрархії. Виходячи з цього будь-який чиновник фашистської держави повинен визнаватися беззастереж­ним авторитетом, вождем на певній території або по відношенню до всіх йому підлеглих осіб і організацій у сфері його діяльності. Ця система проголошується кращою формою управління державою і найвищим виразом народовладдя.

У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля та боягузтва.

Концепція національної держави. Головним у цій концепції є обґрунтування того, що основне призначення держави полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення в ряді країн, що виникли після розпаду СРСР, Східної та Пів-денно-Східної Європи. У деяких державах, зокрема в Естонії, Латвії, вона поступово набуває статусу офіційної доктрини. Але коли її стануть тлумачити виключно в етнічному плані, вона може тісно наблизитись до фашизму і набути якостей соціально небезпечної. У цьому разі вона може стати теорією національної винятковості, поширення якої на державу може знайти свій ви­раз у дуже небезпечних гаслах типу "Естонія для естонців", "Україна для українців" тощо. Ця теорія в такому тлумаченні небезпечна тим, що породжує недовіру між людьми різних національностей. В умовах багатонаціональних держав це неминуче веде до конфронтації, і врешті-решт — до насильства й ворож­нечі, що ми бачили, наприклад, з подій у колишній Югославії та в деяких інших регіонах світу.

В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення, сприяючи історичному прогресу. Нині, особливо в умовах бага­тонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховуються реальний стан міжнаціо­нальних стосунків та інтереси національних меншин. Завжди слід зважати на ті правові та фактичні наслідки, що стоять за ідеєю національної державності в кожному окремому випадку.

Ідея національної держави далеко не однаково оцінюється в загальній теорії держави і права, не говорячи вже про політичну практику. Про це свого часу писав В. Винниченко, виступаючи проти правонаціоналістичних позицій у Центральній Раді. Як міщанську характеризував ідею національної держави М. Бер­дяев, різко критикував націоналізм у будь-якій формі Альберт Швейцер, інші представники вчених кіл гуманістичного напряму.

Етатична концепція держави. Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави в життя суспільства і кожної конкретної особи. У відповідності з статичними поглядами, життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються все нові й нові взаємо­зв'язки як між його складовими частинами, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність існування своєрідного "соціального диригента", який би впорядковував, тобто регла­ментував і контролював здійснення суспільних відносин. Таким "диригентом" може і повинна бути держава в силу лише їй одній притаманних властивостей (наявність спеціального апарату управ­ління і примусу, здатність надавати своїм рішенням загально­обов'язкового характеру тощо). При цьому стверджується не­обхідність практично необмеженого й вирішального втручання держави практично в усі сфери суспільних відносин — аж до найінтимніших сімейних відносин і виправданість максимально­го обмеження самоврядування населення. У певних положеннях етатична концепція держави стикується з фашистським розу­мінням призначення держави.

Ця концепція набуває особливої підтримки в державах з не­демократичними державно-правовими режимами.

Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму по­лягає в необхідності створення суспільства, в якому з одного боку максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства і особи, а з іншого — макси­мально підвищується роль населення в управлінні загальними справами.

Згідно з анархістськими поглядами у зовнішніх відносинах на державу повинно покладатися лише забезпечення оборони країни від збройних нападів ззовні та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв'язків з іншими державами.

Усередині країни функції держави повинні зводитися до прийняття конституції та невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виключне значення для існу­вання й розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх не­ухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання повинні вирішу­ватися населенням всієї країни або населенням окремих частин її території безпосередньо (шляхом сходів, зборів, референдумів, виборів) чи органами місцевого самоврядування (радами), що обираються населенням відповідних територій.

Слід зазначити, що широкий розвиток місцевого самовряду­вання в багатьох сучасних країнах, у тому числі і в Україні, від­повідає ряду основних положень концепції анархістської держави.

Класова концепція держави. Протягом тривалого часу у віт­чизняному та східноєвропейському правознавстві, юридичній науці деяких інших країн панували такі уявлення про державу, які повністю виходили з Ідеї виключно класового устрою сус­пільства. Тому держава розглядалась як "знаряддя, машина для придушення одного класу іншим", як "організація економічно пануючого класу" тощо.

Наполягання на повноті та абсолютній і об'єктивній обґрун­тованості такого визначення держави і на безперечності його сприйняття не відповідає сучасним реаліям розвитку суспільства. Адже таке визначення не враховує того, що з моменту виникнення держави її призначення виявлялось у двох напрямах: в забезпе­ченні загальносуспільного блага і в здійсненні організованого примусу в масштабах усього суспільства. Пріоритет одного з цих напрямів у державно-правовій практиці й, відповідно, у пра­вовій та політичній думці зумовлювався конкретними умовами того чи іншого етапу розвитку суспільства. Тому природно, що державно-правовий досвід рабовласницького й феодального устроїв та початкових стадій розвитку капіталізму давав підста­ви для формування виключно класових уявлень про державу. Тоді суспільство мало яскраво виражену класову структуру, в ньому існували антагоністичні (непримиренні) класові про­тиріччя, що зумовило формування вчення про класову боротьбу як основу практично всіх уявлень про державу й право. За тих умов воно було історично виправданим.

У сучасних умовах виключно класовий підхід до розуміння сутності, призначення й визначення самого поняття не може бути продуктивним, оскільки в суспільстві сформувалися нові умови, зокрема:

• з розвитком суспільних, і насамперед економічних відно­син, з розвитком науки й техніки змінилося ставлення окремих соціальних груп до засобів виробництва і розподілу матеріаль­них благ. У зв'язку з цим уже не "працюють" критерії, за якими раніше визначалася належність людей до того чи іншого класу. Є підстави говорити, що в сучасному суспільстві вже не існує чітко визначеної класової структури суспільства. На зміну їй прийшла складна й розгалужена соціальна структура з по­ділом людей на ті чи інші соціальні групи, який здійснюється не лише на основі відношення людей до засобів виробництва, а й на підставі цілого ряду інших критеріїв;

• рівень матеріального достатку суспільства дозволяє державі забезпечувати належний рівень життя все ширшим верствам на­селення, а не тільки представникам певних класів або соціаль­них груп;

• у сучасних умовах протиріччя між певними соціальними групами ще існують. Але вони вже не мають антагоністичного (непримиренного) характеру і фактично не торкаються встанов­лення стратегічно перспективних цілей розвитку суспільства, які визначаються всіма соціальними групами практично однаково. Протиріччя між цими групами стосуються в основному так­тики і шляхів досягнення загальних для всіх соціальних груп цілей. Тому здійснення державою організованого насилля щодо певних груп її населення втрачає свою актуальність і перестає виражати сутність держави. На перший план виступає призна­чення держави як суб'єкта, що покликаний сприяти взаєморо­зумінню і співробітництву між усіма групами населення країни.

Проте слід зауважити, що відмова від теорії класового на­сильства як безумовно пануючого підходу до встановлення й вивчення сутності держави і права однозначно не говорить про її заміну якимось іншим "панівним" або "провідним" ученням.

Концепція держави в теорії плюралістичної демократи ви­ходить з того, що діяльність людей завжди обумовлена їх інтере­сами і завжди спрямована, по суті справи, на задоволення цих інтересів. Така діяльність здійснюється звичайно за допомогою груп, в які люди об'єднані на основі спільності інтересів. Індивідуальні переконання, окремі ідеї та ідеологія в цілому, особистісні характеристики індивідуальної поведінки мають ви­значальне значення лише в контексті діяльності групи і врахову­ються в тій мірі, в якій вони допомагають визначенню моделей групової поведінки.

Діяльність заінтересованих груп у їх відносинах між собою та в їх впливі на державне управління розглядається як динаміч­ний процес, в ході якого і здійснюється так званий тиск інтересів, що втілюються даними групами і силами на урядову владу з ме­тою примусити її підкоритися своїй волі і впливу. У цьому впливі домінує звичайно сильна група або сукупність груп. Вони ж підпорядковують своєму впливу і примушують коритися більш слабкі групи, а сама державна влада й управління виконують функцію адаптації і урегулювання конфліктів груп і групових інтересів і досягнення певної рівноваги між різними групами.

Таким чином, усі прояви державного управління розгляда­ються як прояви результатів впливу груп, що тиснуть одна на одігу, на державні структури з метою забезпечення реалізації своїх групових інтересів і на цій основі — суспільної згоди. При цьому держава повинна створювати сприятливі умови для діяльності всіх груп, а деспотизм і демократія оцінюються всього лише як різні способи представництва групових інтересів.

Технократична концепція держави убачає головну особливість функціонування парламентської демократії в способах відбору політичних лідерів і контролю над технічно орієнтованою адмініст­ративною бюрократією. Основним і головним елементом дер­жавної влади повинна бути професійна бюрократія. При цьому особливо підкреслюється роль людей з високим рівнем освіти у здійсненні влади, тобто серед бюрократії. Бюрократія (букваль­но: "влада конторських службовців") здійснює владу, що заснована не на традиційному шануванні, а на суворих І раціональних пра­вилах, які встановлюються законом. Панування бюрократії мас наступні особливості:

• існування чітко виокремлених служб, компетенція яких су­воро визначена в законах. Це необхідно для забезпечення зруч­ності прийняття рішень і здійснення контролю;

• підвищений захист статусу і компетенції службовців (не­змінність суддів, гарантоване просування по службі і пенсія за вислугу років у чиновників та ін.);

• встановлення чіткої ієрархії у виконанні розпорядчих, управлінських функцій і функцій виконавчих;

• здійснення підбору кадрів на конкурсній основі;

• повне відокремлення службової функції від особистісних властивостей і характеристик службовця, оскільки він не може бути власником своєї посади або коштів управління.

Саме таке суспільство, на думку прибічників концепції, по­винне прийти на зміну капіталізму. Прибічники концепції вже робили спроби будувати таке суспільство. У 20—30-х pp. минулого сторіччя у США в умовах глибокої економічної депресії набув популярності рух технічної інтелігенції, яка уперше назвала себе технократами. Наука, інженерне мислення й наявна техно­логія, говорили технократи, мають все необхідне для здійснення вікової "американської мрії" про достаток і процвітання. Однак людська праця й машинна техніка використовуються в межах застарілого економічного устрою, що, власне, і призвело до депре­сії. Лідери цього руху виступили з пропозицією створити велику професійну організацію, яка б об'єднала зусилля вчених, педагогів, архітекторів, експертів по санітарії, лісоводів, бухгалтерів, інже­нерів з метою раціоналізувати існуюче промислове виробництво.

У нових варіантах технократичних ідей стверджується, що технократія в особі керівників (менеджерів, організаторів) стала соціальною і політичною реальністю в ряді найбільших сучасних держав, таких як США, Німеччина, і таким чином реалізується тенденція до заміни капіталізму і соціалізму "суспільством керів­ників", в якому державні функцій стануть функціями спеціально винайденого менеджерами політичного механізму.

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА

Лекція 8 . Право в системі нормативної регламен­тації суспільних відносин

1. Поняття системи нормативної регламентації суспільних

відносин.

2. Поняття, основні ознаки та види соціальних норм.

3. Поняття і основні ознаки права.

4. Сутність і зміст права.

5 . Взаємодія права з іншими соціальними нормами.