- •1. Причини багатомапіття концепцій держави
- •2. Основні сучасні концепції держави
- •1. Поняття системи нормативної регламентації суспільних відносин
- •2. Поняття, основні ознаки та види соціальних норм
- •3. Поняття і основні ознаки права
- •4. Сутність і зміст права
- •5. Взаємодія права з іншими соціальними нормами
- •1. Походження права
- •2. Принципи права
- •3. Функції права
- •4. Структура права
- •1. Поняття і види норм права
- •2. Логічна структура норми права
3. Поняття і основні ознаки права
Багатозначність терміна "право" зумовлена тим, що його корінь "прав" є основою багатьох слів: "правда", "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правильний", "правити" таін.
Залежно від сфери знань, де використовується цей термін, розрізняють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення; зміст кожного терміна відображає ті його сторони, аспекти, що входять до предмета відповідної науки. Серед усіх тлумачень терміна "право" як такі, що мають значення для загальної теорії держави та права, доцільно виділити наступні:
а) можливість певної поведінки суб'єкта суспільних відносин (суб'єктивне право);
б) система правових норм, що регулюють суспільні відносини (об'єктивне право).
Саме об'єктивне право мається на увазі, коли йдеться про місце права в системі регуляторів відносин між людьми в суспільстві.
Складність права як соціального явища, його пов'язаність з іншими соціальними явищами — державою, економікою, релігією, культурою суспільства, особливостями його історичного розвитку обумовлюють існування значної кількості підходів до визначення його поняття, сутності, змісту, форм існування тощо.
Існуючі підходи до розуміння права висвітлюють його тільки в певних аспектах, тому комплексну характеристику права можна надати лише шляхом всебічного вивчення його багатоманітних зв'язків з соціальною дійсністю.
Нормативно-позитивістський підхід до праворозуміння відносить право до нормативних систем суспільства. При цьому підході виходять з того, що право має не лише ознаки, притаманні всім соціальним нормам взагалі (моралі, релігії, звичаям тощо), а й специфічні властивості, що відрізняють право від інших соціальних норм. Право розглядається як система правових норм (загальнообов'язкових правил поведінки), які формулюються у нормативно-правових актах і нерозривно пов'язані з державою.
Соціологічний підхід визнає правом не систему абстрактних і формальних соціальних норм, а "живе" право, що безпосередньо проявляється в повсякденному суспільному житті через певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб'єктів. При цьому розрізняються право як "нормальна" соціальна поведінка і право як правила цієї поведінки, які узагальнені і сформульовані в законі і які співвідносяться як форма і зміст.
Генетичний підхід зосереджує основну увагу на процесах виникнення й формування права, на його обумовленості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства. З цих позицій правильне розуміння права обумовлюється встановленими причинами його виникнення та факторами, що впливають на його розвиток.
Інструментальний підхід виходить з визнання права перш за все специфічним інструментом, за допомогою якого врегульовується (впорядковується) поведінка учасників суспільних відносин.
При аксіологічному підході право розглядається як досягнення культури, як певна соціальна цінність. Тому право вивчається через встановлення його відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу і через встановлення того, що саме в правових явищах має прогресивний характер, а що відображає регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.
Системний підхід розглядає право як сукупність правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект системи складають норми права, юридичні факти, суб'єкти права, законність, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, виникнення правовідносин, реалізація норм права, правове мислення та інші правові процеси.
Психологічний підхід не визнає правом систему сформульованих у нормативно-правових актах (законах, інструкціях тощо) загальнообов'язкових правил поведінки. З позицій цього підходу правом є те, як суб'єкти, чия поведінка регламентується певними нормативно-правовими актами, розуміють зміст і спрямованість сформульованих у них приписів.
Поряд із згаданими у правознавстві відомі й інші підходи до праворозуміння.
Україна та країни континентальної Європи основним джерелом права визнають нормативно-правові акти, що містять у собі правові норми. Даний факт обумовлює домінування в цих країнах в якості основних, але не єдиних, правових теорій та концепцій нормативістсько-позитивістського спрямування.
З цих позицій (у межах нормативного праворозуміння) право — це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу.
Праву притаманні певні ознаки (особливості), за якими воно відрізняється від інших соціальних норм, а саме:
• право виникає разом із державою, формулюється або санкціонується нею, тоді як інші соціальні норми (звичаї, моральні та релігійні норми) існували ще в первісному (додержавному) суспільстві або формувались без участі держави;
• право виражає волю не всього суспільства, не всього населення держави, а лише тієї його частини (панівного класу чи соціальної групи тощо), яка знаходиться при владі, тобто вирішальним чином впливає на діяльність державного апарату;
• норми права мають формально визначений характер, тобто однозначно фіксуються в офіційному письмовому документі, який видається компетентним, тобто уповноваженим на це, державним органом;
• норми видаються або санкціонуються уповноваженими на те суб'єктами в суворо визначеному процесуальному порядку;
• норми права мають загальний характер. Це означає, що вони не мають конкретно визначеного адресата (Іваненка, Петренка або іншого конкретного суб'єкта), а розраховані на врегулювання поведінки будь-яких суб'єктів, які попадають в ситуацію, що врегульовується нормою права;
• норми права мають загальнообов'язковий характер. Вони обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, які перебувають на території держави, незалежно від їхнього бажання, тоді як, наприклад, корпоративні норми обов'язкові лише для членів відповідних об'єднань, а моральні норми виконуються не з обов'язку, а за переконанням людини в їхній користі для себе та оточуючих тощо;
• право має системний характер, який виявляється у взаємо-пов'язаності та взаємообумовленості правових норм;
• право регулює суспільні відносини шляхом установлення конкретних прав і обов'язків їх конкретних учасників. Інші соціальні норми можуть містити неконкретизовані положення загального характеру. Наприклад, одна з моральних норм закликає поважати старших, але за яких умов і яких форм має набирати ця повага, не деталізується;
• межі дії норм права завжди точно визначені в просторі (вони діють на території всієї держави чи окремих її частин), у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правових норм) та за колом осіб (установлюється їх обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих категорій — військовослужбовців, пенсіонерів та ін.);
• виконання приписів права забезпечується державою, яка створює реальні умови й засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню сформульованих у правових нормах зразків поведінки, та передбачає засоби заохочення, переконання до здійснення встановленої нормою права поведінки. До суб'єктів, які не дотримуються встановленої нормою права поведінки, передбачається можливість застосування заходів державного примусу аж до позбавлення волі.
Деякі з наведених особливостей права властиві й іншим соціальним нормам, але тільки праву приманний увесь комплекс цих ознак, що свідчить про його особливе місце в системі соціальних норм.
Ознаки права чітко виявляються при його порівнянні з іншими соціальними нормами.
Специфічні особливості нормативного змісту і форм його виразу в праві та моралі вбачаються при порівнянні їх основних ознак (див. таблицю 1 до цієї глави).
Співвідношення ознак права і звичаїв майже в усьому відповідає співвідношенню права та моралі. Виняток становить відсутність розбіжностей, що сформульовані у п.8 таблиці 1. Адже звичаї, як і норми права (і цим вони відрізняються під норм моралі), формулюють не загальні принципи поведінки (як норми моралі), а містять у собі формулювання конкретних прав і обов'язків конкретних суб'єктів у певних обставинах.
Співвідношення основних властивостей права і корпоратив них норм наведено в таблиці 2.
Розглянуті основні ознаки права та ряду інших соціальних норм свідчать про те, що в системі соціальних норм, діючих у суспільстві, в якому сформувалась держава, право займає особливе, чітко визначене місце.