1. Поняття і види норм права

Система всіх чинних норм права кожної країни утворює її пра­во (об'єктивне право, систему права). Слід зазначити, право — не проста сукупність правових норм, а їх система. Це означає, що всі норми права, які утворюють право, у тій або іншій мірі пов'язані між собою. Тому зміни або недоліки змісту однієї норми в більшій або меншій мірі впливають на зміст і процес реалізації інших норм права. Головним системоутворюючим елементом права будь-якої країни є конституція, її статус Основного Закону держави не допускає невідповідності змісту законів та будь-яких інших нормативних актів положенням конституції.

Таким чином, норми права є "елементарними частинками" права, складовими права в цілому і тому їм притаманні всі ос­новні ознаки права. На під­ставі цих ознак і виходячи із загального розуміння права норму права можна визначити як загальнообов'язкове, формально визна­чене правило поведінки загального характеру, яке в установленому порядку приймається, змінюється та відміняється державою або уповноваженими нею суб'єктами і забезпечується можли­вістю застосування державного примусу.

У сучасних умовах норма права набуває ще й якостей юри-дично визначеної міри свободи і відповідальності формально рівних суб'єктів суспільних відносин.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхід­ним поділ їх на певні види, тобто вимагає класифікації всієї сукупності норм права на групи за тією чи іншою ознакою. Основ­ні види норм права утворюються на основі наступних ознак.

За функціональною спрямованістю норми права поділяють наступним чином:

а) регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів;

б) охоронні, що регламентують засоби юридичної відповідаль­ності за порушення прав і невиконання обов'язків, встановлених регулятивними нормами.

За предметом правового регулювання (за галузями права) виокремлюються норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

Галузеві норми за змістом бувають:

а) матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки (права та обов'язки суб'єктів);

б) процесуальні, що регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права.

За функціональним призначенням норми права поділяють на такі:

а) норми-начала — містять положення, що закріплюють ос­новні підвалини суспільного та державного устрою;

б) норми-принципи — закріплюють вихідні принципи права;

в) норми-дефініції — містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять;

г) норми-правила поведінки — безпосередньо регулюють суспіль­ні відносини шляхом встановлення прав і обов'язків їх учасників.

З точки зору характеру приписів, що включають норми права, вони бувають:

а) зобов'язуючі — які закріплюють обов'язки певних суб'єктів;

б) забороняючі — містять заборону стосовно здійснення тих або інших діянь;

в) уповноважуючі — наділяють суб'єктів певними правами;

г) заохочуючі — надають суб'єктам певні пільги й переваги у випадках вчинення ними певних діянь.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів норми права поділяють так:

а) імперативні (категоричні), що приписують чітко визна­чені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік і зміст прав та обов'язків суб'єктів і не допускають ніяких відхилень;

б) диспозитивні, що встановлюють певні права й обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають певні доповнення;

в)рекомендаційні, що встановлюють варіанти бажаної, але не обов'язкової поведінки;

г) заохочувальні, що встановлюють засоби заохочування за здій­снення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.

Слід зазначити, що наведені класифікації норм права мають до певної міри умовний характер і тому не слід перебільшувати їх теоретичну значущість. Але не слід і відкидати їх взагалі, адже вони відображають особливості структури права, сприяють ефективному дослідженню особливостей норм права з точки зору тих або інших характеристик.