Тема 2. Ідеали і принципи виховання план

1. Виховні концепції.

2. Зміст виховання.

3. Принципи виховання.

Концепція (від латин. – сукупність, система) – це система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ та подій; основна ідея будь-якої теорії. Розглянемо найбільш впливові виховні концепції в ХХ столітті: прагматизм, екзистенціалізм, неопозитивізм, неотомізм, монархічно-релігійна, націонал-соціалістична, комуністична.

Прагматизм (неопрагматизм) – (від грец. – дія, діяння) вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об’єкти навколишньої дійсності визначаються практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях. Прагматисти абсолютизують практичне призначення людського пізнання.

Екзистенціалізм (від грец. – існування) – протиставляє людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Колектив як компонент суспільства оголошується ворогом індивіда, бо прагне нібито перетворити його в «стадну тварину», нівелювати членів суспільства. Моральні норми розглядаються як продукт «саморефлексії», як вираження абсолютної «свободи волі» поза будь-якими вимогами суспільної доцільності.

Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у 13 ст. італійський релігійний діяч Фома Аквінський. Зусиллям Ватикану з середини 19 ст. томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомісти вбачають «кризу сучасної цивілізації» у тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порушили своє буття з Богом, дбають лише про свої особисті земні потреби.

Монархічно-релігійна концепція має основні три постулати: служіння церкві, монархові, Вітчизні.

Націонал-соціалістична – зародилась із фашистської ідеології. Пропагувала силу, титульна нація понад усе і всіх, мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, геноцид інших народів ради розширення життєвого простору для свого, казармене виховання.

Комуністична концепція виховання передбачала поголовну грамотність, навчання протягом усього життя, самовіддане служіння Батьківщині, колективу. Гармонійний розвиток особистості (розвиток фізичних духовних сил). В основі комуністичного виховання того часу лежало виховання в колективі. Досить часто було ігнорування індивідуально-особистісним компонентом виховання, але специфічне. Класні керівники мали тісну взаємодію з батьками вихованця. Водночас мало місце класове виховання. Люди повинні мати рівні стартові можливості для розвитку, а як вони ними скористається це інша справа. Мав місце контроль за вихованням людей з боку державних установ. Масовим було шефство над школою виробничих колективів, що сприяло покращенню навчально-виховного процесу, розширенню засобів і методів виховання дітей.

Зміст виховання. Мета і зміст виховання зумовлюються потребами суспільства, суспільно-економічного розвитку. А.С.Макаренко писав: «Я під цілями виховання розумію програму людської особи, проблему людського характеру. Причому в поняття характер я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи. До якої ми повинні прагнути» (Макаренко А.С. Твори: В 7 т. – Т. 5. – К.: Рад. шк., 1954. – С. 105).

В державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») від 1994 року зазначено виховні пріоритети.

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:

• формування національної свідомості;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків;

• виховання духовної культури особистості;

• формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді,охорона і зміцнення їх здоров’я;

• забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості та ін.

Для реалізації програми необхідно мати виховний ідеал, той духовний

маяк, який освітлює шлях життєвий шлях кожної особистості.

Принципи виховання. Принципи виховання – це вихідні положення, основа, які становлять фундамент змісту, форм, методів і прийомів виховного процесу. Процес виховання ґрунтується на таких засадах: народності, неперервності, послідовності і систематичності, гуманізації, індивідуалізації та диференціації, єдності виховання і життєдіяльності.

Принцип народності передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; оволодіння духовним багатством свого народу; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виховання у молоді почуття гуманізму, милосердя, доброчинності.

Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками.

Принцип послідовності і систематичності має забезпечити певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати сферу вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім’ї, учителів та ін..).

Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; моделювання на основі індивідуальних потенційних можливостей групових та індивідуальних програм розвитку.

Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання – не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім’ї, школі, на виробництві, соціально-природничому середовищі.