1.3 Заходи щодо захисту населення в умовах зсуву

Населення повинно бути поінформованим про зони можливої дії зсуву та про порядок передачі сигналів щодо загрози виникнення зсуву. Населення, що проживає в зсувонебезпечних районах, не повинно допускати витікання води із кранів, пошкоджених водогінних труб, колонок, вчасно впорядковувати водостоки для спуску поверхневих вод. При виникненні загрози зсуву населення евакуюється в безпечні райони; евакуацію проводять як пішки, так і транспортом. Разом з людьми евакуюють матеріальні цінності, проводять відгін сільськогосподарських тварин.

Після зсуву необхідно:

1. Спокійно оцінити ситуацію.

2. Перевірити, чи відсутня загроза пожежі.

3. При необхідності надати допомогу потерпілим і допомогу рятувальникам у звільненні людей з-під завалів.

Заборонено користуватися відкритим вогнем, нагрівальними приладами, газові плити можна вмикати, лише переконавшись, що витік газу відсутній.

У випадках захоплення кого-небудь рухливим зсувом, потрібно надати потерпілому допомогу, використовуючи всі можливі засоби. Для цього можна використати канати чи мотузки, надані рятувальником. Виводити людей слід у напрямку зсуву з поступовим наближенням до берега (межі). При зсувах можливе завалювання людей грунтом, нанесення їм травм камінням, деревами, конструкціями, що обвалилися. У цих випадках потерпілим необхідно якомога швидше надати медичну допомогу.

З метою запобігання виникненню НС , пов’язаних із зсувами, необхідно:

- удосконалити механізм регулювання та контролю за проведенням господарської діяльності на зсувонебезпечних територіях;

- здійснити економічно та екологічно обґрунтовані протизсувні заходи до початку господарського освоєння зсувонебезпечних територій;

- визначити межі зсувонебезпечних територій та здійснити районування території України за ступенем зсувонебезпечності, включаючи великі промислові агломерації, гірничопромислові регіони та інші складні техногенно-геологічні системи;

- забезпечити належний рівень інформування населення щодо питань здійснення протизсувних заходів.

2. Зони затоплень та заходи з мінімізації небезпечних наслідків і захисту населення при катастрофічних затопленнях.

2.1 Аналіз основних чинників гідродинамічної небезпеки

До основних чинників гідродинамічної небезпеки в Україні відносяться водосховища, греблі, дамби, шлюзи та інші гідроспоруди.

В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозабору понад 50 тис. кв. км) – 9; середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) – 81 і малих (менше, як 2 тис. кв. км) – 63029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки.

Усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водо забезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об’ємом майже 55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км, пропускною здатністю 1000 куб. м за секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Найбільші водосховища створено на Дніпрі. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об’ємом 18,7 куб. км забезпечують більше половини обсягу водокористування. До складу Дніпровського каскаду входять наступні водосховища: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське і Каховське.

Комплекс водозахисних споруд включає до свого складу 3,5 тис. км дамб, 1,2 тис. км берегоукріплення, понад 600 насосних та компресорних станцій для перекачування надлишків води.

Будівництво малих ГЕС в Україні, в основному, здійснено наприкінці 40-х, а також у 50-х роках.

По завершенні цього періоду кількість ГЕС сягала близько 900 одиниць. Поступово більшість малих ГЕС припинили свою роботу. Нині загальна кількість працюючих ГЕС в Україні становить близько 50 одиниць.