Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3 к.психод..docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
71.81 Кб
Скачать

Розвиток психодіагностики у 1970-і р.

Протягом 1970-х р. психологічне тестування продовжувало піддаватися нападкам з боку критиків, що працюють як у цій сфері, так і поза нею. Основні напрямки критики були тими ж, що й раніше: тести звинувачували у тому, що на їх основі здійснювалася сегрегація дітей, багатьох людей позбавляли можливості отримання освіти, у тому числі професійної. Зазначалося, що за багатьма тестами були відсутні переконливі дані, що стосуються їх валідності. Були висловлені пропозиції про повну відмову від проведення психологічних тестів. При цьому висловлювалася думка про те, що спостереження за поведінкою людини у природних умовах має більш важливе значення, ніж тестування. Менш ортодоксальні борці з тестами пропонували створити нові тести, які були б більш валідні, ніж старі, і мали б репрезентативні вибірки стандартизації. Також пропонувалося розробляти вузькоспеціалізовані тести, із заздалегідь визначеними і зрозумілими критеріями валідизації.

Американська психологічна асоціація (АПА) у 1975 р. підготувала спеціальний звіт для своїх членів. У цьому звіті були представлені дані про існування певних відмінностей, виявлених при тестуванні інтеллекту у чорних та білих. Середні результати білих дітей були вищими приблизно на одне стандартне відхилення, ніж середні результати чорних підлітків. Було з'ясовано, що ці відмінності постійні впродовж шкільних років, але вони не могли служити підставою для сегрегації дітей за расовою ознакою і не можуть розглядатися як доказ генетичних відмінностей між цими расами. АПА запропонувала нове розуміння інтелекту, згідно з яким він насамперед визначається через навички, знання і установки на навчання. Відповідно тести інтелекту мають містити завдання, які репрезентують таким чином зрозумілі його прояви. Був зроблений висновок про нагальну необхідність «кращого і більш справедливого використання тестів».

Звіт АПА потягнув за собою негайну відповідь з боку представників тієї меншості психологів, які виступали проти тестів: «психологічне тестування історично було квазінауковим інструментом для увіковічнення расизму ... воно викопало вигрібну яму ... для помилкових даних, які підсилюють егоїзм білих шляхом приниження чорних людей і є потенційною загрозою геноциду чорних»(стаття Джексона, опублікована в журналі American Psichologist, 1975).

Раймонд Кеттелл – у 1971 р. представляє на суд наукової громадськості нову теорію, в якій намагається вирішити горезвісне питання про співвідношення природного і набутого в інтелекті. Розвиваючи погляди Спірмена, він вважає, що G-фактор складається з двох загальних факторів, які були названі текучим і кристалізованим інтелектом. По суті, текучий інтелект – це те, що генетично детерміноване, а кристалізований залежить від соціуму і як раз є таким інтелектом, який вимірюється традиційними тестами. Правда, він повідомляє, що і кристалізований інтелект не просто вмістилище всього того, що одержано особистістю у ході її розвитку, але також, тільки в меншій мірі, детермінований генетично. Теорія Кеттелла не залишилася непоміченою і не раз ставала предметом дискусій не тільки у це десятиліття, але й пізніше.

У роботах відомого англійського психолога Ганса Айзенка продовжує існувати думка про те, що вимірюваний тестами інтелект щонайменше на 80% генетично детермінований. Багато у чому підсумкова робота цього вченого «Структура і вимірювання інтелекту» (1979), крім нової моделі інтелекту, повторює гілфордовскую, про «розщеплення IQ». Фактично ці дані не залишають місця для впливів на інтелект середовища.

Величезне значення, і не тільки в США, для підведення хоча б попереднього підсумку нескінченних дискусій, присвячених вимірюванню IQ, мала публікація книги Леона Дж. Кеміна «Наука і політика IQ» (1974). Заслуга Кеміна полягає насамперед у тому, що він піддав ретельному аналізові емпіричний матеріал, на якому базується теорія генетичної зумовленості інтелекту. Виявилося, що відомий англійський психолог Сиріл Барт, дані блізнюкових досліджень якого вважалися найбільш обширними і значущими, просто ці дані фальсифікував.

Так було викрито, ймовірно, одну з найбільших містифікацій у психологічній науці. Теорія генетичної зумовленості інтелекту, згідно із одним з центральних положень якої наявні тести вимірюють природний інтелект, виявилася будівлею, збудованою без фундаменту. Тим не менше цю будівлю позбавленої опори і яка дала тріщини продовжують «ремонтувати» до цих пір.

З особистісних опитувальників, що з'явилися у 1970-і р., варто відзначити опитувальник загального здоров'я Д. Голдберга (1972) і розроблений Т. Міллоном Клінічний багатоосьовий опитувальник (1977). Опитувальник Голдберга був призначений для діагностики психічного благополуччя, емоційної стабільності. Один з варіантів опитувальника (1978) швидко отримав популярність як свого роду мірило «якості життя» і був переведений на 28 мов.

Міллон створює опитувальник на основі власної теорії, згідно з якою розлади особистості трактуються як прототипи. Кожен прототип містить безліч різновидів. Таким чином виходить, що, наприклад, шизоїдні або депресивні типи не існують відособлено, а є різними формами висловлювання ядра або прототипу особистості. Опитувальник у кінці 1970-х-початку 1980-х р. починає активно впроваджуватися у клінічну психодіагностику, чому сприяє його відповідність з прийнятими за кордоном классіфікаторами психічних розладів (DSMIII, а пізніше - DSM-IV).

Характерною рисою розвитку психодіагностики у 1970-і р. в розвинених країнах світу стає її комп'ютеризація. Різко зростає кількість комп'ютерних версій тестів. Проте вже лунають і перші заклики до того, щоб оцінити наслідки комп'ютеризації, вивчити валідність і надійність тестів, пропонованих і оброблюваних за допомогою комп'ютера. Можливості, надані комп'ютером, реалізуються у так званому адаптивному тестуванні. Адаптивне тестування будується на основі різних процедурних моделей, але у кінцевому рахунку дослідник прагне з безлічі завдань пред'явити випробуваному ті, з якими він може справитися.

В той же час у цілому психологи приділяють тестуванню все менше свого часу. У цьому сенсі показові клінічні психологи, які завжди були активними споживачами різного діагностичного інструментарію. Так, якщо у 1959 р. в США близько 44% часу клінічних психологів було приділено діагностуванню за допомогою тестів, то цей показник знизився приблизно до 24% у 1976 р. Частково цей спад може пояснюватися зростаючої роллю психологів у психотерапії. Навчання психологічному тестуванню стало займати менше місця у аспірантських програмах з психології.

У 1974 р. у Монреалі на Конгресі Міжнародної асоціації прикладної психології відбувається важлива для розвитку і координації психологічних вимірювань подія Міжнародна тестова комісія, до складу якої увійшли представники 15 країн (у даний час входять національні психологічні товариства 23 країн, а також всі великі видавництва тестів). У цьому ж році побачив світ перший випуск Бюлетеня ITC.

У 1970-і р., стосовно до галузі вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей, найбільш вживаним стає термін, який до цього часу вживається у багатьох країнах Західної Європи і США майже повністю витіснив раніше поширений – психологічне тестування. Це –«психологічна оцінка».

Укладаючи розгляд подій 1970-х р., слід зазначити і поява другого видання «Стандартів для тестування в освіті і психології» (1974). «Стандарти» стають відомими у багатьох країнах світу, на їх основі створюються національні вимоги до психологічних тестів, їх розробників і користувачів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]