Розвиток психодіагностики в 1950-і р.
У психодіагностичних дослідженнях традиційно лідирують вже відомі методики. До 1951 р. було 1219 публікацій, присвячених тесту Роршаха, в 493 використовувалася шкала Стенфорд-Біне, а Векслер-Белльвью була присвячена – 371 публікація. Досить багато досліджень було пов'язано з TAT і MMPI. При цьому знижувався інтерес до деяких методик, наприклад тесту Сонді. Буре у 1953 р. повідомляє про 793 тести, тобто їх число збільшилося приблизно на 250 за десять років.
У 1955 р. з'являється шкала Векслера для виміру інтелекту дорослих (WAIS), що мала аналогічну Векслер-Белльвью структуру. Шкала була стандартизованою на вибірці, що складається з 1700 осіб обох статей у віці від 16 до 64 років. У цій вибірці були пропорційно представлені особи, що відносяться до різних професійних і освітніх груп з урахуванням їх географічного розташування і приналежності до міської чи сільської місцевості.
Факторний аналіз шкали дозволив виокремити наступні основні фактори: загальний інтелект (G), вербальний фактор, невербальний фактор і фактор пам'яті. Трохи пізніше була опублікована й перша скорочена версія векслеровської шкали інтелекту, так звана коротка форма Доппельта (Doppelt short form, 1956).
Вічно актуальне для досліджень інтелекту питання про співвідношення у ньому генетичного, вродженого і соціального, набутого стимулювало неодноразово спроби створення тестів, нібито вимірюючих «чистий» інтелект, незалежний від культури і освіти. До найбільш відомих з таких тестів належить Культурно-вільний тест для вимірювання інтелекту Р. Кеттелла, опублікований у 1958 р. У подальших спробах виміру «чистого» інтелекту, як ми побачимо далі, відбудуться події, значення яких виходить за рамки власне психологічних досліджень.
Спостерігається значний прогрес у сфері особистісних вимірів. П'ятдесяті роки ознаменовані розвитком нового типу особистісних опитувальників – так званих факторних опитувальників. Одним з піонерів цього напряму досліджень став Раймонд Кеттелл. Опублікований вперше у 1950 р. він швидко став популярним серед психологів усього світу опитувальник 16 особистісних факторів, або 16РР, - найбільш вагомий результат досліджень Кеттелла і його співробітників.
Серед інших особистісних опитувальників варто відзначити шкалу проявів тривожності Дж. Тейлора (1953). Тривожність вперше вивчається не в якості ситуативного явища, а як особистісна особливість.
Пізніше з'явиться Особистісний опитувальник Едвардса, остання рестандартизація якого відноситься до 1990 р.
Як і раніше увага багатьох психологів, особливо працюючих у клініці, зверненена до проективних технік. У шанувальників методики Роршаха значний інтерес викликає звернення до психоаналізу як теорії інтерпретації отриманих з її допомогою результатів. Поповнює список проективних методик і оригінальний тест «Звіринець» (1950), розроблений Рене Заззо для обстеження дітей.
У середині 1950-х р. у психодіагностиці, перш за все американській, формується напрямок, який буде одним з основних у тестуванні – вимірювання творчості. Найбільш істотний внесок у розробку тестів креативності зробили дослідження Дж. Гілфорда і його колег, здійснені в рамках Південно-Каліфорнійської програми дослідження здібностей.
Важливою подією цих років, подією, що стосуються всіх дослідників у сфері тестування, було те, що Комітет з тестових стандартів Американської психологічної асоціації (АПА, 1952), прагнучи внести ясність у проблему валідності тестів, виділяє чотири її основних види: критеріальну, конкурентну, змістовну і конструктну.
Велике значення мало прийняття АПА у 1953 р. першого зводу «Етичних стандартів психологів», який надалі буде періодично оновлюватися відповідно до мінливих умов професійної діяльності психологів. Проблемі поширення та використання тестів була присвячена велика частина цього документа. Нарешті завдяки зусиллям психологів АПА, а також участі Американської асоціації освітніх досліджень та Національному комітетові по вимірам в освіті з'являється настільна книга для всіх, хто займається розробкою тестів і їх використанням – «Технічні рекомендації для психологічних тестів і діагностичних методик» (1954). З цього документа починається впорядкування діагностичної діяльності психологів, закладається її нормативно-правова основа.
Серед подій 1950-х р. не можна не згадати і публікацію «Посібника з діагностики і статистики психічних розладів» (DSM, 1952), підготовленого Американською психіатричною асоціацією. Це була нова класифікація психічних розладів, яка не могла не вплинути на розробку психодіагностичного інструментарію. Згодом ряд методик буде розроблятись як би під цей класифікатор, в першу чергу це відноситься до тестів, призначених для використання у клініці.