4) Теорія муніципального соціалізму.

Наприкінці XІX — початку XX ст. Утверджується муніципальний соціалізм, спрямований на забезпечення якомога повнішої демократизації місцевого життя:

• наділення міської та сільської громади правами більш широкої автономії;

• збільшення представництва населення в органах місцевого самоврядування;

• можливість со­ціалістичної еволюції буржуазного місцевого самоврядування як одного з шляхів безреволюційної трансформації сучасного сус­пільства у соціалістичне.

Слід зазначити, що муніципальний соціалізм нічого спільно­го з соціалізмом в звичайному значенні цього слова не має. Тези муніципального соціалізму висувалися насамперед в більшості буржуазних партій. Противник цих ідей В. Ленін вважав, що му­ніципальний соціалізм відволікає маси від класової боротьби, та є «соціалізмом в питаннях місцевого управління».

Відомий радянський державознавець П. Стучка висуває по­ряд з наведеними теоріями ще органічну теорію самоврядування як перехідний напрямок до теорії державної. Органічну школу в соціології представляли Г. Спенсер, Лілієнфельд, Р. Вормс, І. Блюнчлі тощо. «Дана теорія, — писав П. Стучка, — якій відда­вав данину і К. Маркс, прирівнює всю державу до живого орга­нізму. Держава — це складна особа. Низова її організація — це громада. Як низовий соціальний організм, вона має цілий ряд публічно правових повноважень, не делегованих від держави, а які належать їй самостійно, за власним правом, як соціальному організму.

5)Соціально-класова теорія місцевого самовряду­вання.

Всі вище наведені теорії, враховуючи їх позакласовий підхід до питання організації місцевої влади, безумовно не могли бути сприйняті послідовниками К. Маркса, В. Леніна тощо. З точки зору ортодоксального марксизму, місцеве самоврядування є державним управлінням будь-яким колом справ на місцях, яке утворюється шляхом обрання уповноважених на це осіб від пануючого класу місцевого населення, тобто це один з публічних інститутів держави, завдяки якому пануючий клас забезпечує на місцях дотримання своїх класових інтересів. Спробу сформулю­вати так звану соціально-класову теорію місцевого самоврядуван­ня зробили Л. Рейснер, П. Стучка, Л. Веліхов тощо.

Досліджуючи місцеве самоврядування з точки зору його са­мостійності та взаємовідносин органів місцевого самоврядування з центральними органами, прибічники цієї теорії підкреслювали, що самостійність самоврядування не слід ототожнювати з будь-якою незалежністю органів самоврядування від державної влади».

6)Теорія соціального обслуговування прого­лошувала місцеве самоврядування інструментом соціального обслуговування, який за­безпечує та охороняє в рівній мірі інтереси усіх класів та про­шарків суспільства. Пануюча на Заході, зокрема в США, теорія соціального обслуговування, трактує функції муніципалітетів як один з проявів надкласової природи держави загального добро­буту. Одним з основних завдань муніципалітетів має стати про­понування послуг своїм мешканцям, організація обслуговування населення.

В державах, де місцеве самоврядування будується за ідеями цієї теорії, підвищеною є роль місцевих орга­нів в наданні послуг населенню, в реалізації урядової політики на місцях. З іншого боку, посилюється централізація податкової системи, контроль центру за діяльністю місцевого управління. Різка активізація ролі держави в галузі місцевих фінансів призвела до трансформації традиційного ба­лансу між державним контролем за місцевою автономією в еко­номічній сфері, поставивши місцеві органи в залежне становище від центральних влад.

7) Подвійний характер муніципальної діяльності (самостійність в суто місцевих справах та здійснення певних державних функ­цій на місцевому рівні) знаходить своє відображення в теорії дуалізму муніципального управління (концепція дуалізму повнова­жень місцевого самоврядування, громадсько-державна теорія). За цією теорією муніципальні органи, здійснюючи відповідні управ­лінські функції, виходять за межі місцевих інтересів і повинні діяти як інструмент державної адміністрації. Органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громад­ських справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані «власні» і «делеговані». Якщо при вирішенні влас­них справ, на думку прихильників цієї теорії, органи місцевого самоврядування мають діяти незалежно й самостійно від держав­них органів, дотримуючись лише закону, то при вирішенні деле­гованих — під контролем та адміністративною опікою відповід­них державних органів.

Ця теорія місцевого самоврядування має значну підтримку в сучасній вітчизняній літературі. Синтез державного та громадського у само­врядуванні дуже важливий для суспільства. За допомогою єднос­ті цих двох начал вирішуються найважливіші громадсько-дер­жавні завдання:

1. Виключається роздвоєння влади, яке веде до політичної нестабільності та послаблення держави й її інститутів.

2. Утворюються можливості для більшості людей — участь в управлінні справами суспільства та держави, що підвищує куль­турно-правовий рівень громадян та виховує в них відчуття пова­ги до законів.

3. Ліквідується розрив між суспільством та державою.

4. Досягається єдина мета — збереження та зміцнення сус­пільства і держави за наявності демократичних інститутів.

5. Держава в більшій мірі входить в курс місцевих справ та приймає відповідні рішення, сутність яких узгоджується з інте­ресами людей.

6. Породжується спільний інтерес для громадян та держав­них органів, сутність якого полягає в будівництві життя, достой­ного кожної людини та суспільства в цілому.

7. Управління суспільством на основі узгоджених дій пере­творюється в єдиний процес творіння³.

Однак реалізація цих програмних положень можлива лише в соціальне орієнтованій державі, яка утворює мотивацію та сти­мули для розвитку ініціативи людей.