Н.Е. «Характеристика законодавчого процесу. Порядок здійснення особливих видів законотворчої діяльності парламенту України (внесення змін до Конституції України та затвердження Державного бюджету України).»

План

1. Законодавчий процес у парламентах світу.

2. Внесення змін до Конституції України.

3. Законодавчий процес в Україні.

4. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів, їх опублікування та зберігання.

5. Порядок затвердження Дрежавного бюджету України.

Частина і

1. Законодавчий процес у парламентах світу.

Законодавчий процес у парламентах різних країн визначаєть­ся, в першу чергу, політичною системою, парламентськими традиц­іями, правовою культурою та моральними засадами суспільства. Проте законодавчі процедури різних парламентів мають багато спільного. їх потрібно вивчати та аналізувати, щоб вдосконалювати процедурні аспекти діяльності парламенту.

Створення законів є основною справою парламентів. Процес прийняття законів поділяється на ряд етапів, у здійсненні яких мо­жуть брати участь не тільки депутати, а й працівники виконавчої влади, установ, підприємств і громадських організацій. Можна на­звати такі етапи розробки, розгляду і прийняття законів у парламенті:

• підготовка законопроекту;

• внесення законопроекту до парламенту;

• розгляд законопроекту у комітетах;

• слухання законопроектів у комітетах;

• внесення поправок до законопроекту;

• внесення проекту на пленарне засідання;

• розгляд законопроекту з внесенням поправок;

• голосування з приводу ухвалення законопроекту;

• розгляд прийнятого парламентом законопроекту Главою держави;

• опублікування закону.

Якщо парламент двопалатний, то законопроект повинен бути прийнятий обома палатами в одній редакції. Для цього існують різні процедури узгодження. В деяких парламентах ця процедура є дуже спрощеною. Так, у Великобританії Палата лордів схвалює фінансові законопроекти, але не має права вносити до них зміни.

В деяких двопалатних парламентах обидві палати теоретично мають рівні законодавчі права, і для того, щоб законопроект став за­коном, він мусить бути затверджений обома палатами. В інших дво­палатних парламентах існують відмінності між законодавчими по­вноваженнями палати, обраної всіма громадянами (нижньої), і пала­ти, що представляє інтереси складових частин федерації (верхньої).

Якщо верхня і нижня палати мають однакові законодавчі функції, то не існує жодних обмежень права кожної палати вносити як фінансові, так і нефінансові законопроекти (Бельгія, Бразилія, Іта­лія, Швейцарія). У парламентах Австралії, Австрії, Іспанії, Нідер­ландів законопроекти повинні вноситися у нижніх палатах. У Вели­кобританії урядові законопроекти вносяться в Палаті громад, а зако­нопроекти, що стосуються правничої та судової сфер вносяться у Палаті лордів.

Найбільш виразно різниця у правах палат двопалатних парла­ментів простежується на прикладі фінансових законопроектів. Як правило, законопроекти, пов'язані з фінансами, вносяться в нижній палаті. Вважається, що санкціонування видатків і оподаткування повинно бути сферою компетенції палати, обраної на підставі за­гального виборчого права, тобто передовсім народ через своїх пред­ставників повинен вирішувати, чи згодний він нести той чи інший фінансовий тягар.

Незалежно від того, рівні права мають палати чи існують відмінності в їхніх повноваженнях, доля законопроекту вирішуєть­ся за обопільною згодою обох палат. Існує декілька способів досяг­нення обома палатами згоди і встановлення обмежень на обмін дум­ками, якщо розбіжності не подолано:

• створення спільного комітету з представників обох палат;

• узгодження думок між палатами - "човникова система";

• "човникова система" з утворенням спільного комітету;

• спільні засідання обох палат;

• вирішальне рішення нижньої палати;

• друге голосування у палаті, яка першою розглядала зако­нопроект.

Якщо обидві палати мають рівні права, то законопроект може бути не прийнятий, при умові, що одна з палат відхиляє законопро­ект в цілому. У сфері бюджетного законодавства процедура досяг­нення згоди між палатами, які мають рівні права, як правило, не відрізняється від процедури, що застосовується щодо звичайного законодавства.

Як приклад законодавчих процесів у двопалатних парламен­тах, де палати мають рівні і різні права, можна привести усталену схему розгляду законопроектів Конгресом США і Бундестагом ФРН

В Конгресі США Палата представників і Сенат розгляда­ють законопроект незалежно, але в однаковій послідовності за виключенням того, що комітет Палати представників перед по­данням законопроекту на пленарне засідання Палати подає його до Комітету з питань регламенту для визначення процедури роз­гляду. Якщо обидві палати схвалюють законопроект, то призна­чається спільне засідання членів обох палат, щоб узгодити комп­ромісний варіант.

В Сполучених Штатах Америки Сенат виступає у ролі "од­ного з рівноправних законодавців ". Він має таке саме право зако­нодавчої ініціативи, як і нижня палата. Палата представників представляє всі законопроекти, що стосуються фінансових пи­тань та державного бюджету. Сенат має виключне право на рати­фікацію міжнародних угод і затвердження посадових осіб, при­значених президентом. Всі інші законопроекти можуть бути зап­ропоновані будь-якою з палат. Якщо під час розгляду законопро­ектів виникає розбіжність позицій, то з членів обох палат ство­рюється узгоджувальний комітет. Він розробляє компромісний варіант законопроекту, який обидві палати мають схвалити в од­наковому вигляді.

В Німеччині законопроект може подаватися на розгляд феде­ральним урядом, Бундестагом (нижня палата) або Бундесратом (вер­хня палата). Проекти федерального уряду повинні бути подані спер­шу на розгляд Бундесрату. Більша частина законотворчої роботи відбувається вже після проходження закону в Бундесраті, коли законопроекти опрацьовуються в комітетах Бундестагу. Після доопра­цювання законопроект ще раз подається до Бундесрату, де до нього можуть бути внесені поправки.

Якщо поправки внесено, створюється спільний узгоджуваль-ний комітет, завданням якого є пошук компромісних рішень. Якщо комітет схвалює законопроект, він передається до Бундесрату, а якщо комітет вносить поправки, то передає назад до Бундестагу. Бундес­таг приймає поправки або відхиляє, але в обох випадках тепер вже законопроект направляється до Бундесрату. Бундесрат схвалює за­конопроект і передає його Федеральному урядові, повертає його до узгоджувального комітету або відхиляє.

Законодавці Німеччини є представниками народу в Бундестазі або представниками земель в Бундесраті. їх призначається земель­ними адміністраціями і вони по суті є державними службовцями. За такого способу представництва забезпечуються широкі владні по­вноваження адміністративним органам земель.

Для підготовки законодавчих пропозицій шведський уряд ви­користовує "королівську комісію". У Конгресі США підготовка про­позицій законопроектів часто відбуваються в комітетах Конгресу, які проводять громадські слухання на теми державної політики.

В Національній Раді Австрії після розгляду в комітеті зако­нопроект передається на пленарне засідання зразу на друге чи­тання. Воно складається з загальних дебатів (генеральних дебатів) по законопроекту в цілому і спеціальних дебатів щодо окремих розділів проекту. Після обговорення законопроект голосується в цілому.

Законодавчий процес у Великобританії має ту особливість, що перед поданням на розгляд Палати громад, він узгоджується з гро­мадськістю, зацікавленими групами, партіями, національними аген­тствами та скарбницею (Додаток 4.3). Прийнятий Палатою громад законопроект передається на розгляд до Палати лордів, де він прохо­дить ті самі етапи.

До Верховної Ради України законопроекти найчастіше пода­ються Кабінетом міністрів. Вони розглядаються Верховною Радою і приймаються за схемою, наведеною у Додатку 4.4.

Здійснення законодавчої функції є першочерговою функцією Верховної Рапди Укнраїни. Законодавчий процес — це врегульована Конституцією України, Регламентом Верховної Ради та іншими законами України діяльність парламенту по підготовці, розгляду і прийняттю законів та їх оприлюдненню. Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес). Вона являє собою передбачений Конституцією та законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154-159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) - порядок прийняття, зміни, скасування законів або призупинення їх дії .