Тема 8. Фінансова діагностика

При вивчені теми студенти мають звернути увагу на місце фінан­сової діагностики в управлінні підприємством. Це важлива та обов’яз­кова складова фінансового менеджменту. Для успішного функціо­ну­вання на ринку будь-якому підприємству необхідно знати, чому його стан погіршився і як виправити ситуацію. З огляду на це, метою та завданнями фінансової діагностики є наступне:

Основними структурно-логічними елементами фінансової діагнос­тики є:

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості під­при­єм­ства;

• оцінка ефективності використання майна підприємством, забез­печеності його власними оборотними коштами;

• об’єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

• визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кіль­кісна оцінка його конкурентоспроможності;

• аналіз ділової активності підприємства;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова стійкість – це характеристика, яка свідчить про стійке перевищення доходів підприємства над його витратами, ефективне використання грошових коштів, безперебійний процес виробництва та реалізації продукції.

Фінансова стійкість підприємства формується під впливом внут­ріш­ніх та зовнішніх чинників. Визначальними внутрішніми чин­ни­ками є:

• галузева належність суб’єкта господарювання;

• структура продукції (послуг), що випускається, її частка у за­галь­ному платоспроможному попиті.

• розмір сплаченого статутного капіталу;

• розмір та структура витрат, їхня динаміка у порівнянні з при­бутком;

• стан майна та фінансових ресурсів включаючи запаси й резерви.

Рівень інтеграційного впливу цих чинників на фінансову стійкість залежить від їх співвідношення, від стадії життєвого циклу підпри­ємства, від компетенції його менеджерів.

До зовнішніх чинників, що впливають на фінансову стійкість нале­жать:

• економічні умови господарювання;

• техніка та технологія;

• платоспроможній попит споживачів;

• економічна і зокрема фінансова політика Уряду, закони, система цінностей у суспільстві тощо;

• фаза економічного циклу країни;

• податкова та кредитна політика;

• рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи, зов­ніш­ньо­економічної діяльності, курс валют;

• загальна політична стабільність;

• державне регулювання економіки;

• ставлення держави до підприємницької діяльності і т. п.

Існують різноманітні моделі фінансової діагностики (рис. 14):

Рис. 14. Моделі фінансової діагностики

Нормативні моделі – дають можливість порівнювати фактичні ре­зультати діяльності підприємств із очікуваними, розрахованими за балансом доходів та видатків. Вони використовуються переважно у внутрішньому фінансовому аналізі та в управлінні витратами.

Модель Du Pont (нім.) діагностує взаємозв’язки між прибутком на інвестований капітал, оборотністю активів, чистим доходом та леве­реджем. Основне рівняння моделі: добуток величини коефіцієнтів при­бутковості за збутом на величину коефіцієнта обороту загальної вартості майна (суми активів).

Система ZVEI (нім.) на відміну від системи Du Pont простежує не тільки рентабельність, а й ліквідність підприємства (рис. 15).

Показник	Технологія розрахунку показника
Інвестиції власного ка­пі­талу в основні фонди	[Власний капітал] : [Основні фонди] × 100
Структура активів	[Основні фонди] : [Оборотні фонди] × 100
Ліквідність з урахуванням оборотних коштів	[Оборотні кошти] : [Короткострокові зобов’язання] × 100
Ліквідність з урахуванням дебіторської заборго­ва­ності	[Кошти в касі (на поточному рахунку) + дебіторська заборгованість] : [Короткострокові зобов’язання] × 100
Ліквідність з урахуванням грошових коштів	[Кошти в касі (на поточному рахунку)] : [Короткострокові зобов’язання] × 100
Фінансування	[Власний капітал] : [Позиковий капітал] × 100

Рис. 15. Основні показники моделі ZVEI

Аналіз коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку спів­від­ношень різних абсолютних коефіцієнтів. Найбільш поширені такі 3 групи аналітичних коефіцієнтів: рентабельності, розподілу прибутку (доходу), інші групи фінансових коефіцієнтів. Студенти мають самос­тійно опрацювати систему цих коефіцієнтів, а також ознайомитись із іншими моделями фінансової діагностики.

Зовнішнім виявом фінансової стійкості є платоспроможність, тобто можливість наявними ресурсами своєчасно погасити платіжні зобов’я­зання.

Основними етапами діагностики фінансового стану є наступні (рис. 16):

Рис. 16. Основні етапи діагностики фінансового стану підприємства

Основні показники фінансового стану підприємства обчислюється за наступним алгоритмом (рис. 17).

Показник	Норматив	Спосіб розрахунку
1. Коефіцієнт абсолютної лі­квідності (К1)	понад 0,2	[Грошові кошти в касі та на поточних (валютних та інших) рахунках + Цінні папери] / [Сума короткострокових зобов’язань]
2. Проміжний коефіцієнт лі­квід­ності (К2)	понад 0,5	[Грошові кошти в касі та на поточних (валютних та інших) рахунках + Цінні папери + Сума дебіторської заборго­ва­ності] / [Сума короткострокових зо­бов’я­зань]
3. Коефіцієнт покриття (плато­спро­можності) (К3)	понад 2	[Матеріальні і грошові оборотні активи (ресурси)] / [Короткострокові зобов’я­зання] + [Розрахунки та інші пасиви]
4. Коефіцієнт загальної плато­спроможності (К4)	зростання	[Вартість матеріальних та немате­ріаль­них активів] / [Загальна сума зобов’я­зань]
5. Коефіцієнт поточної (за­галь­ної) ліквід­ності (К5)	понад 0,7	[Грошові кошти в касі та на розра­хун­кових (валютних та інших) рахунках + Цінні папери + Сума дебіторської за­боргованості + Вартість матеріально-виробничих запасів] / [Сума коротко­строкових зобов’язань]

Рис. 17. Показники фінансового стану підприємства

Запропонований перелік показників не претендує на абсолютну повноту, а є лише класифікацією найуживаніших нині показників. У процесі більш глибокого вивчення теми студенти мають доповнити (розширити) цю систему показників, опрацювавши літературу з теми.

Далі здійснюють діагностику ліквідності балансу, що дозволяє оці­нити кредитоспроможність підприємства. Ліквідність визначається по­криттям обов’язків підприємства його активами, термін пере­тво­рення яких у грошові кошти відповідає терміну погашення обов’язків.

Для аналізу ліквідності балансу статті розподіляють і порівнюють за групами:

Найліквідніші активи (кошти і поточні фінансові інвес­тиції). Вони повинні дорівнювати кредиторській заборгованості або перевищувати її. Термін приблизно до 3 місяців.

Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи). Вони повинні дорівнювати або пере­щипувати ко­роткострокові пасиви. Термін коливається від 3 до 6 місяців.

Повільно реалізовувані активи (запаси). Вони повинні до­рівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання.

Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, неза­вершене бу­дівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи). Вони повинні дорівнюва­ти джерелам власних кош­тів або перевищувати їх.

Співставлення ліквідних коштів та обов’язків дозволяє розра­хо­ву­вати такі показники:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_АЛ) показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час.

; (8.1)

де  А₁ – найбільш ліквідні активи. Це грошові кошти підприєм­ства та короткострокові фінансові вкладення.

П₁ – найбільш термінові зобов’язання. Це кредиторська забор­го­ваність, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зо­бо­в’язання, а також позики, що не погашені в строк.

П₂ – короткострокові пасиви. Це короткострокові кредити та по­зичкові кошти та інші позики, які підлягають погашенню про­тягом 12 місяців.

Коефіцієнт поточної ліквідності (К_ПЛ ) дає загальну оцінку ліквідності активів і показує, скільки грошових коштів поточних ак­тивів підприємства приходиться на 1 грн поточних зобов’язань.

(8.2)

де  А₂ – активи, що швидко реалізуються. Це дебіторська забор­го­ва­ність та інші активи (депозити).

А₃  – активи, що повільно реалізуються. Це готова продукція, НЗВ, сировина та матеріали.

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_ТЛ) він є аналогічним із коефіцієнтом поточної ліквідності, але з розрахунків вилучаєть­ся найменш ліквідна частина виробничих запасів.

(8.3)

Для комплексної діагностики ліквідності балансу розрахо­вується загальний показник ліквідності:

(8.4)

де  П₃ – довгострокові пасиви (довгострокові кредити та позики, оренд­ні зобов’язання).

Разом з тим, слід мати на увазі, що коефіцієнти ліквідності не можуть виступати точними індикаторами фінансового добробу­ту під­приємства, оскільки вони відображають ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують сплати боргів.

Тому в міжнародній практиці застосовується такий показник, як інтервал захищеності.

Інтервал захищеності (ІЗ ) – це період часу, протягом яко­го під­приємство може здійснювати поточну виробничо-гос­подарську діяль­ність на базі тих ліквідних активів, що вона має, не звертаючись до додаткових джерел:

(8.5)

де В_С – середньоденні витрати.

Середньоденні витрати включають всі передбачені витрати на ви­готовлення та реалізацію продукції за мінусом тих, що мають безго­тівкову форму (амортизаційні відрахування).

У процесі фінансової діагностики здійснюють також інтегральну оцінку рівня платоспроможності підприємства, зокрема за методикою Credit-Men, розробленою французьким економістом Ж. Депаляном.

За цією методикою:

1. визначають п’ять основних коефіцієнтів (швидкої ліквідності, кредитоспроможності, іммобілізації, власного капіталу, оборотності запасів, оборотності дебіторської заборгованості);

2. визначають порівняльні індекси (R_1-5) за кожним коефіцієнтом шляхом ділення отриманих коефіцієнтів на їх нормативне значення.

3. Розраховують загальний показник платоспроможності (N) за формулою:

N = 25 · R₁+25 ·R₂+10 · R₃+20 · R₄+20 · R₅. (8.6)

Якщо N дорівнює 100, то фінансова ситуація на підприємстві вва­жається нормальною і означає нормальний рівень плато­спроможності. Якщо N >100 або N <100, то платоспроможність підприємства є су­мнівною і потребує подальшого ретельного дослідження.

Як окремий етап, розглядається діагностика ризику банкрутства.

Основна ознака банкрутства – неспроможність підприємства за­без­печити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання строку виплати. Після цього терміну кредитори мають право звернутися до арбітражного суду щодо визначення підприємства-боржника банкрутом.

Для оцінки динаміки змін на підприємствах за умов загрози й роз­витку кризи застосовують такі методи як: експертний, дослідно-ста­тис­тичний, аналітичний та метод аналогів.

Досить часто для оцінки ймовірності банкрутства та рівня креди­тоспроможності підприємств використовують інтегральні факторі мо­делі Е. Альтмана, Р. Ліса, Таффлера і Тішоу, Спрінгейта, Савиць­кої Г. В., Сайфуліна Р. С., Зайцевої О. П. та інших.

Поглиблене самостійне вивчення теми передбачає ознайомлення з цими факторними моделями та алгоритмами розрахунків.