2) Функція менеджменту «організація»

Термін «організація» у менеджменті вживається у двох значеннях. У першому з них під організацією розуміють підприємство, відомство, а в другому – функцію організації людської діяльності.

Організація – соціальне утворення, яке об’єднує багато людей, діяльність якх має певну суспільно корисну мету й певним чином координується.

Організації поділяють на:

• формальні – в яких діяльність людей організована свідомо й регламентована певними законами, наказами, обов’язками тощо.

• неформальні – виникають і функціонують спонтанно.

Організація – це система, до якої входить керівна й керована підсистеми, між якими існує прямий та зворотний зв'язок. Будь-яка організація має внутрішнє і зовнішнє довкілля. Внутрішнє довкілля складають цілі, завдання, технологія та структура організації. Зовнішнє довкілля організації складають законодавчі акти, постачальники, споживачі, конкуренти, система економічних відносин у державі, міжнародні події, науково-технічний прогрес тощо.

Функція організації полягає в забезпеченні діяльності підприємства (організації) шляхом координації дій працівників трудового колективу, враховуючи формальні та неформальні її складники, формуючи корпоративний дух підприємства. У центр уваги менеджмент ставить людину, працівника.

Складники організаційної структури підприємства.

Підприємство (організація)

Формальна організація

Неформальна організація

Трудовий колектив

Працівники

Здійснюючи організаційну діяльність, менеджер діє в умовах складної структури підприємства, головними компонентами якої є:

• формальна організація;

• неформальна організація;

• працівник;

• трудовий колектив.

В ієрархічній побудові та рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну структуру керування. Потреба перероблювання інформації, встановлення зв’язків зумовили появу функціональних служб, тобто штабів у системі управління, які створили функціональну структуру управління. Саме сукупність лінійних та функціональних органів складає формальну організаційну структуру управління підприємством.

Крім двох основних організаційних структур управління – лінійної та функціональної – існує ще низка їхніх видів, які є комбінацією двох перших.

Спроба уникнути недоліків лінійної та функціональної структур призвела до виникнення комбінованих структур управління, серед яких найбільшого поширення набули лінійно-штабні, лінійно-функціональні, матричні та дивізійні.

3) Функція менеджменту «мотивація»

Після того, як здійснено планування та організацію управлінської діяльності, потрібно забезпечити успішне виконання роботи. З цією метою використовують мотивацію – вид управлінської діяльності, який спонукає працівників до неї. Мотивація передбачає:

1) стимулювання за допомогою зовнішніх чинників (матеріальне й моральне стимулювання);

2) мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.

В обох випадках основними є зацікавленість у праці, задоволення від трудової діяльності, потреба в трудовій активності. Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби (відчуття фізіологічної нестачі чого-небудь) і винагороди (того, що людина вважає цінним для себе).

Сучасні теорії мотивації засновані на результатах психологічних досліджень і зумовлені складом і структурою потреб людини. Протягом усієї історії науки керування розвивалися мотиваційні теорії, такі як: психоаналітична теорія, гедоністична теорія, теорія умовних рефлексів, теорія потре Мак-Клеланда, теорія потреб Туган-Барановського, теорія «Х» і «У» Мак Григора, теорія «мотиваційної гігієни» Ф. Герцберга, теорія очікувань Врума, теорія справедливості.

Схема мотивації.