Розділ 1. Теоретичн-методичні основи підтримки розвитку підприємництва та покращення інвестиційного клімату країн та їх регіонів
1.1.Сутність понять «інвестиційний клімат», «підприємництво», критерії віднесення та типи підприємств
Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям «інвестиційний клімат». Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як «інвестиція».
Терміном «інвестиції» позначається багатозмістовне поняття. Інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. У ширшому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення. Економічне визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти та соціально-економічні програми.
Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.
Кожна країна проводе свою інвестиційну політику. Інвестиційна політика — це загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.
Отже, інвестиційний клімат — це сукупність чинників економічного, політичного, правового та соціального характеру, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій.
Для оцінки інвестиційного клімату використовують такі узагальнюючі синтетичні показники:
політична і фінансова стабільність;
рівень загальноекономічного розвитку країни;
рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;
ємність внутрішнього ринку;
вартість робочої сили;
купівельна спроможність населення;
рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.
Комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи (табл. 1.1.).
Таблиця 1.1.
Комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат
Інституційні чинники: |
Економічні чинники: |
Соціально-психологічні чинники: |
внутрішня і зовнішня політична стабільність |
загальна характеристика економіки |
соціальний рівень розвитку суспільства |
національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій |
ємність фондового ринку |
рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили |
господарське і фінансове право |
характеристика банківської сфери |
доступ до факторів виробництва |
Продовження таблиці 1.1.
міцність державних інститутів |
стабільність національної валюти |
|
менталітет |
ринкова та інвестиційна інфраструктура |
|
ступінь державного втручання в економіку |
інформаційна відкритість і традиційність |
|
культура |
податки і тарифи |
|
|
вартість робочої сили |
|
доступ до факторів виробництва |
Розроблено автором на основі []
Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна в залежності від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.
З перших років розвитку ринкової економіки в Україні активно обговорюються питання про важливість підприємництва в економіці країни і про його державну підтримку
Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, тому що його початковий етап пов'язаний лише з ідеєю – результатом розумової діяльності, яка на виході набуває матеріальної форми. Наявність інноваційності є характеристикою підприємницької діяльності.
Залежно від того, який вид діяльності і яку стратегію поводження обирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють наступні види підприємств: комутанти, пацієнти, експлєренти.
В підприємницькій діяльності виділяють декілька підвидів: малі, середні та великі підприємства.
У світовій практиці не вироблено єдиних критеріїв і показників для визначення розмірів підприємства. Насамперед, вони істотно відрізняються по країнах і галузях економіки. Крім того, розмежування малих, середніх і великих підприємств може служити різним цілям, що визначає неможливість застосування єдиних критеріїв.
Встановлення критеріїв віднесення суб’єктів господарювання до малих підприємств і таким чином визначення об’єкта державної підтримки є принциповим моментом при аналізі стану малого підприємства, а також при розробці державної підтримки його розвитку.
Для визначення до якого типу відноситься підприємство в теорії та практиці господарювання можуть використовуватися як кількісні, так і якісні критерії (рис. 1.1.) []
Критерії віднесення підприємств
Якість
Кількість
- середньооблікова чисельність працюючих;
- річний оборот (обсяг продажів);
- балансова вартість активів і т.п.
- частка ринку компанії у сфері її діяльності;
- її незалежність;
- управління фірмою її власниками;
- ресурси та потужності;
- особливості організаційної структури (безпосереднє спілкування всіх членів організації, матричний тип структури, значимість міжособистісних зв’язків ) та ін.
Рис. 1.1. Основні критерії віднесення підприємств до певних типів.
Кількісні критерії використовуються, як правило, в статистиці і законодавстві, а також для більш зручного аналізу підприємств. Нерідко не мають під собою теоретичної бази.
Якісні критерії можна розділити на дві основні групи: формальні та неформальні. До формальних показників можна віднести економічні та юридичні критерії віднесення, до неформальних – критерії, що безпосередньо належать організаційній культурі.
Типи малих підприємств та їх взаємодію з великими підприємствами наведено на рис. 1.2[].
Малі підприємства
типи
комутанти
патієнти
експлєренти
- виготовлення окремих вузлів, деталей;
- проміжна збірка
Великі підприємства
- наукові конструкторські розробки;
- комерційне освоєння технічних відкриттів;
- виробництво дослідних партій товарів
випуск кінцевої продукції для локальних ринків збиту
Конку-ренти
Рис. 1.2. Типи підприємств
Малі підприємства, що входять до групи комутанти, як правило, спеціалізуються на виготовленні окремих деталей, іноді здійснюють проміжну збірку. Дуже тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему коопераційних зв’язків та систему субпідряду.
Підприємства, що відносяться до групи пацієнти, спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої в основному на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих, іноді можуть скласти конкуренцію великому підприємству завдяки високій якості випускає мого продукту.
Підприємства групи експлєренти, тобто інноваційні підприємства, займаються в основному науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних партій товарів. Вони найбільш вразливі до впливу негативних факторів економічного середовища.