1. Градація жорстокості поводження

 

У статті 3 Комісія та Суд розрізняють три основні категорії, які представляють градацію жорстокості певного поводження чи покарання. Cтандарти для кожного з випадків були визначені Комісією та Судом у двох міждержавних справах. У справі Данія, Франція, Норвегія, Швеція та Нідерланди проти Греції (Грецька справа (1969)) Комісія визначила такі ступені забороненого поводження:

 

Катування: нелюдське поводження, метою якого є одержати інформацію чи зізнання або ж  здійснити покарання.

 

Нелюдське поводження або покарання: таке поводження, яке навмисно спричинює тяжке розумове чи фізичне страждання, що за даних обставин є  невиправданим.

 

Таке, що принижує гідність, поводження або покарання: поводження, яке грубо принижує особу перед іншими або примушує її діяти всупереч власній волі чи власним переконанням.

 

У справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) Суд вніс деякі зміни до визначень:

 

Катування: нелюдське поводження, що здійснюється навмисно і призводить до дуже серйозних та тяжких страждань.

 

Нелюдське поводження чи покарання: спричинення сильних фізичних та душевних страждань.

 

Таке, що принижує гідність, поводження: знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності а також принизити її достоїнство, та, по можливості, зламати її фізичний і моральний опір.

 

У наведеній вище справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) Суд детальніше розглянув окремі чинники, що мають бути враховані при винесенні оцінки стосовно того, чи порушує держава якесь із положень статті 3. Перераховуючи такі чинники, як стать, вік та стан здоров’я потерпілого, Суд звернув увагу на те, що оскаржувані дії повинні досягти мінімального рівня жорстокості, для того щоб можна було констатувати порушення цієї статті. Суд, наприклад, зазначив, що визначення “такий, що принижує гідність”, не означає просто “неприємний” чи “незручний”. Він розвинув висловлену Комісією у Грецькій справі (1969) думку, зазначивши, що вчинки, які здійснюються в сфері приватного життя або ж в присутності третіх осіб, можуть бути такими, що принижують гідність окремих потерпілих.

 

2. Жорстоке поводження з ув’язненими

 

Розвиток визначених вище стандартів оцінки градації жорстокості поводження з боку держави відбувався у зв’язку з міждержавними зверненнями. У зв’язку з цим слід зазначити, що хоч багато звернень про порушення статті 3 надходило від осіб, які перебували в місцях позбавлення волі, однак Комісія та Суд рідко визнавали порушення третьої статті в цих випадках. Тим не менш, у справах Томазі проти Франції (1992), Аксой проти Туреччини (1996) та Рибіч проти Австрії (1995) Суд визнав, що мало місце порушення статті 3. У всіх цих справах заявники своєчасно представили документи, згідно з якими вони отримали тілесні ушкодження, перебуваючи в поліцейських дільницях. Уряди зі свого боку не змогли надати достовірних пояснень стосовно причин виникнення цих тілесних ушкоджень. В останній із цих справ Суд попередньо ухвалив, що виправдання в судовому порядку офіцера поліції, проти якого у зв’язку з цією справою було висунуте кримінальне обвинувачення, не увільняє державу від виконання її зобов’язань згідно статті 3.