3. Право на відшкодування згідно з пунктом 5 статті 5

 

У кількох справах було зроблено посилання на пункт 5 статті 5, який передбачає право на відшкодування “кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті”. Для того, щоб Комісія та Суд визнали порушення пункту 5 статті 5, необхідно спочатку встановити порушення одного або кількох прав, що гарантуються попередніми пунктами цієї статті (Мюррей проти Сполученого Королівства (1994)). Важливо зазначити, що право на відшкодування за цією статтею є правом, яке заінтересована сторона оскаржує перед державними органами своєї держави, це ж саме стосується і решти інших прав, які визначені в розділі I Конвенції. Так пункт 5 статті 5, подібно до пункту 4 статті 5, є засобом захисту права на національному рівні, які Суд може розглядати при витлумаченні інших статей Конвенції. У вже згадуваній справі СакікаСуд визнав порушення пункту 5 статті 5 на підставі того, що уряд Туреччини не зміг довести, що хоч одна особа отримала компенсацію відповідно до норм національного законодавства, яке уряд визначив як чинне. У справі Цирліс та Коулумпас проти Греції (1997) Суд також ухвалив рішення про порушення пункту 5 статті 5; заявники були позбавлені свободи всупереч нормам національного законодавства і пункту 1 статті 5 Конвенції. Національні судові органи відмовили їм у виплаті компенсації за незаконне ув’язнення, мотивуючи це тим, що таке ув’язнення було наслідком грубої помилки, якої припустились самі заявники.   

 

З іншого боку, стаття 41 Конвенції надає Європейському суду з прав людини право за певних обставин ухвалювати рішення про “справедливу сатисфакцію” потерпілій стороні. Суд постановив, що ці два положення не виключають одне одного, і навіть якщо потерпілий вже отримав відшкодування відповідно до пункту 5 статті 5, це не перешкоджає Суду переглянути питання і за статтею 41 (Броуген та інші проти Сполученого Королівства (1988) та Чюлла проти Італії (1989)).

 

H. Право на справедливий судовий розгляд: стаття 6 та статті 2-4 Протоколу № 7

 

            Стаття 6:

 

1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права:

а) бути негайно i детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

b) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє нею, - отримувати безоплатну допомогу перекладача.

 

Протокол № 7

 

            Стаття 2

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопорушень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку.

Стаття 3

Якщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення і якщо винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4

1. Нікого не може бути вдруге протягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають повторному розгляду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

 

      

Стаття 6 Конвенції гарантує кожній людині при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення право на справедливий і відкритий судовий розгляд. Комісія і Суд дають широке тлумачення статті 6, оскільки вона має важливе значення для забезпечення демократії. У справі Делькур проти Бельгії (1970) Суд постановив, що:

 

У демократичному суспільстві, яке визнається цією Конвенцію, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке важливе місце, що обмежене тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б цілям та змісту цього положення.

 

Перший пункт статті 6 стосується як цивільного, так і кримінального судочинства, а другий та третій пункти - виключно кримінальних справ.