1. Умисне позбавлення життя

 

В пункті 1 статті 2 визначається, що “право кожного на життя охороняється законом”. Згідно з цим правом держави повинні застосовувати таке законодавство, за яким навмисні вбивства, що вчинені фізичними особами або державними службовцям, які діють поза межами наданих їм повноважень, кваліфікуються як кримінальний злочин. Це не значить, що держава повинна забезпечити персональним поліцейським захистом або охоронцями тих осіб, яким загрожує насильство (наприклад, жертв, за якими полюють терористи), або всіх тих, хто проживає в зонах політичної нестабільності (наприклад, в Північній Ірландії).

 

В пункті 1 статті 2 державам за певних обставин дозволяється застосовувати смертну кару. Проте Протокол № 6 до Конвенції вимагає - за винятком надзвичайно обмеженої кількості випадків - скасувати смертну кару. За станом на 1 люте 2000 року Протокол № 6 ратифікували 35 країн).

 

Викладені в пункті 1 статті 2 винятки із заборони позбавляти життя доповнюються у пункті 2 статті 2 ще трьома додатковими винятками стосовно заборони умисного позбавлення життя, які мають обмежений характер застосування. Перший виняток стосується захисту особи від незаконного насильства; другий виняток пов’язаний із здійсненням законного арешту або із запобіганням втечі особи, яка законно тримається під вартою, і третій виняток стосується придушення заворушення або повстання. Удаючись до будь-якого з цих винятків, держава керується принципом, згідно з яким сила, що застосовується, має “не перевищувати абсолютно необхідну”.

 

В рішенні у справі Маккан проти Сполученого Королівства (1995), в якій йшлось про відкриття вогню та вбивство трьох активістів Ірландської Республіканської Армії (ІРА) співробітниками британських спецслужб на Гібралтарі, Суд постановив, що хоча британські солдати і діяли з твердим переконанням у тому, що необхідно було здійснити ці вбивства для того, щоб захистити життя інших осіб, однак організація самої операції і керівництво нею, а також, оцінка інформації урядом Сполученого Королівства та доведення цієї інформації до солдатів на час здійснення вбивств були неналежними. Тому в цьому випадку мало місце порушення статті 2.

 

 

2. Питання про аборти

 

В Європі, як і в інших частинах світу, питання про аборти часто ставало предметом суперечок, оскільки воно пов’язане з моральними, політичними та релігійними аспектами, а також зі здоров’ям і правом. Хоча Суд не розглядав ще жодної справи про аборти, Комісія дійшла висновку про те, що визнання безумовного права утробного плоду на життя суперечило б змісту та цілям Конвенції (Заява № 8416/78). Однак Комісія визнала, що держава може встановлювати певні обмеження при здійсненні права на аборт, не порушуючи при цьому вміщеного у статті 8 права вагітної жінки на приватне життя (Брюггеманн і Шойтен, Доп. Ком. від 1977 р. У цій справі Комісія навмисно залишила відкритим питання про права утробного плоду). На відміну від статті 4 Американської конвенції з прав людини, в статті 3 Конвенції не визначається, що життя починається з моменту зачаття, і на це слід звернути увагу.

 

Комісія та Суд ще не розглядали справ, в яких би йшлось про евтаназію або подібні проблеми. Також ще не було подано жодного звернення про порушення протоколу № 6.

 

 

E. Катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання: стаття 3

 

Стаття 3          

 

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.     

 

Права, що захищаються у статті 3 Конвенції, безпосередньо пов’язані з недоторканністю та людською гідністю особи. Тому заборона катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання є надзвичайно важливим правом. В той же час стандарти, за якими визначають, чи дійсно держава порушила якесь із цих прав, в значній мірі є суб’єктивними. Ці два фактори призвели до того, що Комісія та Суд у переважній більшості випадків надзвичайно обережно підходять до витлумачення положень статті 3.