Тема 2 : "Культура Київської Русі"

План

1. Основні віхи формування укр. етносу.

2. Побут. Освіта. Книги. Література. Музика.

3. Архітектура. Живопис.

4. Прикладне мистецтво.

Література: Бойко О. Д. "Історія України".К.:2003

Р. Лях "Історія України" К.:1992

Методичні вказівки: З'ясуйте, що таке матеріальна і духовна культура, які галузі культури розквітли за часів раннього середньовіччя, яке історичне значення мала культура Київської Русі.

Дати, словник: Народність, діалект, світський літопис.

1. Основні віхи формування українського етносу.

Головні віхи етнічного розвитку українців. Початок – від часів стародавньої Антської держави IVст. Потім утворення київської держави. В період політичного роздроблення цієї великої держави українська народність стала етнічною основою південно –західних князівств – держав: Київського, Переяславського, Чернігівського і др. Завершальний етап найтяжчий: Україна потрапила під моноголо-татарське іго, а потім в залежність від Литви і Польщі, на півдні Кримське ханство.

2. Побут. Освіта. Книги. Література. Музика.

Після введення християнства як державної релігії освіта стала справою держави та церкви. Вже за князювання Володимира Святославича в Києві існувала державна школа, що підтверджується літописом: «І почав забирати дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх у навчання книжкове». Ярослав Мудрий за своє князювання наказав створити школи та навчити грамоті триста дітей. Початкові школи створювалися при великих монастирях. За де­якими даними, Ганна (Янка) Всеволодівна (з 1068р. черниця Андріївського мо­настиря в Києві) заснувала при ньому школу для дівчат, у якій навчала грамо­ті, співу та рукоділлю.

Існувало, за свідченням літописів, ще й «книжкове навчання», за якого ви­вчалися богослов'я, філософія, граматика, риторика, спів, історія. Знання здобували від учителів і з літератури.

Серед державних діячів Русі було багато високоосвічених людей, були вони і серед князів, і серед церковних діячів. Вони володіли іноземними мовами, зна­ли античну, візантійську та західноєвропейську історичну, богословську та худо­жню літературу.

Видатна роль у поширенні освіти належала Софії Київській, у якій була зі­брана перша бібліотека й заснована книгописна майстерня. Книги, що виходили з-під пера ченців-переписувачів, ставали основою для нових бібліотек, у тому числі й у Печерському монастирі. Згодом такі майстерні та зібрання книг виникли й в інших містах.

Видатним явищем культурного життя не тільки Київської Русі, але й серед­ньовічної Європи, було літописання. Деякі дослідники вважають, що окремі записи історичного характеру велися в Києві ще за князя Аскольда, тобто з другої половини IX cm. Перший літописний звід - історичний твір, у якому під­водяться підсумки діяльності Володимира Святославича та його попередників, -написано в 996-997 pp. Літопис, що дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, було написано в 1037-1039 pp. при Софійському соборі. За-. кінчується він великою хвалебною статтею Ярославові Мудрому.

Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерському монас­тирі. Саме тут на початку XII ст. (1113) створюється літописний звід, що дістав назву «Повість минулих літ». З часом форма творів дещо змінюється: з'явля­ються родинні та родові княжі літописи, життєписи князів, повісті про княжі зло­чини тощо.

У середині XII ст. центром літописання стає галицьке місто Холм (нині - міс­то Хелм у Польщі). Саме тут було створено початкову частину Галицько-Волинського літопису, доведеного до 1258 р. Це зв'язне оповідання, автор яко­го перелічує київських князів від Аскольда до воєводи Данила Галицького -Дмитра, описує його боротьбу з боярами, звеличує князя та його дружину. У ньому багато народних приказок, прислів'їв. Наступна частина літопису була дописана у Володимирі-Волинському за князя Володимира Васильковича та його наступників.

Література княжої доби мала яскраво виражений релігійний характер. Особливо популярним літературним жанром того часу були проповіді - урочисті та повчальні, житія - оповідання про подвижницьке життя святих, паломницька проза тощо.

Оригінальні літературні пам'ятки тих часів - «Слово про закон і благодать...» Іла-ріона (написане між 1037-м і 1051 pp.), «Повзання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Слово Дакиїла Заточника» тощо.

Іларіон був священиком церкви Спасу на Берестові поблизу Києва. У 1051 р. князь Ярослав Мудрий призначив його митрополитом Київським (до цього часу такі посади обіймали лише посланці з Візантії). Дослідники вважають, що «Сло­во про закон і благодать...» було оголошено Іларіоном у Софії Київській перед князем і його оточенням. Твір складається з трьох частин: спочатку автор роз­глядає питання середньовічної церковної історії, далі розвиває основну думку твору - про рівноправність народів у духовному та політичному житті. Іларі­он прагне збагнути сенс буття, історії, її тенденції, місце Русі в світі. Остання частина, повна наснаги, присвячена Володимирові Святославичу. Автор порів­нює діяльність князя Володимира та княгині Ольги з діяльністю візантійського імператора Костянтина та його матері Єлени. Оцінюючи значення «Слова»,