4. Вплив діяльності Кирило-Мефодіївців на розвиток українського національного руху.

Історичне значення діяльності Кирило - Мифодієвського товариства полягає в тому, що було зроблено першу спробу національного відродження України політичними засобами. Програма товариства значною мірою вплинула на подальший розвиток національно-визвольного руху в Україні.

Питання для самоконтролю;

1. Що таке національна ідея ?

2. Якими ідеями керувались Кирило - мефодіївці ?

3. Охарактеризуйте програмні документи братства.

4. Назвіть найвідоміших представників Кирило - Мефодіївського братства

5. Яке значення мала діяльність кирило - мефодіївці для розвитку українського національного руху, для розробки національної ідеї ?

Тести:

1.Основним автором програмних документів Кирило- Мефодіївського братства був:

А) Тарас Шевченко;

Б) Микола Костомаров;

В) Пантелеймон Куліш.

2. Програмний документ Кирило – Мефодіївського братства :

А) Конституція;

Б) “Закон Божий”;

В) Катехізіс.

3.Кирило – Мефодіївське братство дістало назву на честь :

А)засновників;

Б) князів;

В) просвітників.

4.Кирило – Мефодіївське братство проіснувало :

А) три місяці;

Б) майже рік ;

В) більше року.

5.Найжорстокішого покарання після розгрому Кирило – Мефодіївського братства дістав :

А)Тарас Шевченко;

Б) П. Гулак;

В) М Костомаров.

Відповіді: 1)б; 2)б; 3)в; 4)в; 5)а.

Тема 7 :Українське національне відродження іі пол. Хіх ст .

План

1.Вплив на українське відродження громадівського руху.

2. Народницький рух у 60 – 80 ті роки

Література: О.Бойко "Історія України", сгр, 198-206

Ф. Турченко "Історія України " Р. 10.

Методичні вказівки: При вивченні теми слід звернути увагу на те, що в середині XIX століття зміни в класовій структурі суспільства,зміни в соціальному та економічному житті, поява політ партій та рухів.

Словник, дата: Громада, політична партія, журнал «Основа», Емський указ

1.Студенти мусять звернути увагу на ті зміни, що відбулись у класовій структурі суспільства. Йдеться про пауперизацію селянства, формування і мого класу, зростання буржуазії, збільшення відсотка українців у цих їх населення.

У прямому зв'язку із змінами в соціальному та економічному житті України відбувалися зрушення в суспільно-політичному русі. Зростав національно-визвольний рух проти російського царизму, розширювалась його соціальна основа за рахунок участі все ширших верств українського селянства, робітництва та інтелігенції. Студентам необхідно ознайомитися з діяльністю Шевченка, Куліша, Костомарова напередодні реформи 1861 р., діяльністю петербурзької української громади, що гуртувалася навколо журналу «Основа», який короткий час (1861–1862) відігравав роль головного загальноукраїнського друкованого органу. Громади, що як культурні товарн­ій засновані у Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові, ставили своїм головним завданням піднесення культурного рівня українського народу та національної свідомості. Ще одним важливим суспільно-культурним рухом 60-х рр. було т. зв. «хлопоманство», що виникло в середовищі спольщеної української шляхти Правобережної України, яка вважала необхідним її українському народові (В. Антонович, Т. Рильський, В. Познанський, К. Михальчук та ін.) і не поділяла поглядів шляхетського загалу щодо відбудови історичної Польщі.

Особливу увагу студенти мають приділити діяльності київської «Громади». На початку 1873 р. її зусиллями було відкрито Південно-Західний Відділ Імперського Російського Географічного Товариства, який фактично став легальним українським науковим закладом, що розгорнув інтенсивні дослідження в галузі українознавства й науково обґрунтував самобутність українського історико-культурного процесу. В товаристві активно працювали визначені українські вчені, діячі культури – В. Антонович, Драгоманов, І. Лучицький, О. Кістяківський, М. Зібер, С. Подолинський, П. Чубинський, Ф. Вовк, О. Русов, М. Старицький, М. Лисенко та ін.

Згодом, оцінюючи майже 60-річну діяльність київської «Громади», один з її активних діячів Є. Чикаленко відзначав, що вона відіграла «величезну роль в справі відродження української нації. Довгий час вона була на Україні єдиним організованим гуртком свідомих українців, а до заснування у 1897р. Загальної Української Організації була центром всього українського національного руху». «Громада» гуртувала навколо себе провідних учених із різних галузей науки, приймала до свого складу талановиту університетську молодь; спільними зусиллями громадівців досліджувалися проблеми історії та етнографії України, дбайливо, по крихтах збиралися матеріали до українського словника. Старогромадівці значну увагу приділяли народній освіті, засновуючи та утримуючи на власні кошти недільні школи. Безперечно важливими сторінками в історії «Громади» є заснування та видання М. Драгомановим закордонного безцензурного органу в Женеві «Громада» та друкування «Кобзаря» у Празі. Ефективно використовуючи обмежені царською цензурою можливості, «Громада» розгорнула жваву видавничу діяльність і на теренах Російської імперії. Упродовж чверті століття фактично на свої кошти та за підтримки меценатів старогромадівці випускали історичний журнал «Киевская старина», що акумулював у собі українознавчі матеріали з усіх ділянок гуманітарної науки. Поступово, майже непомітно, вони підводили українське суспільство до усвідомлення свого місця в європейській та світовій історії, до розуміння необхідності послідовної боротьби з політичним режимом Російської імперії. Натхненне, безкорисливе служіння громадівців Україні, її народові завжди слугуватиме прикладом для всіх патріотів - українців, яким не байдужа доля Батьківщини.

Слід зазначити, що український суспільно-культурний рух постійно зазнавав переслідувань і гонінь з боку царського уряду (валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р. та ін.). Наслідком цілого ряду дискримінаційних заходів уряду став затяжний параліч українських пресових видань, що тривав до революції 1905 р.

Після вбивства Олександра II (1881) і наростання реакції для українського руху настали ще тяжчі часи. Громади частково припинили свою діяльність, а ті, що лишилися, вважали, що для українства залишається суто культурницька і наукова робота, необхідна для обґрунтування його самостійного місця серед інших народів. Студентам слід усвідомити важливе значення політичної діяльності М. Драгоманова, яка відбувалася на тлі зростання аполітичності українського руху 80–90-х років. Її суспільна роль полягала у намаганні використати європейську трибуну для розвінчання російського шовінізму і пропаганди української справи та української культури в усьому світі. Діяльність М. Драгоманова вплинула на формування ідейного світогляду багатьох поколінь української інтелігенції. Період 80–90-х рр. не був безплідним для українства. В цей час силами українських діячів нової генерації Б. Грінченка, В. Самійленка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, А. Кримського, О. Кониського та ін. були закладено підвалини могутнього суспільно-політичного руху, який розгорнувся в Україні на початку XX ст. Галичина зусиллями українських політичних і культурних діячів все більше перетворювалася їм своєрідний український П’ємонт з огляду на посилення русифікаторської політики царизму. Серед учасників українського руху все виразніше зростало прагнення вивести його з вузьких рамок культурництва і стати на шлях здобуття усієї повноти політичних і національних прав для українського народу.