Тема : державне регулювання національної економіки

ПЛАН

1. Суть і основні напрямки державного регулювання економіки та економічної політики

2. Форми державного регулювання

Високорозвинена ринкова економіка є оптимальним поєднанням основ товарного виробництва і цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання.

Державне регулювання економіки – комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів для стабілізації економічної системи.

Важливими методами державного регулювання народного господарства є здійснення найважливіших форм економічної політики:

• Науково – технічної (стимулювання розвитку НТП, встановлення пріоритетів розвитку,організаційне та ресурсне забезпечення).

• Кредитно – грошової ( регулювання рівня банківського %, резервів, операції з ЦП).

• Амортизаційної (здійснення політики прискореної амортизації).

• Структурної ( модернізація галузей н/г).

• Цінове регулювання( встановлення цін на продукцію базових галузей, державні субсидії, встановлення договірних цін).

Централізоване регулювання економіки проявляється у коротко – і довгостроковій державній економічній політиці.

Короткострокове - комплекс антикризових, антициклічних заходів держави. Його характерною рисою є те, що всі заходи з’ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи. Проводяться заходи через політику прискорення амортизації, субсидій, державну допомогу окремим фірмам чи галузям.

Довгострокове - здійснюється в формі економічного програмування, це пов’язано з розвитком ринкової економіки, продуктивних сил, НТП, еволюційних виробничих відносин та господарських систем. Програмування на відміну від короткострокового регулювання характеризується більшим ступенем узгодженості , помітним скороченням сфери стихійності та зростання свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси.

Розрізняють види програмування:

- кон’юнктурне - характерне для країн з розвиненою ринковою системою, спрямоване на регулювання процесу відтворення через досягнення рівноваги макроекономічних показників.

- структурне - вища форма економічного регулювання, його основу становить кон’юнктурне програмування, доповнене науково обґрунтованими планами економічного і соціального розвитку.

Існує також частково структурне програмування, яке спрямоване на регулювання відносин між попитом і пропозицією. Конкретними формами його реалізації є галузева і регіональні програми.

Національне регулювання включає регулювання на 10 і більше років.

Тема : світове господарство та його еволюція

ПЛАН

1. Суть та еволюція світового господарства.

2. Міжнародна торгівля.

3. Інтернаціональна вартість товару, світові ціни.

1. Світове господарство – це система національних господарств окремих країн та їх угруповань, що взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами. Економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їх природно – кліматичних, історичних та економічних умов.

Основні етапи розвитку світової економіки.

1. Остання третина 19 ст. – початок 20 ст. – Завершення територіального поділу світу і початок формування ринкової світової економіки на підприємницьких засадах.

2. 20 –ті роки 20 ст. – початок 90 –х років 20 ст. – розпад світової економіки на країни з розвиненою ринковою економікою і країни з командно – адміністративною економікою.

3. З початку 90-х років 20 ст. – становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в 16 ст. у період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – сукупність сучасних національних ринків окремих країн у їх взаємозв’язку, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

Структура світового ринку.

1. Світовий товарний ринок.

2. Світовий ринок капіталів.

3. Світовий ринок праці.

Світовий товарний ринок складається із ринку засобів виробництва та товарів і послуг. На відміну від торгівлі сировиною, тканинами на початку XX століття на сучасному етапі іде торгівля промисловим обладнанням, машинами, транспортними засобами, наукомісткими - ресурсозберігаючими технологіями, інформацією, комунікаційними засобами, ліцензіями.

Ринок робочої сили складається з міграції ( переміщення ): еміграції і імміграції. Кожна держава повинна забезпечити роботою населення своєї держави і приймає закони по їх захисту. Один відсоток виїзду з держави висококваліфікованих працівників, це - 10% втрати національного доходу.

2. Міжнародна торгівля – це економічні відносини з приводу обміну товарів та послуг між країнами. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом НТП сприяє високим темпам зростання і розширення обсягів міжнародної торгівлі.

Зовнішньоторговельний оборот складається з експорту і імпорту.

Експорт – вивіз товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Країна вивозить ті товари, витрати на виробництво яких більш низькі за світові.

Імпорт (ввіз) товарів – це купівля країною товарів, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує країна у зв’язку із задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт (вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.)

Торговельний баланс - співвідношення експорту і імпорту товарів , з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені. Він може бути активним, коли експорт перевищує імпорт. Коли навпаки – пасивний.

Держава може регулювати торгівлю у формі протекціонізму і лібералізму.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Інструментами протекціонізму є митні тарифи, митні збори, квоти (кількісні обмеження ввезення), ліцензії (документи на право експорту і імпорту).

Лібералізм – державна політика , спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

3. Обмін товарами на світовому ринку відбувається на основі інтернаціональної вартості. Інтернаціональна вартість складається на основі середніх світових витрат виробництва. В основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару країни – експортера. Інтернаціональна вартість формує світові ціни, але вони відхиляються від інтернаціональної вартості під тиском попиту і пропозиції на світовому ринку.

В силу того, що в світовому господарстві можливості для переміщення капіталів і праці відносно обмежені, на світовому ринку періоди перевищення попиту над пропозицією, значно довші, ніж в національній економіці.

Спочатку формується світова базова ціна на міжнародних товарних біржах, в портах, куди транспортують товари для подальших переміщень. Якщо попит перевищує пропозицію, встановлюється світова ціна продавця, а якщо навпаки, то світова ціна покупця. Ціни на кольорові метали встановлюються на Лондонській біржі кольорових металів. На вугілля - в західноєвропейських портах. На машини, станки, обладнання, автомобілі, встановлюються ціни основних товаровиробників : Японія, США, Франція, Італія, Німеччина, Китай.

Рівень ціни залежить від того, хто покупець чи продавець несе страхові і транспортні витрати. Розрізняють ціни SIF і ціни FOB.

Ціна SIF включає весь обсяг транспортних і страхових витрат до прибуття товару на місце призначення. Ціна FOB включає лише частину витрат до моменту доставки товару на борт судна чи вагона.