Тема: товар і його властивості

ПЛАН

1. Товар та його фактори.

2. Теорії вартості

3. Закон вартості

1. Продукт праці набуває форми товару. Він виробляється для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ривком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару на ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосередковується ринком

Товар - це продукт праці або благо, здатні задовольнити певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу). Товаром може бути як матеріальне, так і не матеріальне благо, в тому числі і послуга.

Товари можна класифікувати за різними ознаками . Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

- здатність задовольняти певну потребу людини – це корисність або споживча вартість;

- придатність для обміну на інші товари, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший , що називається мінова вартість, яка є проявом цінності, або вартості товару.

Кінцевою метою виробництва є створення споживчих вартостей, з яких складається багатство суспільства. В умовах суспільного поділу праці товар виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб, тобто споживча вартість стає суспільною. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони – втілення праці, витраченої на їх виробництво. Ця праця робить їх кількісно зіставлюваними, тобто формує їх вартість.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно вартість.

Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, називається індивідуальним робочим часом, а вартість – індивідуальною.

Проте на ринку товари оцінюються однією мірою, яка може не збігатися з індивідуальним робочим часом. Це означає , що ринок враховує лише суспільну вартість, величина якої визначається суспільно необхідним робочим часом – це той час, який витрачається при середньому рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробника.

В товарі закладений двоякий характер праці : абстрактна праця і конкретна.

Витрати людської робочої сили взагалі – це абстрактна праця, яка створює вартість товару.

Конкретна праця створює споживчу вартість. Їй властива мета, характер операцій, результат.

2. Вартість – уречевлена в товарі суспільно необхідна праця . Вона виражає суспільні виробничі відносини між виробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг.

Існує кілька трактувань економічної природи вартості:

1. Теорія трудової вартості, яка була започаткована представниками класичної політекономії (У.Петті, А. Смітом, Д.Рікардо) Свій подальший розвиток отримала в працях К.Маркса. Згідно з цією теорією вартість створюється лише одним виробничим фактором – працею, тоді як споживча вартість – усіма 3 факторами.

2. Теорія витрат виробництва. Її прихильники – Мальтус, Маршалл, Кейнс. Ця теорія трактує вартість як суму витрат виробництва на створення товару.

3. Теорія трьох факторів. Її розробив французький економіст – Ж.Б.Сей. Стверджується, що у створені вартості беруть участь 3 фактори – земля, праця, капітал. Кожний з них створює частину вартості: праця – зарплату, капітал – відсотки, земля – ренту.

4. Теорія граничної корисності була започаткована представниками австрійської школи – Менгером, Візером в кінці 19 ст. Цінність продукту визначається мірою його корисності для споживача. Розрізняють сукупну корисність блага і граничну корисність, тобто корисність останньої одиниці цього запасу, що задовольняє найменш суттєву потребу в ньому. Вихідним пунктом при визначенні цінності беруть не середні витрати праці, а індивідуальні.

5. Теорія граничних витрат виробництва, яка визначає вартість продукту найбільшими витратами тих підприємств, що знаходяться на грані збитковості.

6. Теорія постіндустріального , інформаційного суспільства, набула поширення у 80 – х роках ΧΧ ст. З’являється нова концепція вартості – інформаційна, згідно з якою у структурі суспільної праці переважає інтелектуальна, наукова праця.

3. Закон вартості - це закон руху товарного виробництва, основа ринкового механізму вільної конкуренції, який дiє через спiввiдношення ціни, попиту i пропозиції.

Суть закону вартості полягає в тому, що обмін товарами здійснюється на основі їх вартості, яка обов’язково проявляється через ціну. Це означає, що закон вартості є основою механізму ціноутворення, тобто ринкового механізму.

Цiна - це грошовий вираз вартості товару i вона є проявом дiї закону вартості. Рух цiн пiдкоряється закону вартості, вартість обов'язково виявляється у формi цiни. Але остання залежить не лише від вapтoстi, а й вiд багатьох iнших чинникiв, у першу чергу попиту на товар та його пропозицiї. За способом встановлення ціни поділяються на:

1. державні – на продукцію державних підприємств, соціально значимі товари, ресурси;

2. договірні – встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару;

3. вільні – встановлюються підприємствами самостійно, орієнтовані на економ. зацікавленість виробників, враховують попит і пропозицію.

Як правило, пiд дiєю попиту i пропозицiї цiна товару постiйно вiдхиляється у той чи iнший бiк вiд вapтocтi. Вiдхилення цiн вiд вapтocтi товару в умовах вiльної конкуренцiї є необхiдною умовою для дотримання рiвноваги попиту i пропозицiї, тобто рiвноваги ринку даного товару. У цьому проявляється механiзм дiї або механiзм реалiзацiї закону вартостi, що є законом ринкової рiвноваги.

Все це визначає певнi функцiї закону вартостi, суть яких можна викласти так:

4. регулює цiни, а через це - й розподiл виробничих pecypciв i подiл працi мiж рiзними сферами суспiльного виробництва;

5. стимулює тих виробникiв, у кого iндивiдyальнi витрати працi на виробництво товapiв меншi вiд суспiльно необхiдних; «кapaє» тих, у кого вони бiльшi;

6. обумовлює диференціацію виробників в залежності від доходів;

7. зумовлює санацію(очищення ) економіки від нежиттєздатних підприємств;

8. сприяє розвиткові товарного виробництва, продуктивних сил.