2.Основні галузі – забруднювачі довкілля

За ступенем забруднення (табл.1) Україну можна розподілити на такі території:

1) відносно чисті (до них належать заповідники й національні парки);

2) умовно чисті та малозабруднені;

3) забруднені;

4) дуже забруднені;

5) екологічної катастрофи.

До речі, забруднені та дуже забруднені території, де значно погіршені й напружені екологічні умови життєдіяльності населення, мають найвищу густоту населення. Такими регіонами є: Донбас, Харківська, Запорізька і Дніпропетровська промислові агломерації. Тут нині проживає понад чверть усього населення України, і воно зазнає великого впливу та інтоксикації з боку надмірно забрудненого довкілля, особливо повітря, води, ґрунтів.

Сучасний стан навколишнього середовища України можна без перебільшення назвати катастрофічним ,таким, який загрожує існуванню української нації.

До основних галузей – забруднювачів довкілля нині належать :

• промисловість, зокрема, її базові галузі - паливно – енергетична, металургія, важке машинобудування, хімічна та нафтохімічна;

• агропромисловий комплекс, насамперед, сільське господарство, великі тваринницькі ферми, підприємства харчово – переробної сфери;

• комунальне господарство;

• енергетика;

• транспорт, передусім автомобільний.

Табл. 2.1- Схема еколого – географічного районування України

Тип території	Площа, %	Приклади
Відносно чисті території	7	Природоохоронні території (заповідники та національні парки)
Умовно чисті та малозабруднені	22	Окремі райони Закарпатської, Івано – Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Сумської, АР Крим
Забруднені	40	Основна частина степової та лісостепової зони (Вінницька, Кіровоградська, частково Миколаївська, Одеська,Запорізька області)
Дуже забруднені	30	Чернігівська, Дніпропетровська, Луганська, Київська, Донецька області, Полісся
Зона екологічної катастрофи	1	30 – км зона ЧАЕС, Причорноморські райони інтенсивного зрошення

3. Причини розвитку екологічної кризи в Україні

- екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів;

• концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів;

• цілковите нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;

• інтенсивна хімізація і меліорація;

• відсутність об’єктивних прогнозів щодо наслідків розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

• використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;

• невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища ;

• відсутність дієвого державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

• відсутність постійної об’єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

• украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічна свідомість і культура;

• різке прискорення негативних економічних, соціально – політичних та екологічних процесів в Україні у зв’язку з найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття – аварією на Чорнобильській АЕС;

• відсутність дієвих економічних стимулів для ресурсо – та енергозбереження.