2) Встановлення прав власності, які можуть продаватися (платних дозволів).

Суть цієї альтернативи полягає у тому, щоб встановити право власності на блага, які викори­стовуються неефективно внаслідок того, що вони начебто належать усім користувачам. Та­ким чином, один користувач буде користуватися лише певною частиною цього блага, що сприяє більш ефективному використанню.

Проблема ефективного використання обмежених благ може бути вирішена, якщо змусити суб’єктів господарювання та громадян платити за користування ними. Так, встановлення квот на вилов риби чи розподіл радіочастотного ресурсу повинні стимулювати суб’єктів господарювання до збереження цих обмежених ресурсів або, принаймні, до їх ра­ціонального використання.

Крім того, встановлення прав власності, які можуть продаватися, може бути одним із варіан­тів вирішення проблем, пов’язаних з такою неспроможністю ринку як негативні зовнішні ефекти (про них див. главу 4).

Як правило, встановлення прав власності, що можуть продаватися, відбувається через про­ведення конкурсів на одержання платних дозволів або концесій.

За допомогою встановлення прав власності, що можуть продаватися, необхідні з точки зору суспільних інтересів обмеження на виробництво та споживання ресурсів, продукції та послуг можуть бути досягнуті за ціну, яка для суспільства є меншою, ніж ціна регулювання. По суті, ця альтернатива впливає на поведінку та діяльність громадян та суб’єктів господарювання у той же спосіб, що й фінансові стимули.

3) Добровільні домовленості.

З метою досягнення бажаних і постійних змін у поведінці та діяльності між суб’єктами гос­подарювання, між суб’єктами господарювання та державними органами, між громадянами та державними органами та, нарешті, між споживачами та суб’єктами господарювання мо­жуть добровільно укладатися домовленості для досягнення певної мети. Сторони будуть за­цікавлені укласти таку домовленість, якщо вона буде задовольняти кожну із сторін та забез­печувати досягнення цілі.

Під цими домовленостями не завжди слід розуміти формалізовані угоди. Так, між урядом та суб’єктами господарювання може бути укладена неформальна домовленість щодо поступового обмеження негативного впливу хімічного виробництва на довкілля, в якій передбачатимуться певні заохочення для тих суб’єктів господарювання, які будуть сум­лінно додержуватися умов домовленості. Схожа домовленість може бути укладена і з метою енергозбереження.

Прикладом добровільної домовленості між суб’єктами господарювання може бути визна­чення в договорі про поставки продукції як однієї з умов обов’язкової відповідності постав­леної продукції вимогам стандартів щодо безпеки, упаковки та маркування. Функція дер­жави в цьому випадку зводиться до створення таких умов, коли байдужість одержувача щодо параметрів безпеки продукції, яку він одержує за договором поставки, тягне за собою збитки одержувача, а не постачальника продукції.

Слід мати на увазі, що добровільні домовленості можуть бути неефективними, якщо вико­нання їх умов стикається із суттєвими перешкодами, або якщо кількість сторін є надто вели­кою, що тягне за собою значні витрати на координацію потреб всіх учасників домовленості.