Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
R1.DOC
Скачиваний:
8
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
549.38 Кб
Скачать

В С Т У П

Дисципліна “Основи розрахунку, проектування і експлуатації технологічного обладнання” (ОРПЕТО) викладається з метою дати майбутньому спеціалісту систему знань про сучасне технологічне обладнання, основні критерії розрахунку, проектування та експлуатації засобів технологічного обладнання. Вивчення цієї дисципліни дасть змогу отримати знання та навички для вирішення різноманітних задач. Після освоєння дисципліни ОРПЕТО студенти повинні знати і вміти:

– принцип дії, будову та конструктивні особливості сучасного технологічного обладнання.

– вплив основних конструкційних і режимно-експлуатаційних факторів на працездатність обладнання.

– переваги і недоліки основних конструкцій технологічного обладнання.

– тенденції та напрямки розвитку технологічного обладнання.

– визначати основні параметри технологічного обладнання, виконувати розрахунки та аналіз умов роботи технологічного обладнання.

Завданням дисципліни ОРПЕТО є викладення питань початкової підготовки в області проектування, які будуть використовуватися при виконанні курсової роботи. Викладення матеріалу базується перш за все на дисциплінах “Опір матеріалів”, “Деталі машин”, “Теоретична механіка”, “Теорія машин і механізмів” та ін.

Курс дисципліни включає біля 34 годин лекцій, 30 годин практичних і курсову роботу. Дисципліна викладається протягом 2-х семестрів.

1 Організація процесу проектування

1.1 Суть процесу проектування

Проектування машин – це процес створення необхідної для їх виготовлення і експлуатації технічної документації, наглядного зображення конструкції машин (пристрою) у цілому і її деталей [1].

Сюди входять:

– ескізи, моделі, макети, креслення з вказаними необхідними розмірами, посадками, степенем точності і іншими технічними умовами;

– технологія виготовлення і складання машини;

– інструкції, що стосуються випробовування і доводки машини;

– технічного паспорта виробу, який включає основні відомості про техніко-економічні параметри і вказівки по експлуатації.

В процесі конструювання проявляються особисті якості конструктора:

– рівень кваліфікації;

– поінформованість про сучасні тенденції у даній і суміжних областях техніки;

– досвід роботи взагалі у даній області;

– знання умов виробництва – технології, обладнання і т.д.

Конструювання – процес творчий.

Ступінь конструкторської діяльності можна оцінити ступенем новизни розробки:

– найвищий рівень, коли розробляються конструкції, побудовані на нових принципах роботи машин;

– наступне – конструктивне вдосконалення, коли створюються машини, принцип роботи яких відомий, але досягаються нові кількісні, або якісні характеристики;

– третє – створення машин, принцип роботи яких відомий, але вони пристосовуються до спеціальних умов експлуатації;

– четверте – створення гами (сімейства машин), які відрізняються якими-небудь параметрами;

– п’яте – конструювання деталей, вузлів а також деталювання зі складальних креслень вузлів і агрегатів.

1.2 Вивчення об’єкта проектування

Перед тим, як почати вирішувати конструктивне завдання, необхідно зрозуміти предмет (об’єкт) конструювання. Вихідні дані, які характеризують цей об’єкт, повідомляються у технічному завданні. Необхідне також вивчення креслень і всієї технічної документації, літератури по даному питанню. Даних, які характеризують поведінку подібних конструкцій в експлуатаційних умовах і т.д. Слід ознайомитися із змістом технічних журналів відповідного профілю, з інформацією, яка публікується у видавництвах типу “Експрес-інформація”, в реферативних журналах, у бюлетені “Винаходи, промислові зразки, товарні знаки”.

В навчальних цілях необхідно ознайомитися із змістом довідників, каталогів, атласів та іншої навчальної літератури по темі; спостереження об’єкта, подібного до того, що проектується, на підприємствах, які виготовляють і експлуатують подібні вироби.

Початковою стадією є розробка технічного завдання (ТЗ), яке визначає основне призначення виробу, технічні і техніко-економічні характеристики, необхідні стадії розробки і склад конструкторської документації, а також спеціальні вимоги. ТЗ є вихідним документом, яке не підлягає коректуванню і як правило розробляється замовником, рідше – проектною організацією з наступним узгодженням замовником (споживачем). ТЗ містить:

– характеристику об’єкта;

– призначення виробу;

– його основні техніко-економічні характеристики;

– силові і кінематичні параметри;

– габарити і масу;

– кількість виробів;

– бажаний термін роботи.

Принцип оптимізації. При проектуванні виробів шукають оптимальний варіант. Принцип оптимізації полягає у намаганні отримати найкраще рішення при мінімальних затратах – найбільшу потужність при мінімальній масі, високу якість при мінімальній вартості, міцність і жорсткість конструкції при найменших затратах матеріалів[1].

При цьому необхідно вибирати урівноважені кінематичні схеми механізмів, створювати умови розподілу навантаження пропорціонально властивості матеріалу опиратися його дії, вибирати найбільш вигідні форми січення і переходів. Краще всього всі питання вирішувати на робочих кресленнях, моделях у ході проектних експериментів і випробувань. Суттєвим для оптимізації є моделювання окремих процесів з наступним використанням обчислювальних машин. Аналогічні методи оптимізації є досить ефектними завдяки можливості за малий термін порівняти різні варіанти рішень по багатьом параметрам. Важливо розглянути питання складання і розбирання деталей і вузлів, використовуючи шаблони деталей і креслення, а деколи і моделі деталей складної форми. Витрати на вирішення цих питань на моделях на багато менші, ніж у натурних виробах.

Уніфікація. Процес проектування, а ще більшою мірою процес виготовлення виробів, суттєво спрощується і стає більш економічним при широкій уніфікації конструкції. Завдяки цьому можливе багаторазове застосування виробів одних і тих же типорозмірів і матеріалів у різноманітних вузлах даної конструкції. Застосування деталей, вже випробуваних в умовах експлуатації раніше створених машин, у нових конструкціях сприяє підвищенню надійності останніх [1].

За масштабами проведення розрізняють: заводську, міжзаводську, галузеву і міжгалузеву уніфікацію. Існує також чотири форми проведення уніфікації:

– модифікаційна, коли шляхом приєднання до базової моделі складальних одиниць, чи вилучення непотрібних утворюють ряд інших конструкцій з однаковим функціональним призначенням;

– розмірна – охоплююча геометричні подібності, але відмінні за розмірами;

– міжтипова, яка охоплює окремо працюючі в однакових умовах складові частини виробів, які не мають конструктивної схожості;

– загальна, коли уніфікуються складові частини виробів, без подібності конструктивної і геометричної, але у конструкціях, яких використовуються однакові деталі або вузли.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]