1.2. План семінарського заняття Семінарське заняття 1 Питання для обговорення

1. Сутність та причини розвитку ЗЕД. Фактори, що впливають на її розвиток.

2. Основні концепції ЗЕД.

3. Предмет, мета та завдання курсу.

4. Поняття об’єкту і суб’єктів ЗЕД. Класифікація Суб’єктів ЗЕД.

5. Принципи здійснення ЗЕД в Україні.

6. Управління ЗЕД.

7. Нормативно-правове забезпечення ЗЕД.

1.3. Інформаційні джерела

Гребельник О.П. “Основи зовнішньоекономічної діяльності”: Підручник. – К.: – ЦНЛ, 2004. -384 с.

1. Рум’янцев А.П., Румянцева Н. С. “Зовнішньоекономічна діяльність”:Навчальний посібник – К.: . – ЦНЛ, 2004. - 377 с.

2. Багрова І.В., Редіна Н. І. Та ін. “ Зовнішньоекономічна діяльність підприємства”: Підручник. – К.:– ЦНЛ,2004. - 580 с.

3. Саллі В.І., Трифонова О.В., Швець В.Я. “Основи зовнішньоекономічної діяльності”: Навчальний посібник. – К.:– ВД “ПРофесіонал”, 2003. - 176 с.

4. Новицький В.Є. “Міжнародна економічна діяльність України” Підручник. – К.: – КНЕУ, 2003. - 948 с.

5. Пазиніч О.В. “ Зовнішньоекономічна діяльність підприємства”.Опорний конспект лекцій. – Полтава. – ПУСКУ, 2003. - 121 с.

6. Управление внешнеэкономической деятельностью: Учебное пособие – 2-е изд.-\ Под общ. ред. А.И. Кредисова.- К.: – ВИРА-Р, 2001. - 640 с.

Тема 2. Форми та види міжнародного економічного співробітництва. Зовнішньоторговельні операції.

2.1. Методичні поради до вивчення теми

І.

Міжнародна економічна діяльність кожної країни опосередковується певними формами цієї діяльності, які відповідають характеру спеціалізації країни, рівневі її економічного розвитку, розміщенню факторів виробництва, наявності природних багатств та ін. Світова практика налічує в своєму арсеналі певні форми ЗЕД, які ми розглядали на першій нашій лекції, а саме:

1. Зовнішня торгівля.

2. Спільне підприємництво.

3. Надання послуг.

4. Співпраця.

5. Міжнародні об’єднання та організації.

6. ВЕЗ.

Історично першою формою міжнародного співробітництва між країнами була міжнародна торгівля товарами та послугами, яка довго домінувала за обсягами і навіть сьогодні в деяких країнах це співвідношення не змінилося (в т. ч. на Укр.). ЗТО займає 80% всіх операцій, які здійснюються на світовому ринку.

Вона включає ком­плекс експортних та імпортних операцій, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці.

Міжнародна торгівля з одного боку відкриває доступ до товарів, виробництво яких є нетиповим, а з іншого – дає можливість підвищити ефективність господарювання за рахунок спеціалізації.

Міжнародна торгівля – це відносини між суб’єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, роб. сили та послуг.

Суб’єктами ЗТ – є підприємства, організації, фірми, які отримали право виходу на зовнішній ринок, а також сама держава.

Об’єктами ЗТО виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами науково-технічного співробітництва.

Класифікація ЗТО:

1. За напрямками торговельних потоків:

• Експортні

• Імпортні

• Реекспортні

• Реімпортні.

2. За специфікою взаємодії субєктів

• Традиційна зовнішня торгівля (товари продаються і купуються за гроші)

• Торгівля кооперованою продукцією (торгівля продукцією, яка випускається на основі міжнародних договорів).

• Зустрічна торгівля (товарообмінні операції).

3. За специфікою регулювання ЗТ

• Звичайна ЗТ (до всіх суб’єктів ЗЕД в повному обсязі застосовуються митні вимоги)

• Преференційна ЗТ (до деяких суб’єктів застосовуються пільгові умови митних вимог)

• Дискримінаційна ЗТ ( обмеження ЗТ з боку держави чи групи держав)

4. За методами здійснення

• Пряма торгівля

• Непряма торгівля (через посередників)

ЗТО здійснюються на основі 2-х принципів:

1. Протекціонізму - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів.

В сучасній практиці розрізняють такі форми протекціонізму:

- селективний - скерований проти окремих країн або видів товарів;

- галузевий - скерований на захист окремих галузей (найчастіше - сільського господарства);

- колективний - проводиться об'єднаннями країн щодо держав, які не входять у ці об'єднання;

- прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики .

2. Лібералізму - характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод щодо ввезення та вивезення товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції.

ІІ.

До основних методів регулювання ЗТ належать тарифні та нетарифні.

Найбільш традиційним та розповсюдженим є тарифний, який передбачає комплексну систему обмежень як необхідну форму захисту інтересів країни та інструмент торгової політики.

Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи.

Мито – це непрямий податок, що стягується з товарів. Він включається до ціни товару, тому сплачується споживачем.

Митний тариф – це конкретна ставка мита, яка підлягає сплаті при експорті та імпорті певного товару.

Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом, при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається.

Відповідно до наступних ознак розрізняють такі види мита:

• За способом стягнення:

1. специфічне – нараховується у встановленому розмірі за одиницю оподаткованого товару (10 євро за 1 т.);

2. адвалерне – нараховується у відсотках до митної вартості (20 % від митної вартості);

3. комбіноване – поєднання специфічного і адвалорного (20 % від митної вартості, але не більше 10 євро за 1 т.)

• За об’єктом обкладання

1. імпортне – накладається на імпорт при випуску його для вільного обігу на внутрішньому ринку країни;

2. експортне – накладається на експорт при випуску його за межі митної території держави (застосовується дуже рідко для регулювання цін, скорочення експорту, поповнення бюджету)

3. транзитне – накладається на товари, які перевозяться транзитом (зустрічається рідко).

• За характером

1. Сезонне – застосовується для оперативного регулювання торгівлі сезонного характеру (встановлюється на певний період).

2. Антидемпінгове – застосовується у випадку ввозу товарів за ціною нижчою, ніж ціна в країні, що його експортує.

3. Компенсаційне – застосовується у випадку імпорту тих товарів, при виробництві яких використані були субсидії.

• За походженням

1. Автономне – застосовується на підставі однобічних рішень державних органів.

2. Конвенційне – встановлюється на базі дво- чи багатосторонньої угоди.

3. Преференційне – мито, яке має нижчі ставки порівняно зі звичайно діючими.

• За типом ставок

1. Постійне – встановлюється одноразово і не може змінюватися в залежності від обставин.

2. Змінне – може мінятися у встановлених державою випадках.

Крім тарифних методів регулювання застосовуються і нетарифні.

Саму появу нетарифних засобів регулювання (кінець XIX - початок XX ст.) безпосередньо пов'язують з розширенням участі у зовнішній торгівлі крупних фірм та монополій, які мали значні фінансові ресурси і можливості долати тарифні бар'єри на шляху до закордонних ринків.

Переваги нетарифних засобів:

• простота процедури їх застосування (нормативні акти органів виконавчої влади),

• висока ефективність та оперативність їх застосування (ефект від цих засобів не залежить від економічних законів і настає відразу після їх застосування),

• цілеспрямовану реалізацію регулятивних цілей,

• відсутність необхідності узгоджувати застосування з іншими державами.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:

- погіршення платіжного балансу країни,(якщо від'ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов'язань країни);

- необхідності поповнення державного бюджету країни;

- досягнення максимального рівня, зовнішньої заборгованості країни (понад 50% валового внутрішнього продукту);

- порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;

- необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві;

- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- порушення суб'єктом ЗЕД правових норм, встановлених законодавством країни;

- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту.

У політичному плані нетарифні методи вважаються кращими для урядів, бо не накладають додатковий податковий товар на населення.

Методи нетарифного регулювання здійснюються заходами, що діляться на 2 групи:

1. заходи, направлені на деяке обмеження ЗТО;

2. заходи, націлені на стимулювання експорту.

До обмежуючих методів належать:

• Квотування

Квотування – визначає кількість і номенклатуру товару, дозволених до експорту чи імпорту. Різниця між квотою і тарифом полягає в наступному:

1. В тарифі доход розподіляється від споживачів до держбюджету, а у випадку квоти – від споживачів до компаній, які займаються експортом чи імпортом.

2. Підвищення митних платежів призводить до збільшення цін на товар, але це не обмежує виробника в питаннях виходу на зовнішній ринок, не встановлює кількість та номенклатуру товарів, що Е. чи І., не встановлює коло країн, куди товари ввозяться чи вивозяться.

3. Мито - є обмеженням завжди, а квота – лише за певних умов.

Квота – це кількісне чи вартісне обмеження Е/І на певний період часу.