Тема 7. Спілкування

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії.

Визначають основні функції спілкування:

• комунікативна функція — це обмін інформацією між особами, що спілкуються;

• перцептивна функція означає процес сприймання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння

• інтерактивна функція полягає в організації взаємодії між партнерами, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

В сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мови. Але комунікативний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не використовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідомо та мимовільно.

Невербальні засоби спілкування складаються з: 1) паралінгвістичних та екстралінгвістичних знаків; 2) оптикокінетичних знаків: 3) міжособистісного простору; 4) візуального контакту; 5) мимовільних проявів фізіологічних реакцій.

Найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми розуміння іншої людини:

1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

2.Соціальна категоризація та порівняння — це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик.

4.Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового глузду.

5.Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттєвому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ.

6.Особистісна ідентифікація — розуміння іншої людини шляхом ототожнення себе з нею.

Література:[5, 12, 15, 20, 22, 24]

Тема 8. Предмет та завдання сучасної педагогіки. Теорія виховання.

Педагогіка (від грец. paidos – дитя та ago - веду) вивчає та вирішує проблеми виховання, навчання, освіти та розвитку людини, що виникають на різних етапах її життя в різних умовах соціально-економічного та науково-технічного розвитку суспільства, яке постійно ставить нові завдання у сфері виховання та освіти.

Предмет педагогіки – цілісний гуманістичний процес виховання та освіти, розвитку соціально активної особистості, підготовки її до життя та праці, суспільної діяльності з урахуванням суспільно-економічної ситуації в країні.

Об’єкт вивчення і дослідження у педагогіці – реальний процес передачі новому поколінню соціально-історичного досвіду та культури людства, гуманістичне виховання, освіта та виховання людини на різних етапах її життя, формування суспільних та міжособистісних стосунків.

Основні категорії педагогіки.

Виховання – спеціально організований процес по вихованню особистісних якостей людини. Цілеспрямований організований процес, що забезпечує всебічний розвиток особистості і підготовку її до трудової та суспільної діяльності.

Самовиховання – діяльність людини, спрямована на самовдосконалення в інтелектуальному, морально-вольовому, естетичному та фізичному напрямках.

Освіта – процес і результат оволодіння системою наукових знань, умінь, навичок, формування на їх основі світогляду, моральних, духовних, естетичних та інших якостей особистості, розвиток її творчого потенціалу, гуманних міжособистісних і суспільних відносин.

Самоосвіта – цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань, умінь та навичок, поглядів.

Розвиток – цілісний, досить складний процес, що проявляється в якісних змінах в особистості людини, які проходять потягом всього життя, але найбільш інтенсивно - в дитячому та юнацькому віці.

В умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній свідомості, а тому актуальною стає необхідність виховання творчої особистості, здатної до сприймання інноваційних процесів в суспільстві, використання нових технологій. Все це вимагає абсолютно інших концептуальних підходів до виховання всебічно розвиненої, національно свідомої особистості.

Процес виховання – це система цілеспрямованих педагогічних взаємних активних дій при керівній ролі вихователя.

Основні завдання процесу виховання:

- формування національної свідомості, людові до народу, рідної землі;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пошани до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

- формування високої мовної культури;

- Виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею свідомої позиції;

- затвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, працьовитості;

- забезпечення високої художньо-естетичної обізнаності і вихованості особистості;

- формування екологічної культури, прагнення до гармонії з природою;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

- забезпечення фізичного розвитку молодого покоління, охорона та зміцнення його здоров'я;

- формування вміння встановлювати та підтримувати ділові стосунки і підготовка молоді до життя в умовах ринкових відносин.

Виділяють основні напрямки у виховання: громадянське, етичне, розумове, трудове, естетичне, фізичне, екологічне, правове, економічне, конфесійне.

Процес виховання здійснюється за допомогою системи способів (форм і методів), які використовуються з метою створення умов для становлення і творчого самовдосконалення особистості. Серед основних методів виховання виділяють ті, що стимулюють (похвала, прохання, довіра),і ті, що гальмують (натяк, недовіра, осуд) розвиток спрямованості особистості.

Література:[26, 27, 30, 34]