Рівність як принцип соціально-природного права та його закріплення у кримінальному праві україни

Принцип рівності традиційно розглядають як одну із фундаментальних конституційних вимог, як важливу умову існування правової держави. Він, на думку С.П. Погребняка, може бути описаний за допомогою формули «диференційована рівність з можливістю позитивних дій». Вона виводиться з того, що усі, хто знаходяться в однаковому становищі, мають рівні права, свободи та обов’язки є рівними перед законом і судом, але права і обов’язки є різними, коли право враховує розумні і об’єктивні відмінності між особами або створює тимчасові сприятливі умови для певної категорії осіб з метою компенсації існуючої фактичної нерівності (позитивна дискримінація або політика позитивних дій).

Принцип рівності закріплено в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права: «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини»(ст. 2).

У міжнародно-правових актах закріплено також можливість обмеження принципу рівності¹⁷. Однак, містяться застереження, що такі обмеження повинні бути «законними», тобто, перелік таких обмежень повинен бути вичерпним і міститися в нормативно-правовому акті, який є доступним для загального ознайомлення і має юридичну силу. Зокрема Конституційний Суд України звертав увагу на те, що мета встановлення певних відмінностей(вимог) у правовому регулюванні повинна бути істотною(правомірною та суспільно необхідною), а самі відмінності(вимоги), що мають таку мету, повинні відповідати конституційним положенням, бути об’єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими(пропорційними). В іншому випадку встановлення обмежень означало б, на думку Суду, дискримінацію.

Щодо закріплення принципу рівності у кримінальному праві України, то слід звернути на увагу на чинність кримінального закону по колу осіб. Згідно з ч.1 ст.4 КК України: «особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом». Є певні обмеження щодо іноземців, але це обумовлено юрисдикцією держави на території якої вчинено злочин.

Принцип рівності у кримінальному праві також необхідно розглядати крізь призму виду та розміру покарань залежно від суб’єкта вчинення злочину, суспільних відносин на які здійснюється посягання та інших обставин вчинення злочину, які впливають на суспільну небезпечність вчиненого діяння. Наприклад, ст. 114 КК України «Шпигунство» та ст.328 КК України «Розголошення державної таємниці». У першому випадку суб’єктом вчинення злочину є іноземець чи особа без громадянства, а у другому – особа, якій ці відомості були довірені чи стали відомими у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Також, в залежності від суспільних відносин на які здійснюється посягання, ст. 112 КК України «Посягання на життя державного чи громадського діяча», ст. 115 КК України «Умисне вбивство»,ст. 348 КК України «Посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю пов’язаною з наданням правової допомоги».

Отже, рівність як принцип соціально-природого права знайшов свої закріплення у кримінальному праві України.